Але слава Богу, є друзі,

  Але дякувати Богу, є друзі!

  І завдадуть такого удару,

  Поки не пізно!

  І ось три тиранозаври, що йшли спереду, раптом розвернулися і накинулися один на одного. І стали рвати кігтями міцну, сіру в коричневу цятку шкіру. Сайкли злетіли з монстрів і забилися у нападі. На них почали наступати інші тиранозаври, і реально давали, ламаючи кістки та перемелюючи м'ясо повалених прибульців.

  Адала відзначила зітхнувши:

  - Це жахливо!

  Хлопчик воїн з рудим волоссям заспівав:

  - Війна життя робить жахливим,

  А смерть гідною та прекрасною!

  Ось знову Едік щось покрутив у кубику- рубику . І знову вже інші тиранозаври кидалися один на одного і кусалися. Заодно й скидали сайклів . Ті пробували стріляти у відповідь. Але їхній вогонь був не надто ефективним проти таких монстрів.

  Діти весело заспівали:

  Даремно противник вважає,

  Що може нас хоробрих зламати.

  Хто сміливий, той у бою нападає -

  Ворогів будемо люто бити!

  Але в даному випадку вороги сайкли винищували і стріляли, якраз один в одного. І їх давили тиранозаври. І пішла така ось катавасія. І кров динозаврів була зелена та синя, а сайклів помаранчева. Ось у одного злетів шолом. І стала видна дуже гидка пика, щоправда, віддалено нагадує людську. Але в татуюваннях, з моторошними тваринами.

  Адала пискнула:

  - Так, ці тварюки не дуже приємні, і такі дорослі!

  Едік впевнено відповів:

  - Ось я ніколи, сподіваюся, не стану дорослим, і тим більше старим! Є спосіб і для нашої команди не дорослішати, принаймні тілом!

  Діти хором проспівали:

  Дорослі, звичайно, дурні,

  Бороду ростити розуму не треба.

  Нам же голитися, дітям, не з руки,

  Бути безсмертним вічна нагорода!

  Ось артилерія замку стала бити по своїх військах, і робила це з колосальною люттю.

  Несподівано, на стінах з'явилися гармати важчі, і почали викидати презенти, що рвалися, наче мініатюрні атомні бомби, і навіть піднімалися характерні гриби!

  Адала заспівала з тривогою:

  Ядерна війна, ядерна війна,

  Ти сила геєнна, така жахлива,

  Людям, повір, не потрібна!

  Едік кивнув, у нього була модна, світла, трохи золотиста стрижка. Дуже милий хлопчик, який міг би цілком зі своєю миловидною, ангельською мордочкою зніматися в рекламних роликах. До речі, він і знімався за інших обставин та пригод.

  А навколо все диміло, і вгору підносилися струмені диму.

  Дівчинка-воїн запитала у Едіка:

  - А як ми братимемо цю фортецю? Мовчки, чи що?

  Хлопчик-геній відповів із усмішкою:

  - Не зовсім! Скоріше, навпаки, зі звуком!

  Хлопчик-воїн із виколотим на щоці орлом, здивувався:

  - Яким звуком? Може, ультразвуком?

  Едік заперечив:

  - Ні! Ми застосуємо гіперзвук! Це, я думаю, вам сподобається.

  Юні воїни розсміялися і видали:

  Замочіть у лайці сайкла ,

  І вбийте вовкулака...

  Підкрутили міцно гайки,

  І загавкав собака!

  Але знову ворота замку відчинилися, вже вкотре. І з них поповз механічний удав, причому колосальних розмірів. А його паща більше, ніж у кашалота. І зуби, наче величезні свердла, крутяться і дзижчать, і в повітрі іскриться.

  Ось це черговий монстр кібернетики.

  Адала відзначила, облизнувши язичком свої червоні губи:

  - Ось цього я не очікувала, отак сюрприз!

  Діти-воїни у захваті, і навіть заспівали з ентузіазмом:

  Уявляєте, яке становище,

  Все що справдиться, відомо нам заздалегідь.

  І до чого тоді сумніви, хвилювання,

  Все на світі передбачить розклад!

  А ми кидаємо бурям виклик,

  Від чого і чому?

  Жити у світі без сюрпризів,

  Неможливо нікому!

  Нехай удачі, невдачі.