Гарна країна, осяяна вечірнім світлом. Я сьогодні наче вперше бачу її.
ДОНЬКА: Настрій ніби в Адальберта. Штіфтера.
ІЛЛЬ: Ніби в кого?
ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія вивчає також літературу.
ІЛЛЬ: Прекрасно.
СИН: Гофбауер у своєму фольксваґені. Повертається з Каффіґену.
ДОНЬКА: 3 поросятами.
ПАНІ ІЛЛЬ: Карл добре веде машину. Бач як елегантно бере закрут! Можна нітрохи не боятися.
СИН: Перша швидкість. Дорога йде вгору.
ІЛЛЬ: Я завжди засапувався, коли підіймався нею.
ПАНІ ІЛЛЬ: Я рада, що взяла хутро. Холоднішає.
ІЛЛЬ: Ти не тудою поїхав. Це дорога на Байзенбах. Вернися назад, потім ліворуч, у Конрадсвайлерський ліс.
Авто їде в глибину. Четверо ЧОЛОВІКІВ приходять з дерев’яною лавкою, тепер у фраках, і вдають дерева.
ПЕРШИЙ: Знову ми — ялиці, буки.
ДРУГИЙ: Сарни, дятли і зозулі.
ТРЕТІЙ: Романтична атмосфера.
ЧЕТВЕРТИЙ: Розпанахана гудками.
СИН трубить.
СИН: Знову сарна. Клята звірина, стоїть посеред дороги і хоч би тобі що.
ТРЕТІЙ утікає підстрибком.
ДОНЬКА: Довірлива. Браконьєрів уже немає.
ІЛЛЬ: Спини, під цими деревами.
СИН: Прошу.
ПАНІ ІЛЛЬ: Що ти хочеш?
ІЛЛЬ: Піду лісом. (Виходить). Гарно дзвонять у Ґюллені. Кінець роботі.
СИН: Чотири дзвони. Аж тепер звучить приємно.
ІЛЛЬ: Усе пожовкло. Справді надійшла осінь. Листя на землі наче купи золота.
Він тупає по листю.
СИН: Ми почекаємо внизу коло ґюлленського мосту.
ІЛЛЬ: Не треба. Я піду лісом до містечка. На міські збори.
ПАНІ ІЛЛЬ: Тоді ми поїдемо до Кальберштадту в кіно, Фреді.
ДОНЬКА: So long, Daddy.
ПАНІ ІЛЛЬ: До скорого побачення!
Авто з родиною зникає, знов над’їздить задки. Родина махає руками. ІЛЛЬ дивиться за нею. Він сідає на дерев’яну лавку ліворуч.
Шум вітру. Справа надходять РОБІ й ТОБІ з носильницею, в якій сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своєму звичайному вбранні. Робі несе гітару на плечах. Збоку йде її ЧОЛОВІК IX, лавреат Нобеля, високий, стрункий, із сивизною в чубі й вусах. (Може бути той самий актор, що й попередні чоловіки ). За ним МАЖОРДОМ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Конрадсвайлерський ліс. Робі й Тобі, зупиніться.
Клер висідає з носильниці, розглядає ліс крізь льорнет, гладить ПЕРШОГО по спині.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Короїд. Дерево гниє.
Помічає ІЛЛЯ.
Альфред! Гарно, що я тебе зустріла. Я гуляю в своєму лісі.
ІЛЛЬ: Хіба Конрадсвайлерський ліс також належить тобі? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Авжеж. Можна сісти коло тебе?
ІЛЛЬ: Буть ласка. Я саме попрощався з родиною. Поїхали в кіно. Карл купив собі авто.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Поступ.
Сідає коло ІЛЛЯ.
ІЛЛЬ: Отілія бере лекції з літератури. А також з французької і англійської.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, у них таки з’явилися ідеали. Ходи, Зобі, привітайся. Це мій дев’ятий чоловік. Нобелівський лавреат.
ІЛЛЬ: Дуже приємно.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Особливо цікаво, як він не думає. Не думай, Зобі.
ЧОЛОВІК IX: Алеж золотко....
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ну, не маніжся.
ЧОЛОВІК IX: Ну, гаразд.
Він не думає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бачиш, тепер він виглядає як дипломат. Нагадує мені графа Голька, тільки що той не писав книжок. Він хоче піти на пенсію, писати мемуари і давати лад моїм маєткам.
ІЛЛЬ: Вітаю.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я маю погане передчуття. Чоловіка тримають на виставку, а не собі на користь. Іди досліджувати, Зобі; історична руїна міститься ліворуч.
ЧОЛОВІК IX іде досліджувати. ІЛЛЬ оглядається.
ІЛЛЬ: А де обидва євнухи?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Почали плескати язиком. Я наказала відвезти їх до Гонґконґа, до одного мого кубла з опіюмом. Хай собі там курять і мріють. Скоро за ними піде Мажордом. Він також буде мені зайвий. Одну Ромео і Джульєту, Бобі.
МАЖОРДОМ виступає з глибини і подає їй коробку цигарок.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може й ти одну візьмеш, Альфреде?
ІЛЛЬ: Залюбки.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На. Подай нам вогню. Бобі.
Курять.
ІЛЛЬ: Гарно пахне.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У цьому лісі ми часто разом курили, пригадуєш? Цигарки, що ти їх купував у Матільди. Або крав.
ПЕРШИЙ стукає ключем по люльці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Знову дятел.
ЧЕТВЕРТИЙ: Куку! Куку!
ІЛЛЬ: І зозуля.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, хай Робі заграє на гітарі?
ІЛЛЬ: Прошу.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цей помилуваний бандит добре грає, мені його треба в хвилини задуми. Я ненавиджу грамофони й радіо.
ІЛЛЬ: ”В африканській долині маршує батальйон”.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Твоя улюблена пісня. Я його навчила.
Мовчання. Вони курять. Зозуля і т. д. Шум лісу. РОБІ грає баляду.
ІЛЛЬ: У тебе... себто, в нас була дитина?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Авжеж.
ІЛЛЬ: Хлопчик, чи дівчинка?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дівчинка.
ІЛЛЬ: Як ти її назвала?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Женев’євою.
ІЛЛЬ: Гарне ім’я.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я бачила її тільки один раз. Під час пологів. Потім її забрали. Заклад християнської опіки.
ІЛЛЬ: Які в неї були очі?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вони ще не були розплющені.
ІЛЛЬ: А яке волосся?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Начебто чорне, але воно часто буває таке в немовлят.
ІЛЛЬ: Мабуть, так.
Вони мовчки курять. Грає гітара.
ІЛЛЬ: У кого вона померла?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У чужих людей. Я позабувала імена.
ІЛЛЬ: Що в неї було?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Запалення мозку. Може, ще щось. Я отримала картку від властей.
ІЛЛЬ: Коли йдеться про смерть, то їм можна вірити.
Мовчання.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я розповіла тобі про нашу дівчинку. Тепер розкажи про мене.
ІЛЛЬ: Про тебе?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Яка я була, коли мені було сімнадцять років, коли ти мене кохав.
ІЛЛЬ: Раз я мусів довго шукати тебе в Петровій стодолі і знайшов на бричці в самій сорочці, з довгою соломиною в зубах.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти був дужий і відважний. Ти бився з залізничником, що ходив за мною. Я витерла тобі кров з обличчя своєю червоною підтичкою.
Гітара замовкає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Скінчилася баляда.
ІЛЛЬ: Ще ”О милий, рідний краю”
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Робі її також уміє.
Знову гра на гітарі.
ІЛЛЬ: Дякую тобі за вінки, за хризантеми й троянди. Вони гарно виглядають на домовині в ”Золотому Апостолі”. Шляхетно. Ними вже наповнені дві залі. Тепер пора. Ми сидимо тут востаннє в старому лісі, повному зозуль і шелестіння вітру. Сьогодні ввечері відбудуться міські збори. Мене засудять на смерть і хтось мене вб’є. Я не знаю, хто саме й де, знаю тільки, що моє безглузде життя доходить кінця.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я заберу тебе в домовині до Капрі. Я веліла вибудувати в парку біля мого палацу мавзолей. Серед кипарисів. З краєвидом на Середземне море.
ІЛЛЬ: Я його бачив тільки на репродукціях.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Темносинє. Велична панорама. Там ти залишишся назавжди. Мертвий коло кам’яного ідола. Твоя любов померла багато років тому. Моя любов не могла вмерти. Але й жити не могла. З неї зробилося щось недобре, як і я сама, наче безбарвні гриби і сліпі обличчя з корневищ у цьому лісі, порослі моїми золотими мільярдами. Вони тебе зловили своїми мацаками і зазіхають на твоє життя. Бо воно належить мені. Назавжди. Тепер ти обплутаний, тепер ти пропав. Незабаром нічого вже не залишиться, тільки мертвий коханий у моїм спомині, лагідний привид у зруйнованій шкаралупі.
ІЛЛЬ: Ось уже й ”О милий, рідний краю” закінчилась.
ЧОЛОВІК IX повертається.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Нобелівський лавреат. Іде від своєї руїни. Ну, що там, Зобі?
ЧОЛОВІК IX: Раннє християнство. Зруйноване гунами.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкода. Дай руку. Носильницю, Робі й Тобі.
Сідає в носильницю.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Прощай, Альфреде.
ІЛЛЬ: Прощай, Кларо.
Носильницю несуть у глибину, ІЛЛЬ лишається на лавці. Дерева скидають своє гілля. Згори спускається портал театру із звичайними завісами і лаштунками. Напис ”Поважне життя, мистецтво ж веселе”. З глибини надходить ПОЛІЦАЙ у новому, добротному мундирі, сідає коло Ілля. З’являється РАДІОРЕПОРТЕР і починає говорити в мікрофон. Тим часом ґюлленці сходяться на збори. Всі в новому, святковому одязі, у фраках. Всюди ФОТОГРАФИ з газет, ЖУРНАЛІСТИ, КІНООПЕРАТОРИ.
