- Знав я одного джокера. А точніше не одного. В іграх та кіно були такі ось кадри!

  Ворота замку знову відчинилися. Цього разу з них стали виходити монстри більшими. Вони навіть згиналися, щоби виповзти.

  В даному випадку крокують роботи!

  Хлопчик-геній вигукнув:

  - Євангеліон !

  Дівчинка здивовано запитала:

  - Що?

  Едік з посмішок пояснив:

  - Цей мультсеріал було знято на тій планеті, звідки я родом. І там теж були такі великі роботи!

  Адала помітила:

  - Планета у вас дивовижна. Ти якось казав, що у вас понад двісті країн.

  Хлопчик із зітханням відповів:

  - Так, на жаль, так воно й є.

  Дівчинка недовірливо запитала:

  - А чому на жаль? Можливо, якраз на щастя. Тому що мати стільки країн та культур на одній планеті, здорово!

  Едік заперечив:

  - Ні! Не дуже й здорово. Люди надто часто воюють і пускають у хід кулаки. Тобто, я хотів сказати, різні країни надто часто конфліктують і кидають одна на одну ракети.

  Адала зітхнувши помітила:

  - Та це...

  Хлопчик-воїн рішуче закінчив:

  - Неподобство! А поки що займемося роботами!

  А електронних монстрів вийшла справді ціла дюжина. І на них зброї стільки, що можуть зруйнувати ціле місто.

  Едік помітив:

  - Тут проти них потрібний інший підхід.

  І хлопчик витяг з кишені невеликий прилад з антеною.

  Дівчинка з подивом запитала:

  - Що це таке?

  Едік відповів із усмішкою:

  - Переносник швидких, але руйнівних вірусів!

  Адала прочирикала у відповідь:

  - Ах, які віруси, віруси- шкодируси !

  Хлопчик поправив:

  - Ні! Наша мета захистити добро, а не шкодити людям, чи сайкалам , чи навіть їхнім роботам!

  І хлопчик-геній випустив невидимий промінь у бік термінаторів.

  Згадали фільми про роботи та інші. І тут уже ніяк не попреш, що просунутий промінь таки.

  Едік водив великими роботами, кожен розміром з дев'ятиповерхівкою , променем. І в нього вийшло. Ось один із термінаторів раптом застиг і став опускатися. А за ним та інший.

  Хлопчик з посмішкою проспівав:

  Час удачі

  Настав час пограти!

  Час удачі

  Намагайтеся цю годину не втратити!

  Дівчинка, дивлячись, як застигають і падають роботи, піднімаючи вгору пил і розкидаючи при ударі об плити поламані деталі.

  - Так, це технічно!

  Едік кивнув з усмішкою:

  - Так, техніка у період реконструкції вирішує все!

  Адала заперечила:

  - Ні! Люди та кадри вирішують все! І водночас, і не всі!

  І дівчинка теж витягла з кишеньки, що щось нагадує кубик- рубик , і почала його крутити.

  Роботи-термінатори знову зіткнулися, і їх огорнула ціла мережа, що світилася, яка заіскрила і завібрувала. А потім, бойові машини, почали кришитися і розлітатися на дрібні шматки. Які теж, у свою чергу, вибухали, і летіли уламки, наче крижина, що потрапила під нищівний удар ключки хокейної зірки.

  Адала зробила налаштування та зазначила:

  - Зараз ми можемо на пару хвилин стати невидимими!

  Хлопчик-ген відповів:

  - Не найдосконаліший прилад, в інфрачервоному світлі буде видно нас. Давай, я краще зроблю налаштування.

  У цей момент ззаду пари почувся галас. З'явилися хлопчики та дівчатка у бойових костюмах. Їх було всього дюжина, і за віком вони нітрохи не старші пари, принаймні на вигляд. Але при цьому у дітей цілком пристойна зброя. Лазерні автомати, бластери, анігіляційні крихітні горошинки-гранати. Так, хлопці тут не прості. Та ще й навчені в боях у вірті !

  Едік вигукнув:

  - Хлопці обережніші, інакше потрапите під удар! Тут є гармати, здатні пробивати ваші бойові костюми.

  Діти-воїни залягли. По повітрю проносилося світлове проміння, і запрацювали лазерні гармати.

  Вони почали бити по всьому, що рухається. Навіть по пилу.

  Адала прочирикала: