А в найвищій, найзеленішій, найпросторішій долині, де ростуть абрикоси, а в потічках навіть у найспекотніший день пливе крига, розташовано монастир Ой-Донґ з бойовими ченцями Ордену Колина. Інші секти називають їх історичними ченцями. Мало що відомо про те, що вони роблять, хоч дехто звертав увагу на той дивовижний факт, що в цій невеличкій долині завжди триває чудовий весняний день, і завжди цвітуть черешні.

Подейкують, що ці ченці мають обов’язок слідкувати за тим, щоб завтра відбулося згідно з певним містичним планом, складеним одним постійно здивованим чоловіком.

Фактично, вже деякий час, тривалість якого неможливо й безглуздо визначити, справжня істина є значно химернішою й небезпечнішою.

Робота історичних ченців полягає в стеженні за тим, щоб завтра взагалі настало.

Наставник послушників зустрівся з Рінпо, головним прислужником-аколітом абата. Принаймні на той момент посада головного аколіта була дуже важливою. Абат у його теперішньому стані потребував допомоги в багатьох речах, і йому було важко на чомусь зосередитися. У таких ситуаціях завжди знаходиться той, хто готовий взяти на себе цю ношу. Скрізь є ось такі Рінпи.

— Це знову Лудд, — сказав Наставник послушників.

— От маєш. Але ж хіба один неслухняний малюк може завдати вам клопоту?

— Один нормальний неслухняний малюк не може. Звідки цей узявся?

— Його прислав наставник Сото. Знаєте його? З нашої анк-морпоркської секції? Він його знайшов у місті. Я зрозумів, що у хлопця природний талант, — пояснив Рінпо.

Наставник послушників був приголомшений.

— Талант! Та це ж нечестивий злодюжка! Він був підмайстром у Гільдії злодіїв! — вигукнув він.

— Ну, то й що? Діти інколи крадуть. Добряче їх відлупцюєш, і вони перестають красти. Ази освіти, — сказав Рінпо.

— Ох. Є ще проблема.

— Яка?

— Він дуже-дуже спритний. Усе біля нього зникає. Всілякі дрібнички. Нічого, звісно, важливого. Але навіть, якщо за ним пильно стежити, ніколи не побачиш, як він їх краде.

— То, може, це не він?

— Він проходить кімнатою, і з неї щезають речі! — обурився Наставник послушників.

— Він аж такий спритний? Добре тоді, що Сото взагалі його знайшов. Але злодій є…

— Пізніше ці речі з’являються в дивних місцях, — неохоче мусив зізнатися Наставник послушників. — Я певний, що він це робить задля пустощів.

Легенький вітерець приніс на терасу пахощі черешневого цвіту.

— Знаєте, я звик до непослуху, — сказав Наставник послушників. — Це частина життя послушників. Але ж він ще й запізнюється.

— Запізнюється?

— Не приходить на уроки вчасно.

— Але ж як може учень запізнюватися тут?

— Містеру Лудду на все начхати. Містер Лудд гадає, ніби може чинити так, як йому до вподоби. А ще він… розумаха.

Прислужник кивнув головою. Ну, так. Розумаха. Це слово мало вельми специфічне значення тут, у цій долині. Хлопець-розумаха вважав, що знає більше за своїх наставників, грубіянив їм, перебивав. Хлопець-розумаха був гірший за телепня.

— І він не визнає дисципліну? — запитав прислужник.

— Учора, коли я знайомив клас із Темпоральною теорією в Камінній кімнаті, я побачив, що він просто втупився у стіну. Явно нічого не слухаючи. Але коли я запропонував йому вирішити задачу, яку я виписав крейдою на шкільній дошці, чудово знаючи, що він цього не зможе зробити, він зміг. Миттєво. І правильно.

— Ну, то й що? Ви ж самі сказали, що він розумаха.

Наставник послушників мав присоромлений вигляд.

— Єдине, що… сама задача була неправильна. Я перед тим інструктував польових агентів П’ятого Д’їма і залишив на дошці ліву частину завдання. Неймовірно складна фазопросторова задача з залученням залишкових обертонів історій типу «n». Ніхто з них не дав правильної відповіді. Чесно кажучи, навіть мені самому довелося її підглянути.

— Отже, ви його покарали за те, що він відповів не на те питання?

— Очевидно. Але ж така поведінка згубна. Мені здається, що більшість часу він перебуває невідомо де. Нічого не слухає, але завжди знає всі відповіді і ніколи не може пояснити, як це йому вдається. Ми ж не можемо постійно його лупцювати. Він служить поганим прикладом для інших учнів. Такого розумаху неможливо нічому навчити.

Аколіт замислено дивився, як зграйка голубів кружляла над монастирськими дахами.

— Ми вже не можемо відіслати його геть, — сказав він урешті-решт. — Сото бачив на власні очі, як він виконував Стійку койота! Саме так його і знайшли! Можете таке уявити? Без жодної підготовки! А можете уявити, що станеться, якщо хтось із таким рівнем майстерності вирветься на волю? Ще треба дякувати, що Сото був насторожі.

— Але тепер я маю з ним клопіт. Хлопець порушує спокій.

Рінпо зітхнув. Він знав, що Наставник послушників — добра й сумлінна людина, яка, однак, давно вже не виходила в світ. Такі люди, як Сото, щодня перебувають у світі, де панує час. Вони навчаються гнучкості, бо негнучкі там гинуть. А люди, як Сото… до речі, гарна ідея…

Він подивився на другий бік тераси, де кілька слуг змітали опалий черешневий цвіт.

— Я бачу гармонійне рішення, — сказав він.

— Справді?

— Такому незвично обдарованому хлопцеві, як Лудд, потрібен гуру, а не шкільна дисципліна.

— Можливо, але…

Наставник послушників прослідкував за поглядом Рінпо.

— О, — вимовив він і вишкірився не надто доброзичливою посмішкою. Ця посмішка містила елемент певного сподівання, натяк на те, що серйозна халепа може очікувати того, хто, на його думку, давно вже на неї заслужив.

— Спадає на думку одне ім’я, — сказав Рінпо.

— Мені теж, — додав Наставник послушників.

— Ім’я, яке давно у мене на слуху, — вів далі Рінпо.

— Я припускаю, що або він здолає хлопця, або хлопець здолає його, до того ж завжди існує вірогідність, що вони здолають один одного… — розмірковував Учитель.

— А отже, як кажуть там у світі, — додав Рінпо, — ситуація безпрограшна. 

— Але чи схвалить це абат? — почав вишукувати недоліки цієї такої бажаної ідеї Наставник. — Він завжди ставився з якоюсь просто надмірною повагою до… підмітальника.

— Абат дуже мила й добра людина, але зараз він має клопіт із зубами, а ще йому тепер важко ходити, — сказав Рінпо. — Нелегкі для нього часи. Я впевнений, що він буде радий прийняти нашу спільну рекомендацію. Це ж, фактично, малозначний сегмент щоденних наших турбот.

Таким ось чином було вирішено майбутнє.

Вони не були лихими людьми. Сотнями років наполегливо працювали в цій долині. Проте трапляється таке, що з часом можуть виникати певні небезпечні стереотипи думок. Одна з них припускає, що в той час, як усі важливі справи вимагають ретельної підготовки, потрібно готувати радше цю підготовку, аніж саму справу. А інша полягає в тому, що спокій — це завжди добра річ.

Цок 

На столику біля ліжка Джеремі вишикувались у рядочок будильники. Йому вони не були потрібні, адже він прокидався сам, за власним бажанням. Він їх просто випробовував. Наставляв на сьому ранку і прокидався о 6:59, щоб перевірити, чи вони вчасно задзвонять.

Сьогодні він рано ліг до ліжка разом із «Казками сестер Ґрім», не забувши попити водички.

Він ніколи, в будь-якому віці, не цікавився казками, й ніколи не міг до кінця збагнути, в чому полягає основний задум. Ніколи не міг дочитати до кінця будь-якого літературного твору. Він досі пам’ятав, як у дитинстві його роздратувала книжкова ілюстрація дитячого віршика «Гікорі Дікорі Док», адже зображений там годинник походив із цілком іншої епохи.

Він почав читати «Казки сестер Ґрім». Вони мали назви на кшталт «Як лиха королева танцювала в червоних гарячих черевичках!» або «Стара пані в печі». У жодній із казок узагалі не згадувалися годинники. Авторки ніби навмисне вирішили обійтися без таких згадок.