— Про палац нічого не знаю, — сказав він. — А що саме ви робите? 

— Жонглюємо, ковтаємо вогонь і таке інше, — сказав Ветінарі. 

— Справді? — здивувався Колон. 

Аль-Джібла кивнув на Ноббі. 

— А що… 

— …вона… — послужливо мовив лорд Ветінарі. 

— …вона робить? 

— Виконує екзотичні танці, — відповів Ветінарі, поки Ноббі хмурився. 

— Я так бачу, дуже екзотичні, — сказав Аль-Джібла. 

— Ви й не уявляєте. 

До них підійшло кілька озброєних людей. Серце сержанта Колона втекло в п’яти. Він впізнав у цих бородатих обличчях себе із Ноббі — в себе вдома вони завжди підходили до всього, що здавалось цікавим. 

— То ви жонглери, так? — запитав один із них. — Що ж, поглянемо, як ви жонглюєте. 

Лорд Ветінарі кинув на них порожній погляд, а тоді зиркнув на піднос довкола шиї Аль-Джібли. Серед найвпізнаваніших харчів там лежало кілька зелених динь. 

— Гаразд, — сказав він і взяв три дині. 

Сержант Колон заплющив очі. 

За кілька секунд він розплющив їх знову, бо почув, як вартовий сказав: 

— Добре, але всі можуть з трьома. 

— Тоді, може, Аль-Джібла кине мені ще двійко? — спитав Патрицій із динями, що вертілися в нього в руках. 

Сержант Колон знову заплющив очі. 

Незабаром вартовий сказав: 

— Сім — непогано. Але це всього лише дині. 

Колон розплющив очі. 

Хапонський вартовий відсмикнув балахон. Блиснуло з пів дюжини метальних ножів. І його зуби. 

Лорд Ветінарі кивнув. На превеликий подив Колона він, схоже, взагалі не дивився на вертливі дині. 

— Чотири дині і три ножі, — сказав він. — Якщо ви будете ласкаві й передасте ножі моїй чарівній помічниці Беті… 

— Кому? — обурився Ноббі. 

— О? А чому ж не сім? 

— Люб’язні панове, це буде надто просто, — сказав лорд Ветінарі[23]. — Я всього лише скромний вуличний артист. Дозвольте мені, будь ласка, практикувати моє мистецтво. 

— Беті? — мовив Ноббі, сердячись під вуаллю. 

Три дині плавно вилетіли з зеленого вихору і з гуркотом приземлилися на Аль-Джібловому підносі. 

Вартові сторожко і, на думку Колона, тривожно зиркнули на розлюченого капрала-трансвестита. 

— Вона ж не збирається танцювати, правда? — один із них наважився спитати. 

— Ні! — визвірилась Беті. 

— Обіцяєш?[24] 

Ноббі вхопив три ножі й висмикнув їх із чоловікового пояса. 

— Я передам їх його світ… йому, гаразд, Беті? — запропонував Колон, раптом упевнившись в тому, що єдиним способом уникнути короткого перекуру під сонячними променями було вберегти Патриція від смерті. Він також був свідомий того, що люди сходилися подивитися шоу. 

— Мені, будь ласка… Але, — кивнувши, мовив Патрицій. 

«Колон обережно кинув йому ножі. Він хоче зарізати вартових, — подумав він. — Це така хитрість. А потім нас розірвуть на клапті». 

Тепер у сонячному сяйві кружляли, відблискуючи, розмиті обриси. Юрма схвально зашепотіла. 

— І все одно чогось бракує, — мовив Патрицій. 

І його руки почали сплітатись у складний візерунок, де його зап’ястя щонайменше двічі переплелися. 

Сплутана куля з летючих фруктів і металу злетіла вгору. 

Три дині, розрізані чітко навпіл, впали на землю. 

Три ножі глухо встромились у пісок всього за кілька дюймів від сандалів їхнього власника. 

А сержант Колон глянув угору на щось зелене і велике, що насувалось на нього… 

Диня вибухнула, а за нею глядачі, та Колон не чув їхній сміх, витягуючи з вух перестиглий м’якуш. 

Знову ввімкнувся інстинкт самозбереження. А тепер незграбно задкуй, підказав він. Тож він незграбно позадкував, розмахуючи ногами в повітрі. А тепер гепнись, звелів він. Тож він впав на землю, мало не розчавивши курку. Втрать гідність, мовив інстинкт; з усього, що в тебе є, це єдине, що ти можеш легко відпустити. 

Лорд Ветінарі допоміг йому підвестися. 

