«Один гріх… — шепочу я. — Я погрішив проти тієїяку любив. Чи може і його бути пробачено?» Але стюардеса вже пішла, а посадочні вогні горять із усіх боків.

Це сталося того вечора, коли Анна вперше вперлась, а я почав наполягати, замкнув двері. Такого чистого товару в руках ніколи не тримав. Але курити його — тільки задоволення псувати. Вона брикалась, але я сказав, що справу вирішено, і приготував шприц. До цього вона ніколи не ширялась, я сам уколов їй дозу. А це набагато складніше, ніж самому колотися. Після двох безуспішних спроб вона подивилася на мене і поволі мовила: «Я вже три місяці чиста. Я врятувалася». — «Ласкаво просимо в колишній стан», — відповів я. Тоді вона видала короткий смішок і сказала: «Я тебе уб’ю». Третя спроба вдалася. Зіниці у неї розкрилися, поволі, немов велика квітка троянди, і кров із глухим звуком закапала на килим. Потім вона закинула голову. А наступного дня подзвонила мені й попросила повторити процедуру. Шасі заскрипіли по асфальту. Адже ми могли б зробити це життя прекрасним, ти і я. Якби дотримувалися мого плану, в цьому і полягав сенс. А в чому сенс усього цього, я уявлення не маю.

Згідно з протоколом розтину, десятиміліметрова куля пробила Альфу Гуннеруду носову кістку. Осколки кістки разом із кулею прошили тонку перегородку перед мозком і практично повністю зруйнували таламус, лімбічну систему і мозочок, потім куля вийшла через задню частину черепа і пробила асфальт, іще недостатньо затверділий після укладання АТ «Дорожні покриття» за два дні до події.

40

Бонні Тайлер^[59]

День видався похмурий, короткий і, за великим рахунком, нікчемний. Навислі над містом свинцево-сірі хмари, що погрожували розродитися дощем, так і не вичавили із себе ні краплі, а випадкові пориви вітру турбували лише газетні смуги на стенді перед магазинчиком «Фрукти і тютюн Елмера». Заголовки свідчили, що народу почала набридати так звана війна з тероризмом: сам термін уже набув злегка одіозного звучання як передвиборне гасло, до того ж момент було упущено, адже ніхто не знав, куди ж подівся головний винуватець. Дехто вважав навіть, що він помер. Ось чому газети знову почали надавати свої смуги зіркам телевізійних реаліті-шоу та зарубіжним знаменитостям другого ряду, що доброзичливо відізвалися про норвежців або про плани королівської сім’ї на відпустку. Єдине, що порушило монотонну буденність дня, так це повідомлення про драму, що розігралася напередодні, в районі Пакгаузу, коли оголошений у розшук убивця і торговець наркотиками підняв зброю на поліцейського, але був убитий до того, як сам устиг вистрілити. За словами начальника Нарквідділу, на квартирі вбитого виявлено велику кількість героїну. А шеф Відділу із розслідування вбивств заявив, що справу про вбивство, в якій, можливо, замішаний тридцятидворічний підозрюваний, виділено в розряд особливо важливих. Щоправда, газета, пізніше за інших підписана до друку, встигла повідомити, що є серйозні докази й проти іншої людини. І що, як не дивно, поліцейський, що вбив наркоділера, трохи більше року тому за схожих обставин застрелив неонациста Сверре Ульсена у нього вдома. Поліцейський усунений від виконання службових обов’язків до закінчення розслідування інциденту Службою внутрішньої безпеки. Газета наводить також слова начальника Управління кримінальної поліції, який заявив, що це звичайна практика в таких випадках і усунення жодним чином не пов’язане зі справою Сверре Ульсена.

Маленьку замітку було присвячено пожежі на дачі в Трюванні, оскільки недалеко від повністю згорілого будинку було знайдено каністру з-під бензину, що дало привід поліції підозрювати підпал. Проте на газетні сторінки не потрапила розповідь журналіста, що намагався зв’язатися з Біргер Гуннеруд, аби дізнатися, як почувається людина, що втратила за один вечір дачу і сина.

Стемніло рано, і вже о третій дня засвітилися вуличні ліхтарі. Зупинений відеозапис пограбування в Гренсені тремтів на екрані в «Камері тортур», коли туди ввійшов Харрі.

