Литмир - Электронная Библиотека

На той час його почуття до Макабеї охолонули й перетворилися на рутину, хоча вони ніколи й не були гарячими. Олімпіко часто просто не приходив на побачення. Але для Макабеї він був коханим. І вона думала лише про той день, коли він захоче стати нареченим. І одружитися.

Із розмов Олімпіко дізнався, що у Ґлорії є батько, матір та гаряча їжа в певні години. Олімпіко дуже зрадів, коли дізнався, що її батько працює у м’ясній крамниці.

Він здогадувався, що Ґлорія — жінка дуже плодовита, тоді як Макабеа, здавалося, несла в собі власну смерть.

Забув сказати про один факт, дійсно дивовижний: у жалюгідному, майже зів’ялому тілі Макабеї безмежне дихання життя було таким сильним і багатим, як у вагітної незайманої, заплідненої партеногенезом[27]: вона бачила божевільні сни, в яких з’являлися величезні доісторичні тварини, ніби вона жила в епоху, далеку від нашого кривавого часу.

Сталося так (вибух), що Олімпіко раптово припинив будь-які стосунки з Макабеєю. Ці стосунки, можливо, дивні, були, проте, слабкою подобою любові. Аж ось Олімпіко заявив їй, що зустрів іншу дівчину, і що ця дівчина — Ґлорія. (Вибух). Макабеа чудово бачила, що відбувається між Олімпіко і Ґлорією: вони цілувалися поглядом.

Дивлячись у невиразне обличчя Макабеї, він навіть хотів сказати їй якусь приємну люб’язність у час прощання назавжди. Тому він сказав:

— Ти, Макабеа, — наче волосина в супі. Тебе не хочеться з’їсти. Пробач, якщо я тебе образив, але це правда. Ти ображена?

— Ні, ні, ні! Ах, будь ласка, я хочу піти! Будь ласка, хутчіш скажи мені «прощавай»!

Краще мені не говорити про щастя чи нещастя — це викликає запаморочливу тугу, і цей бузок, запах фіалок, крижані хвилі спокійного припливу, що залишають піну на піску. Я не хочу провокувати, бо це завдає болю.

Забув сказати, що Макабеа, на жаль, була чуттєвою. Як могло статися, щоб у такому жалюгідному тілі вміщалася така хтивість, а вона навіть не знала про це? Загадка. Вона попросила в Олімпіко на початку їхнього кохання маленьку світлину розміром 3 на 4, де він посміхався, демонструючи золоте ікло, і це так її схвилювало, що бідній Макабеї, аби заспокоїтися, довелося тричі прочитати «Отче наш» і двічі «Ave Maria».

У той момент, коли Олімпіко її кинув, її реакція (вибух) була найбільш несподіваною. Вона зареготала, і все. Вона сміялась, бо не могла згадати, як плачуть. Здивований Олімпіко теж засміявся, не розуміючи, що відбувається.

Певний час вони сміялися разом. Раптом Олімпіко осяяла інтуїтивна думка — і він виявив делікатність: запитав у неї, чи не нервовий, бува, це сміх. Макабеа припинила сміятися і сказала дуже, дуже втомлено:

— Не знаю, ні…

Макабеа зрозуміла одну річ: Ґлорія мала чудове життя. Адже Ґлорія товста. Повнота завжди була таємною мрією Макабеї, бо ще в Масейо вона почула, як якийсь хлопець сказав товстунці, що проходила вулицею: «Повнота — твоя краса!» Власне, з цієї миті їй захотілося погладшати, і тоді вона виказала єдине у своєму житті прохання. Вона попросила тітку купити їй риб’ячого жиру. (Вже тоді вона була схильною вірити рекламі). Тітка запитала її:

— Думаєш, ти — донька батьків, які купаються в розкоші?

Після того, як Олімпіко її кинув, Макабеа, яка не була сумною людиною, намагалася жити так, ніби нічого й не втратила. (Вона не відчувала відчаю або чогось подібного). Та й, зрештою, що вона могла вдіяти? Вона мала стійкий характер. А печаль була для багатих, для тих, хто може собі це дозволити, для тих, кому нема чого робити. Печаль — це розкіш.

Забув сказати, що наступного дня, після того, як Олімпіко кинув її, Макабеї дещо спало на думку. Якщо ніхто не збирався влаштовувати їй свято, а тим паче весілля, вона вирішила зробити це сама. Свято полягало в тому, що Макабеа купила без жодної необхідності нову губну помаду, не рожеву, якою вона зазвичай користувалась, а яскраво-червону. У туалеті вона так нафарбувала вуста, що вийшла за їхні природні обриси, щоб її тонкі губи стали схожими на шикарні губи Мерилін Монро. Потім вона подивилась у дзеркало й побачила там якусь жахливу істоту, в якої замість губ, здавалось, було криваве місиво, ніби після зубодробильного удару (невеликий вибух). Коли вона повернулась на робоче місце, Ґлорія засміялася:

— Ти що, здуріла, тварючко? Так нафарбуватися, як божевільна? Ти схожа на солдатську повію.

— Я цнотлива дівчина! Я не сплю ні з солдатами, ні з моряками.

— Вибач, якщо я запитаю: бути негарною боляче?

— Я ніколи про це не думала, мабуть, трохи болить. Але ж і я можу запитати у тебе, некрасивої, чи ти відчуваєш біль.

— Я — гарна!!! — закричала Ґлорія.

Потім усе стало на свої місця, і Макабеа знову жила так, як і раніше, ні про що не думаючи. Пустопорожнє, пустопорожнє життя. Як я вже казав, у Макабеї не було янгола-охоронця. Та відбивалась, як могла. Вона була майже безликою. Одного разу Ґлорія запитала її:

— Навіщо ти просиш у мене стільки аспірину? Я не проти, хоча це коштує грошей.

— Щоб у мене не боліло.

— Як? Га? Ти хвора?

— У мене весь час болить.

— Де?

— Всередині, не знаю, як пояснити.

Крім того, вона дедалі частіше не могла нічого пояснити. Вона перетворювалася на одноклітинну істоту. І якимось чином у найбільш простих і відвертих речах знаходила чарівність гріха. Їй подобалося відчувати, як плине час. Хоча вона не мала годинника, а може, якраз тому, у неї було багато часу. Вона жила надзвуковим життям. Ніхто не помічав, що вона долала своїм існуванням звуковий бар’єр. Для інших вона не існувала. У Макабеї була єдина перевага перед іншою частиною людства — вона вміла ковтати пігулки без води, насухо. Ґлорія, даючи їй аспірин, завжди захоплювалася цією її здатністю, що вже втішало Макабею.

Ґлорія завжди попереджала її:

— Одного дня пігулка застрягне в твоєму горлі і тобі буде гірше, ніж курці з недорізаною шиєю, що бігає в паніці.

Якось Макабеа відчула справжній екстаз. Це сталося, коли вона побачила дерево, таке величезне, що вона ніколи не змогла б обхопити руками його стовбур. Але, попри цю радість, вона жила без Бога в душі. Молилася байдуже. Так. Але загадковий чужий Бог іноді дарував їй благодать. Щаслива, щаслива, щаслива. Її душа майже летіла. І перетворювалася на летючу тарілку. Вона намагалася розповісти про це Ґлорії, але не знайшла слів. Макабеа не вміла говорити, та й про що, зрештою, вона могла розповісти? Про повітря? Вона не могла розповісти про все, бо «все» — це порожнеча.

Іноді благодать наздоганяла її просто в конторі. Тоді вона йшла до туалету, щоб побути наодинці. Стояла там і посміхалася, поки відчуття не проходило (мені здається, цей Бог був дуже милосердним до неї: давав їй те, що потім забирав). Вона стояла, не думаючи ні про що, зі скляними очима.

Ґлорія не була її подругою: тільки колегою. Ґлорія, пухка, біла, байдужа. Вона дивно пахла. Мабуть тому, що зрідка милася. Вона висвітлювала, а не голила волосся на ногах і під пахвами. Олімпіко думав: цікаво, а внизу вона також білявка?

Ґлорія відчувала до Макабеї дивне материнське почуття. Коли Макабеа виглядала надто сумною, Ґлорія запитувала:

— І звідки такий настрій?

Макабею, яку ніхто ніколи не дратував, тіпало від звички Ґлорії висловлюватися незавершеними фразами. Ґлорія понад міру парфумилася сандаловим одеколоном, і Макабею, в якої був делікатний шлунок, нудило від цього запаху. Але нічого не казала колезі, бо Ґлорія тепер була її єдиним зв’язком зі світом. До її світу належали: тітка, Ґлорія, сеу Раймундо, Олімпіко — і десь там, далеко, дівчата, з якими вона ділила кімнату. Водночас Макабеа спілкувалася з портретом юної Ґрети Ґарбо[28]. На мій великий подив, бо я й уявити не міг, що її обличчя може щось промовляти до Макабеї. Ґрета Ґарбо, — несвідомо відчувала вона, — ця жінка має бути найголовнішою на світі. Але зовсім не хотіла стати величною Ґретою Ґарбо, трагічна чуттєвість якої самотньо стояла на п’єдесталі. Вона хотіла бути схожою, як я вже казав, на Мерилін. Одного дня у пориві відвертості Макабеа зізналася в цьому Ґлорії. Ґлорія зареготала:

вернуться

27

Партеногенез (від грец. παρθενος — незаймана та γενεσις — народження) — форма статевого розмноження, коли розвиток зародка відбувається без запліднення.

вернуться

28

Ґрета Ґарбо, уроджена Ґрета Ловіза Ґустафсон (1905—1990) — шведська й американська акторка, популярна в епоху німого кіно й «золотої ери» Голлівуду.

13
{"b":"822730","o":1}