Коли ззаду почувся навальний гул, руль в її руках заходив ходуном. Велосипед закривуляв туди-сюди i... зупинився!

Варя ледве встигла спертися рукою об стiнку, щоб не впасти.

Поруч загальмував Жучок.

- Ги-ги-ги! Доїздилась! Не бiжить твiй бiгун, бач? Злякався, чи що?

Настигли iншi переслiдувачi, принiсши з собою хмару густої куряви.

- Хи-ги... апч-хи! - захлинався Жучок. - Хи-чхи! Чхи! Хи!

Варi стало смiшно з нього, i весь переляк її як рукою зняло.

- Бувай здоров! - глузливо вигукнула вона, впевнено вiдштовхнулась вiд стiни й щосили натисла на педалi. Тепер дiвчинка мiцно тримала руль в руках - дорiжка була перед нею рiвна, як стрiла. Даремно пiдстрибували переслiдувачi й лякали несподiваними гудками, даремно забiгали наперед, сподiваючись, що Варя ненароком виїде за магiчну лiнiю, даремно намагались заслiпити яскравими спалахами фар...

Даремно!

Нарештi дорiжка вивела її з Похмурого тунелю!

Та бiля перехрестя дiвчинцi довелося зiйти на тротуар - дорiжка скiнчилась.

Перед нею височiла дивна кам'яна стiна, викладена з цегли трьох кольорiв - зеленої знизу, жовтої посерединi та червоної угорi.

Триколiрний замок! Там знемагає добрий та мудрий Знавець-Моргунець iз своєю дружиною. Як випустити його звiдти? Як хоча б пiдiйти до ворiт?

Автомашини не пропустять її до замку.

Як бути? Що робити? Усi чекають, коли вона порятує їх.

Чекають Малько-Ванько i Рукастик-Смугастик, якi захрясли на "Острiвцi безпеки". Довго вони там не витримають.

Чекають бабуся, мама, тато...

Чекають усi мешканцi країни Чарiвна Круговерть...

Поруч почулося чиєсь сопiння. Це знову був Жучок.

- Ану, геть звiдси! - Варя роздратовано тупнула ногою. - Набрид уже! I чого лiзеш? Чого вп'явся своїми баньками?

- Апч-чихше! Тихше, - зашипiв Жучок. - Я допоможу тобi...

- Так я i повiрила!

- Справдi! Я кажу чистiсiньку правду! - палко зашепотiв Жучок. Тiльки звiльни Знавця-Моргунця, хай вiн швидше наведе лад...

- А навiщо цей лад? - здивувалася Варя. - Адже вам, машинам, так подобається, коли його немає, i ви гасаєте мов очманiлi.

- Ось це й погано! - плаксиво мовив Жучок. - Великi зухвалi машини їздять, де хочуть, кривдять нас, маленьких i слабих. Нi проходу, нi проїзду не дають.

Тiльки зараз Варя помiтила, який у Жучка зiм'ятий i побитий вигляд.

- Ранiше хай би хто насмiлився мене штовхнути! - скаржився Жучок. - Знавець-Моргунець i його дружинники вiдразу ж суворо карали кривдника! А тепер, так i дивись, зовсiм затовчуть...

- Чого ж ти ганявся за мною? Та ще й глузував, насмiхався.

- Я насмiхався i ганявся не з своєї волi. Громобiй наказував. Загрожував на запчастини пустити.

Вiн говорив так щиро, так жалiбно блимав запорошеними "блимавками", що Варя повiрила.

- Гаразд, - зважилася вона. - Але як ти менi допоможеш?

- А я покажу, як пройти до замку! - зрадiв той. - Тiльки ти нiкому не кажи, бо менi таке буде...

- Заспокойся, - всмiхнулася Варя. - Я нiкому не скажу.

- Тодi слухай, - Жучок притишив голос i боязко подивився на машини, що з'юрмилися на перехрестi. - До замку можна пройти тiльки по "зебрi".