— Ще що-небудь буде? — запитав Харрі й кивнув у бік екрану, на якому Забійник тікав щодуху.

Беате похитала головою:

— Ми чекаємо.

— Поки він знову візьметься за справу?

— У цей момент він десь відсиджується і планує нове пограбування. За моїми уявленнями, це трапиться наступного тижня.

— Ти впевнена?

Вона знизала плечима:

— Досвід підказує.

— Твій?

Вона всміхнулась і не відповіла.

Харрі сів на стілець:

— Сподіваюся, я не сплутав ваші плани, вчинивши не так, як сказав по телефону.

Вона наморщила лоб:

— Що ти маєш на увазі?

— Я говорив, що тільки сьогодні збираюся обшукати квартиру.

Харрі подивився на неї. Вигляд у неї був здивований: вона щиро не розуміла, до чого він хилить. З іншого боку, адже Харрі не в Secret Service^[60] працює. Він зібрався щось сказати, але передумав. Зате слово взяла Беате:

— Я хочу запитати тебе про дещо, Харрі.

— Shoot^[61].

— Ти знав про Расколя і мого батька?

— Про що саме?

— Про те, що це Расколь… був тоді в банку. І стріляв саме

він.

Харрі опустив очі й почав уважно роздивлятися свої руки.

— Ні, — сказав він. — Я цього не знав.

— Але здогадувався?

Харрі підвів очі й зустрів її погляд:

— Думка в мене така виникала. І все.

— А чому виникала?

— Справа у спокутуванні провини.

— Спокутуванні провини?

Харрі набрав повні легені повітря:

— Жахливий злочин деколи затьмарює перспективу. Або, якщо хочеш, розуміння суті того, що відбувається потім.

— Що ти маєш на увазі?

— Кожна людина відчуває потребу в спокутуванні провини, Беате. Ти, наприклад. І, присягаюся Богом, я. І Расколь також. Вона так само природна, як потреба вмиватися. Мова про гармонію, про внутрішню рівновагу, без якої жити не можна. Цю рівновагу ми називаємо моральністю.

Харрі помітив, що обличчя у Беате зблідло. І тут же почервоніло. Вона розкрила рот.

— Ніхто не знає, чому Расколь добровільно з’явився в поліцію, — вів далі Харрі. — Але я переконаний, це з бажання спокутувати провину. Адже він виріс, користуючись тільки однією з усіх свобод — свободою пересування. Для нього тюремне ув’язнення — єдиний спосіб покарати себе самого. Відняти життя в іншої людини зовсім не те ж саме, що відняти у неї гроші. Припустимо, скоївши злочин, він утратив цю внутрішню рівновагу. Ось він і вважав за краще спокутувати провину в повній відчуженості від зовнішнього світу, наодинці з самим собою і — якщо він у нього є — своїм Богом.

Беате нарешті змогла вичавити з себе декілька слів:

— Моральний… моральний… убивця?

Харрі витримав паузу. Але більше нічого не почув.

— Моральна людина — та, що діє згідно зі своїми моральними установками, — тихо вимовив він. — А не чужими.

— А що, коли я ось це надіну? — запитала Беате з гіркотою в голосі, відкрила шухляду столу й дістала звідти наплічну ко-буру. — Що, коли я закриюся з Расколем у кімнаті для побачень і потім заявлю, що він напав на мене й мені довелося стріляти з метою самооборони? Помститися за свого батька і заразом паразита уколошкати — це, по-твоєму, моральний вчинок? —Вона шпурнула кобуру на стіл.

Харрі відкинувся на спинку стільця і заплющив очі, слухаючи, як її прискорене дихання поступово заспокоюється.

— Питання в тому, Беате, що ти вважаєш моральним. Мені невідомо, навіщо ти взяла з собою кобуру, але в мене і в думках немає спробувати утримати тебе від будь-чого.

Він підвівся:

— Дій так, щоб батько пишався тобою, Беате.

Харрі взявся за ручку дверей, але тут почув за спиною ридання Беате. Він обернувся.

— Ти не зрозумів! — крізь ридання викрикнула вона. — Я думала, що зможу, думала, це своєрідний… розрахунок, адже правда?

Харрі не рушив із місця. А потім присунув стілець, сів і приклав руку до її щоки. Вона говорила, а теплі сльози зрошували огрубілу долоню Харрі: