— Програма дій, яку ви зараз почуєте, — результат праці восьми тисяч спеціалістів. В першу ж хвилину тривоги вони запропонували Супермозкові Тритона ряд проектів. Супер доклав чимало зусиль, щоб відібрати кращий з кращих.
— Ви мусите знати, — докинув Назим, — що в цій програмі враховано також пропозиції, передані добровольцями з усіх планет і супутників сонячної системи. Близько ста мільйонів.
— Дякуємо, — сказали близнюки.
— Користуючись нагодою, — додала Долорес, — повідомляю: ви одержали в кілька сот разів більше вітань і побажань.
— Дякуємо, — мовили близнюки.
Майк Антонов продовжував:
— Питаєте, що вам робити? І гукнув Супермозку:
— Гей, Супере, дай-но нам схему.
Супер мовчки спроектував найпростішу схему місця катастрофи. Це була звична біла карта неба з нанесеною на неї інформацією. Карта неба, видимого з Десятої Тисячі.
Майже через усю карту Супер провів широку чорну смугу. Роєм темних цяток смуга оточувала дві мікроскопічні світлі рисочки.
— Ось, — сказав Майк. — Така в загальних рисах ситуація. — Він вказав на темну смугу. — Це Чорна Ріка. Найбільша і найшвидша з усіх метеорних рік, які будь-коли потрапляли в межі нашої системи. Вона складається з метеорів від п'ятисот метрів до десяти кілометрів у діаметрі. Місцями спостерігаються дуже щільні лавини дрібних метеорів. — Майк обернувся до слухачів. — Однак є в усьому цьому одна загадка, дуже небезпечна загадка. Ріка створює перешкоди у зв'язку. Вона спотворює радіо- і телехвилі і коли й пропускає їх, то з такими порушеннями, що нічого не можна зрозуміти. «Альфа» і «Бета» все ж пробують зв'язатися з вами і з нами, але, на жаль, безуспішно. Слова перетворюються на тріскотняву, зображення — на миготіння.
— А… вони живі? — запитав Алік.
— Напевне, — відповіла Долорес.
Майк стояв осторонь від білої карти неба, перетятої чорною смугою метеорного потоку. На краю карти з'явилася округла плямка.
— Цієї миті, — сказав Майк, замислено потираючи чоло і показуючи на ту плямку, — «Розвідник» перебуває в ста п'ятдесяти хвилинах польоту від того місця Чорної Ріки, де застрягли обидва космольоти. «Розвідник» — єдиний корабель, який може наздогнати Чорну Ріку, не боячись, що гонитва вичерпає запаси пального і він вже ніколи не повернеться.
— Як видно з обчислень, — втрутилася Долорес, — будь-яка інша механопланета чи ракета наздогнала б Чорну Ріку не раніше, ніж за… вісім років, — повторила Долорес.
— Отже, — сказав Майк, — уявімо собі ту мить, коли «Розвідник» опиниться навпроти космольотів, що застрягли в Чорній Ріці. Це відбудеться за…
На екрані з'явилися числа 138, 71, 68. Отже, до моменту, про який говорив Майк, мине лише сто тридцять вісім хвилин сімдесят одна і шістдесят вісім сотих секунди.
«Як страшно мало», — подумала Алька.
«Як страшно багато», — подумав Іон.
— Цієї миті, — сказав Майк, — ви перебуватимете ось тут.
Маленька плямка «Розвідника» пересунулася до місця, де серед метеорних цяток Чорної Ріки видніли дві світлі рисочки: «Альфа» і «Бета».
— Тепер збільшення, — зажадав Майк.
Супер збільшив той фрагмент схеми, де були зображені «Розвідник» і частина Чорної Ріки з космольотами.
Майк зробив крок назад і рухом руки запросив На-зима.
— Тепер ти, — сказав він, поступаючись місцем найвідважнішому з людей. Цей найвідважніший мав, однак, зовсім не богатирський вигляд: невисока постать, великий ніс, меткі очі.
— Отже, — сказав Назим, — тепер ваше завдання. Роботи у вас буде небагато. Один із вас повинен вивести «Розвідника» у вказане місце на фланг Чорної Ріки і відкрити вогонь з усієї артилерії механопланети, щоб пробити в Ріці тунель п'ятсот кілометрів завглибшки.
— Дрібниця, — буркнув Алік.
— Одночасно двом іншим, — продовжував Назим, мружачи трохи випуклі розумні очі, — треба вилетіти ось сюди, — він тицьнув пальцем у місце на карті значно вище «Альфи» й «Бети», — і робити так, як це робила «Бета».
