Невже ми були такі сліпі?

Твердою ходою вона пішла закладати динаміт, щоби підірвати центральну колону. Ніжна граційна Анжела збиралася спуститися до печери й своїми білими ручками обв’язати колону шашками і чекати, щоб вибух звільнив їй шлях.

Вона добре знала, що робила. Після візиту в шахту із Джеронімо вона розуміла значення центральної колони — та думала, що опікується справою сама. А Джеронімо й Тентен, кожен зі свого боку, явилися з випнутими грудьми упевнених самців — вони й гадки не мали, що Анжела їх випередила! Яка страхітлива зневага до долі!

То було не самогубство. Вона офірувала собою, поклала себе на сімейний вівтар. Рятуючи нас усіх, купуючи собі прощення за провину, якої не існувало. Назавжди підтвердивши свою причетність до сім’ї Кардиналів. О, Анжело! Чи пробачиш ти нам колись...