— Високооктановий еспресо, пронто, — буркнув Харрі, плю-хаючись у крісло.

— Доброго ранку, бос, — озвався Халворсен. — Кеіїський маєш вигляд.

Харрі уткнувся лицем у долоні:

— Нічого не пам’ятаю, що було вчора ввечері. Не знаю, що саме я пив, але присягаюся, ніколи більше цієї погані в рот не візьму.

Подивившись на колегу в щілину між пальцями, він побачив, що той усерйоз стурбований — лоб прокреслила глибока зморшка.

— Та розслабся ти, Халворсене, — це просто нещасний випадок. Зараз я тверезий як скельце.

—- Так що ж усе-таки трапилося?

— Судячи із вмісту шлунка, я пообідав із старим приятелем. Кілька разів телефонував, аби дістати підтвердження, але вона не озивається.

— Вона?

— Так. Вона.

— Може, жорстокі поліцейські ігри? — обережно поцікавився Халворсен.

— Займися краще кавою, — похмуро порадив Харрі. — Просто стара пасія. Все було абсолютно безневинно.

— Звідки ти знаєш, адже ти нічого не пам’ятаєш?

Харрі помацав неголене підборіддя. Згадалося, як колись Анна говорила, що вміла тільки слугувати каталізатором тих пристрастей, які вже є. Не дуже-то це заспокоювало. У пам’яті помалу почали спливати окремі деталі. Чорне плаття. На Анні було чорне плаття. Він лежить на сходах. Якась жінка допомагає йому підвестися. У неї лише половина обличчя. Як на одному з портретів Анни.

— У мене часто бувають провали в пам’яті, — сказав Харрі. — Це ще не гірший варіант.

— А з оком що?

— Напевно, стукнувся об кухонну полицю, коли повернувся додому, або щось подібне.

— Не хотілось би тебе засмучувати, Харрі, але це має серйозніший вигляд, аніж якась кухонна полиця.

— А що, — сказав Харрі, обома руками беручи чашку кави, — хіба в мене засмучений вигляд? У п’яному стані я б’юся тільки з тими, хто мені й на тверезу голову не подобається.

— До речі, Мьоллер просив тобі передати, що, схоже, все влаштовується, ось тільки не сказав, що саме.

Харрі зробив ковток еспресо, декілька секунд потримав каву в роті й лише тоді проковтнув:

— Гаразд, Халворсен, заспокойся, не бери в голову.

Нове пограбування піддалося детальному розбору на нараді слідчої групи, яка відбулася тим же вечором в будівлі Управління поліції Осло. Дідрік Гудмундсон доповів, що з моменту, коли спрацювала сигналізація, до прибуття поліції минуло три хвилини, проте нальотчик уже встиг покинути місце злочину. Негайно було утворено внутрішнє кільце оточення — патрульні автомобілі перекрили всі довколишні вулиці. Услід за цим протягом десяти хвилин було організовано і зовнішнє кільце — перекриті найважливіші транспортні магістралі: шосе Е-18 у Фор-небю, третє кільце поблизу Уллевола, Тронхеймсвеєн біля Акерської лікарні, Грінівеєн поблизу Рюа та перехрестя на площі Карла Бернера.

— Мені б хотілося назвати це кільце залізним, однак усі ви знаєте, як на сьогодні в нас ідуть справи з особовим складом.

Один із свідків, допитаних Туріль Лі, посвідчив, що чоловік у шапочці сідав на пасажирське сидіння білого «Опеля-аскони», що стояв із увімкненим двигуном на Майорстюавеєн. Автомобіль повернув ліворуч на Якоб-Ольс-гате. Магнус Ріан доповів, що ще один свідок бачив, як білий автомобіль — можливо, «Опель» — в’їхав у гараж на Віндерен, а вслід за цим звідти виїхав синій «Вольво». Іварссон подивився на карту, що висіла на штативі поверх відривних аркушів.

— А чом би й ні? Ула, оголоси в розшук іще й синій «Вольво».

— Є три волокна тканини, — сказав Вебер. — Два із стойки, там, де він через неї перескочив, і одне з дверей.

— Йесс! —- стиснувши кулак, Іварссон зробив ним характерний енергійний жест. Протягом усіх доповідей він ходив навколо столу за спинами присутніх, чим страшенно дратував Харрі.

— Тепер нам залишилося тільки підшукати кандидатури. Як тільки Беате закінчить редагувати відеозапис пограбування, відразу ж помістимо його в Інтернет.

— Гадаєш, це хороша думка? — із сумнівом у голосі поцікавився Харрі та відсунув свій стілець до стіни, перегородивши Іварссону дорогу.

Начальник відділу здивовано подивився на нього:

— Хороша — не хороша. Нічого не маю проти, якщо хтось повідомить нас, що впізнав людину на відео.