— Дати ріці захопити себе? — спитав Іон.
— Так, — кивнув Назим. — Дати себе захопити, а потім, дійшовши за інерцією до «Альфи» й «Бети», повним вогнем випалити прохід. При відповідній злагодженості ваш вогонь зустрінеться з вогнем «Розвідника», і прохід буде відкритий. А тоді, коли в «Альфи» й «Бети» навіть відмовлять двигуни, «Розвідник» сам витягне їх із Ріки штучним тяжінням.
— І це все? — запитав Алік.
— Так.
Алік гірко посміхнувся.
— Дійсно… абсолютні дрібниці, — сказав він.
— Аліку! — зупинила його Алька. Потім обернулася до Назима. — І все це за нас будуть робити автомати?
— Так, — сказав Назим, — коли тільки…
— Коли тільки, — замість Назима відповів Іон, — коли тільки Ріка не порушить їхньої роботи до такої міри, що треба буде самим власноручно керувати й стріляти. Так? — запитав він дорослих.
— Так, — відповіли троє з Головної Бази.
— Тоді ми маємо не більше ніж один шанс із мільйона, — мовив Алік.
— Ні, — заперечив Назим.
Іон глянув на близнюків. Ті мляво усміхнулися йому, він — їм. Вони прекрасно розуміли одне одного. «Ми не відступимо ні перед чим, — говорив їхній погляд, — але тепер ясно: ми не переживемо цього дня. А наші батьки й матері, а всі інші на «Альфі» та «Беті»?
— Ні! — сказав Назим, ніби вгадуючи їхні думки. — Ви помиляєтеся.
— Чому? — запитав Алік.
Він запідозрив — а раптом дорослі знову, «для добра», замовчують правду?
Одночасно в ньому зажевріла бентежна надія — йому аж голос перехопило.
— По-перше, — сказав Назим, — ми проглянули ваші дані з космопілотажу. Алька з Іоном мають гарні оцінки, та ще й неабиякі здібності. Алік трохи слабкіший — він не буде літати. Він зостанеться сам на «Розвіднику» — і лише стрілятиме. Так, ви… маєте шанси!
Алька підвела голову.
— Розумію. А коли будуть перешкоди й відмовить автоматичне управління, скільки у нас шансів?
Назим глянув на Майка. Майк розвів руками, ніби сказав: «Тяжко, але кажи правду».
— Принаймні, — сказав Назим, — не менше, ніж вісімнадцять.
— Вісімнадцять із ста? — запитав Робік.
— Тихо, Робіку, — буркнув Іон.
— Дякую тобі, Назиме, — сказала Алька. — Я бачу, що справа нарешті трохи прояснюється.
Назим кивнув.
— На випадок перешкод будете працювати за точним розкладом. Узгодьте дії з точністю до секунди… І честь!
— І що? — запитав Алік.
Назим збентежено усміхнувся.
— І честь! Це означає: до роботи!
— Ага.
— Все це прекрасно, — втрутився Іон. — Але ми не вміємо стріляти.
Назим раптом розвеселився. Швидко потер руки, ніби вони в нього замерзли.
— Ми маємо ще дві години, — сказав він. — Негайно за навчання.
— Що? — крикнув Алік.
— А чого ти, Аліку, дивуєшся? — не зрозуміла Алька.
— Він не хоче вчитися під час канікул, — буркнув Іон.
Назим розсміявся.
— Любі мої, — вів далі Назим. — Це дуже просто. Кожен з вас побачить навчальний відеофільм. «Розвідник» дасть вам зараз три моделі прицільних апаратів.
— Так, — озвався «Ропер».
— Ви будете дивитися фільм і одночасно стріляти по макетах метеорів. Увага, «Розвіднику».
— Слухаю, — мовив «Ропер».
— Дай своїм командирам три відеофільмові шоломи і три моделі прицільних апаратів.
— Командири підтверджують наказ? — запитав «Ропер».
Відповіддю були три поспішні «так».
За хвилину стрічка транспортера внесла до Центрального Залу три легкі шоломи для перегляду фільмів і три невеличкі механізми — моделі апаратів.
— Чудово, — сказав Назим. — А шоломи й моделі сполучені?
— Так, — відповів слухняний «Ропер».
— Дякую! — сказав Назим. — Отже, увага! Близнюки з Іоном одягли шоломи, поставили перед собою моделі прицільних апаратів.
— Це зовсім просто, — говорив Назим. — Алька й Іон зараз побачать себе в бойових космольотах і будуть атакувати метеорну лавину. Алік керуватиме вогнем батареї на механопланеті. Візьміть в руки штурвали прицілів.