- По якiй "зебрi"?

- Онде бачиш, поперек вулицi бiлими смужками намальована дорiжка. Це i є "зебра". Кажуть, такий кiнь є - весь у смугах, та менi не довелося його бачити. I взагалi я коней не бачив, бо в мiстi їх немає, - додав вiн.

- А я бачила, - всмiхнулася Варя. - I коней, i зебр. Щоправда, по телевiзору...

Вона знову подивилася на дорiжку-"зебру".

- Але ж он машини їдуть i через "зебру"...

- Це не має значення. Як тiльки на "зебру" ступне пiшохiд, усi автомобiлi вiдразу ж зупиняються.

- Чому?

- А тому, що вона теж зачарована. I "Острiвець безпеки", на якому залишились твої друзi, i велосипедна дорiжка, i тротуари - все це заборонене для нас, машин. Якщо хтось не послухається i порушить заборону, то можуть колеса повiдпадати...

- Оце так заборона! - похитала головою Варя.

Вона приставила велосипед до стовпа.

Машини насторожено загурчали й зсунулися ще щiльнiше.

Дiвчинка рiшуче ступнула на смугасту дорiжку. Всерединi в неї все завмерло.

- "Зебра"! Вона йде по "зебрi"! - зойкнув хтось злякано.

I машини кинулися у рiзнi боки.

Варя повiльно перейшла вулицю.

- Все! Ось тепер усе! - радiсно закричала вона, зняла з шиї маленький бiленький свистунець з променистими камiнцями й пiднесла його до вуст...

Немов тисячi тисяч крихiтних срiбних дзвiночкiв розсипалися!

Ворота здригнулись i повiльно вiдчинились.

ДРУЖИНА ЗНАВЦЯ-МОРГУНЦЯ

На подвiр'ї стрункими лавами стояли...

...ЗАГОНИ ВОЇНIВ!

Синiх - з круглими та квадратними щитами.

Жовтих - з круглими та трикутними щитами.

Бiлих - з щитами в синiй та чорнiй рамках.

Смугастих - чорно-бiлих.

А перед ними... перед ними височiв незвичайний богатир з дванадцятьма очима!

- Знавець-Моргунець! - прохрипiв хтось у натовпi машин.

Знавець-Моргунець махнув рукою у бiлiй рукавичцi й громовим голосом скомандував:

- За-а-агони! На мiсцi кро-о-оком руш!

У ту ж мить воїни почали розмiрено крокувати на мiсцi:

- Раз-два! Раз-два!

Яскраво-червоним вогнем спалахнули верхнi очi ватажка. I всi разом, вiдбиваючи такт, заспiвали:

Запалав червоний

Руху заборона.

Все стоїть!

Та ось згасли червонi очi. Запалали середнi й залили все навколо променями золотавого свiтла.

Попередив жовтий:

Будь напоготовi!

Через мить...

Згасли жовтi очi, й вiдразу ж чистим зеленим вогнем засяяли нижнi, смарагдовi.

Ось зелений вогник

Рухатись дозволив.

Марш!

За знаком командира загони рушили з мiсця. Машини розсипалися врiзнобiч i кинулись навтiкача.

- Раз-два! Раз-два!

Знавець-Моргунець приймав парад.

- Вiтаю вас, синьоокi Дружки-Кружки! - вигукнув вiн.

Перед ним проходив перший загiн воїнiв. Вони спiвали:

Вдень, вночi, у спеку й холод

Ми на вартi, ми довкола

I на вулицях, в провулках,

На дорогах i завулках!

- Раз-два! Раз-два! - з'явився iнший загiн. Потiм ще iнший, потiм ще... Нарештi з'явився загiн Рукастикiв-Смугастикiв. I всi схожi мiж собою як двi краплi води.

- Вiрнi мої помiчники! - вигукнув Знавець-Моргунець. - Охоронцi порядку! Добрi та уважнi Рукастики-Смугастики!