— А пам’ятаєте, — втрутився ^іа, — ту матусю, що зателефонувала і заявила, буцімто впізнала свого сина на плівці із записом пограбування, скинутим нами в Інтернет? А потім з’ясувалося, що він уже давно сидить за інше пограбування.

Вибух реготу. Іварссон також посміхнувся.

— І все ж таки ми ніколи не говоримо «ні» жодному новому свідкові, Холе.

— І жодному імітаторові? — Харрі закинув руки за голову і прогнувся.

— Імітаторові? Та кинь ти, Холе.

— Чому ж? Задумав би я коли-небудь узяти банк, уже постарався б у точності скопіювати манеру найзнаменитішого нальотчика країни, щоб перевести всі стрілки на нього. Адже всі деталі пограбування на Бугстадвеєн були доступні через Інтернет.

Іварссон похитав головою:

— Боюся, Холе, що в реальному світі звичайний грабіжник зовсім не така витончена натура. Може,хто-не6удь бажає пояснити забійному відділу, що найтиповіше для всіх серійних грабіжників? Ні? Ну що ж. Вони завжди — і при цьому із хворобливою пунктуальністю — повторюють ті ж самі дії, що і під час своєї попередньої вдалої рпроби. Лише коли щось зривається — тобто грабіжникові або не вдається одержати гроші, або його затримують, — він нарешті наважується змінити свій звичайний почерк.

— Що частково підтверджує твою точку зору, проте зовсім не спростовує мою, — підхопив Харрі.

Іварссон обвів очима тих, що сиділи за столом, ніби благаючи про допомогу.

— Ну гаразд, Холе. Ти отримаєш шанс особисто перевірити всі свої теорії. Я якраз ухвалив рішення про апробацію нової робочої методики. Відповідно до неї створюється самостійний підрозділ, що працює паралельно з основною слідчою групою, але при цьому незалежно від неї. Цю ідею я запозичив у ФБР. Головна думка її в тому, щоб уникнути одностороннього підходу до справи, що часто спостерігається у великих слідчих бригадах, де свідомо — або несвідомо — сповідаються достатньо шаблонні методи роботи. Така група може внести новий, свіжий струмінь, бо працює в автономному режимі, незалежно від решти бригади. Ця методика показала себе ефективною при розслідуванні особливо складних справ. Гадаю, більшість погодиться зі мною, що Харрі Холе володіє достатньою кваліфікацією, щоб увійти до такого підрозділу.

Почулися тихі смішки. Іварссон зупинився за спиною у Беате:

— Беате, ти складеш Холе компанію.

Беате почервоніла. Іварссон по-батьківськи поклав долоню їй на плече:

— Якщо щось не виходитиме, ти завжди зможеш просто відмовитися.

— Я тоді сам відмовлюся, — пообіцяв Харрі.

Харрі вже начебто почав відмикати під’їзд, як раптом несподівано передумав і рішучим кроком подолав ті десять метрів, що відокремлювали парадне від крихітного продуктового магазинчика, куди Алі якраз прибирав ящики з овочами і фруктами, що стояли на тротуарі.

— Привіт, Харрі! Ну як форма, краща? — Алі вискалився на весь рот, і Харрі на мить навіть примружився. Отже, його побоювання були не марні.

— Так ти що, Алі, допомагав мені?

— Тільки піднятися по сходах до квартири. Коли нам нарешті вдалося відімкнути двері, ти сказав, що далі впораєшся сам.

— А як я сюди дістався? Пішки чи…

— На таксі. Між іншим, ти винен мені сто двадцять крон.

Харрі застогнав і услід за Алі увійшов усередину його закладу.

— Мені дуже шкода, Алі, їй-богу. Будь добрий, розкажи стисліше, пропускаючи болісні подробиці.

— Ви з водієм стояли посеред вулиці та скандалили. А у нас спальня якраз сюди виходить. — Його фізіономія знову розпливлася в усмішці. — Який виродок придумав спальні з вікнами на вулицю?

— І коли це було?

— Вночі.

— Алі,ти прокидаєшся о п’ятій ранку,тож незрозуміло,що ти маєш на увазі, кажучи «вночі».

— Найраніше — о пів на дванадцяту.

Слухаючи, як Харрі плутано обіцяє, що таке більше не повториться, Алі кивав головою ледве не на кожне слово з виглядом людини, що знає все це практично напам’ять. Харрі висловив бажання віддячити Алі за клопіт, і той відповів, що Харрі міг би поступитися йому своєю порожньою коміркою в підвалі. Пообіцявши ще раз гарненько обдумати це питання, Харрі віддав Алі борг за таксі, а також розплатився за прихоплені в магазинчику пляшку коли та пакетик із макаронами і фрикадельками.