— Наші життя залежать від вашого образу тупого товстуна, — прошепотів він, почепивши Колону назад його феску. 

— З мене не дуже добрий актор, сер… 

— Чудово! 

— Слухаюся, сер. 

Патрицій згріб до рук три половинки динь і, радісно підстрибуючи, побіг до кіоска, що його тільки-но розклала якась жіночка, і вхопив на ходу яйце з кошика. Сержант Колон знову кліпнув. Це все не… насправді. Патрицій так не робить… 

— Пані та панове! Бачите — яйце! А тут у нас — половинка дині! Яйце, диня! Диня, яйце! Ми кладемо диню на яйце! — його руки метнулись до трьох половинок, перетасовуючи їх з карколомною швидкістю. — По колу, по колу, ось так! А тепер… де наше яйце? Як думаєте, шаху? 

Аль-Джібла хмикнув. 

— Зліва, — сказав він. — Завжди зліва. 

Лорд Ветінарі підняв диню. На дощечці яйця не виявилось. 

— А ви що скажете, шляхетні вартові? 

— Посередині, — сказав вартовий. 

— Так, звісно… ой лишенько, не там… 

Натовп дивився на останню половинку. То були вуличні людці. Вони знали, що буде далі. Якщо предмета немає під двома із трьох ковпаків, під третім він точно не опиниться. Лише довірливі недоумки в таке повірять. Звісно, тут був якийсь фокус. Куди ж без фокуса. Але ви уважно спостерігаєте, щоби побачити, як майстерно вас надурили. 

Лорд Ветінарі однаково підняв диню, і натовп задоволено закивав. Звісно, яйця там не було. Ефект від розваги сходить нанівець, коли знаходиш речі на своєму місці. 

Сержант Колон знав, що буде далі, і знав він це тому, що впродовж останньої хвилини щось дзьобало його голову. 

Свідомий того, що це мить його слави, він підняв феску, і звідти показалась маленька пухнаста ціпка. 

— У вас є рушник? Боюся, вона щойно напудила мені на голову, сер. 

Роздались сміх, аплодисменти і, на його подив, брязкіт монет біля його ніг. 

— І насамкінець, — мовив Патрицій, — прекрасна Беті станцює для вас екзотичний танець. 

Юрма затихла. 

Тоді хтось ззаду спитав: 

— Скільки треба заплатити, щоб вона цього не робила? 

— Все! З мене досить! — за нею розвіялась вуаль, забряжчали браслети, лікті несамовито розмахували, а з-під її черевиків полетіли іскри — прекрасна Беті посунула у натовп. — Хто це сказав? 

Люди відсахнулися від неї. Цілі армії пішли б у відступ. І там, позаду, покинутий всіма, немов медуза на березі під час раптового відпливу, показався невеличкий чоловічок, якого мала от‑от спопелити висхідна лють Ноббса. 

— Я не хотів тебе образити, кароока… 

— Я тобі дам караоке! — Ноббі забряжчав браслетами і збив чоловіка з ніг. — Нічого ти не знаєш про жінок, юначе! — оскільки Ноббс ніколи не міг устояти перед лежачою жертвою, тендітна Беті замахнулась окутим залізом носаком… 

— Беті! — гаркнув Патрицій. 

— Ой, так, так, так, — пролепетав Ноббі з прикритим вуаллю презирством. — Виходить, всі можуть вказувати мені, що робити, так? І тільки тому, що я жінка, я маю з цим миритися, та? 

— Ні, просто не треба цідити йому між ніг, — прошипів Колон, відтягуючи його назад. — Бо то якось негарно, — втім він помітив, що таке раптове згорнення вистави, схоже, засмутило кількох жінок у натовпі. 

— Скільки чудернацьких історій ми можемо вам розповісти! — прокричав Патрицій. 

— Беті точно може, — пробубнів Колон і боляче отримав у кісточку. 

— І скільки дивовижних місць можемо вам показати! 

— Беті точ… Ай! 

— Але поки шукатимемо затінку в іншому караван-сараї… 

— Що будемо робити? 

— Підемо в паб. 

Натовп почав розходитися, але час від часу захоплено озираючись на трійцю. 

Один із вартових кивнув Колону. 

— Гарне шоу, — похвалив він. — Особливо та його частина, де ваша леді нічого з себе не зняла… — він миттю сховався за спину свого колеги, коли Ноббі, мов той ангел помсти, крутнувся на місці. 

— Сержанте, — прошепотів Патрицій. — Нам украй важливо вивідати нинішнє перебування принца Кадрама, втямили? У тавернах люди говорять. Тож будьмо на сторожі.