— Нє понял, — продовжував спектакль вже Міні-Шварц голосом людини, яка какає. — Ти чьо, женщіна? — він знову чомусь розглядав відро з водою, але звертався до Жанки.

— Ізвіні, хочєшь — штанішкі постіраю, — зі старту вирішила взяти Рому за роги молода єврейська спокусниця.

— Ти чьо, женщіна, как я без штанов-то? — скляний Ромин погляд переключився на Жаннині тапочки. — У мєня подождьош, в битовкє, я мігом. Полчасіка і пайдьош в чістєнькіх, — вона так заохочувально на нього глянула, що я би на місці нетямущого качка був би готовий жити в битовці вічно.

— Ну єслі так, — продовжував Ромчик голосом какаючої сови, — то давай, женщіна, спасай абстановку. Мне трєніраватса єщьо, — він підвів риску під всім сказаним.

Дрібними кроками, як Попелюшка на бал, побігла вперед Жанночка, а за нею незграбним походняком олімпійського Мішки, як на коньках по бетону, ковиляла накачана купка підмосковного м’яса. Проходячи повз ординаторську, треба було бути сліпим, щоб не помітити погляду Спіци, яка проводжала цю купку з таким жалем на своєму наївному дитячому обличчі з дрібнесенькими вусами під носом, що помада від тремтіння її рівних, як дві папіроси, губ почала тріскати і відвалюватися, як штукатурка на яворівській автостанції. В неї було дві крайності у світі її недосяжних фантазій: одна з них в даний момент по коліна в гімні і з граблями в руках надавала благочинну сільськогосподарську допомогу на дачі одного з офіцерів недалеко від міста, а другу, з потрясною попою, у формі соковитих херсонських кавунів, кадрила на її очах якась єврейська вискочка. Кавуни виробляли вбудованими в них м’язами карколомні викрутаси, зжимаючись і розжимаючись, запросто могли по ходу ще й лускати горіхи.

Жанночка впустила Рому в своє царство, пропускаючи його вперед, і закрила за ним Двері на ключ. В коридорі кудахтала Нікіфоровна, яка намалювала собі губи помадою Спіци, яку та необачно забула в ординаторській, і виглядала тепер, як мім на дешевому корпоративі:

— Фу-ти, ну-ти! Чєрті нєрускіє! Алабай-Махалай, гдє ти, чєртяка косоглазая? — фальцетом, який зривався на писк, пробувала вона зінтерпретувати фамілію чергового представника жорстоко нелюбимого нею Радянського Близького Сходу.

— Снімай штани, — раптом голосом Бормана скомандувала Жанночка, схрещуючи руки на грудях. Містер-Тормоз подьоргав цицьками, як це роблять культуристи на своїх чемпіонатах, похрустів щойно підкачаною шиєю, несамовито крутнувши головою в різні боки, ще раз подьоргав вже правою цицькою і почав віддирати свою прилиплу до ніг піжаму разом з волосками на нозі. Жанночка підсунула йому табуретку, а сама відвернулася в бік вікна, замальованого білою масляною фарбою, і нагнулася настільки красномовно, що він побачив всьо то, що хотіла йому продемонструвати наша Дюймовочка. Шварцнеггер-Гномік стояв у довгих, майже до підлоги, ніби батькових, трусах, дриґав своїми крутими цицьками і в’їдався очима в запропоновану йому Жанною пікантну комбінацію м’ягеньких частин її тіла, яка могла би розбудити і вивести навіть Леніна з Мавзолею.

— ОООО! Ніштяк, женщіна, я тя раньше здєсь нє встрєчал, — голосом людини, яка какає раз в тиждень, чітко підмітив він.

— Да я толька сєводня устроілась, — не міняючи позу, десь з-під тумбочки відповіла Жанночка і витягнула алюмінєвий тазік, в якому вони вдвох могли спокійно пересікти озеро Байкал. Кинула туди його штанці, театрально повернулася, аж неслухняна косма волосся, як по сценарію, недбало прикрила їй праве око, і запропонувала: — Ром, а, Ром, а у тєбя і курточка, чесно говоря, тоже нє альо, давай і єйо простірньом? А? — і тут разом з поворотом її тіла з затримкою в секунду в Ромчика вдарив її фірмовий запашок, від якого виїдало очі і випадали брови. Він нахмурив своє кам’яне лице Арнольда-Карлика і, перебираючи в голові хаотичну підбірку думок, намагався знайти причину такого різкого дизбалансу в атмосфері. Не перший раз спостерігаючи подібну реакцію, Жанночка мотнулася до вікна і привідкрила його, щоби дещо збагатити вміст озону в приміщенні. В цей момент ворона, яка пролітала поряд, на повний дзьоб вдихнула дозу Жанкиних викидів, моментально втратила орієнтацію, вдарилася головою в стіну і впала на землю з розгубленим і ображеним виразом обличчя. Такий самий вираз обличчя застиг і на Жанкиному ляльковому фейсі, коли вона перевела очі від ворони на місце, де секунду тому стояв мікроатлет, а зараз його заміняв цинковий тазік з жирним надписом «Хлорка Душ». Дівчина з виглядом людини, в якої бомжі щойно з дому винесли меблі, визирнула в коридор і побачила два херсонські кавуни, які зі швидкістю поршнів в двигуні, артистично пережовуючи труси, дременули у свою палату, де запах шкарпеток шести чуваків видавався цілющим повітрям джунглів Амазонки порівняно з букетом, який так агресивно розбризкували навколо секреторні залози єврейської Міс-Какашки. Ромчик сховав свою груду м’яса під одіялом на ліжку узбека Аслама, який відреагував на цей випад цитатою з його рідного епосу: — Мамат хунем, плят, саєпаль, нахм, шайтан-ака, бусурр-ман-плят! — він з виглядом маленької дворняжки з характером кровожадного лева злісно кидав на Рому зловіщі вогники своїх мусульманських очей. Рома ніяк не відреагував, його цікавило в даний момент тільки одне — щоб Жанка пропала без вісті за невідомих обставин і у любий можливий спосіб — починаючи від прямого влучання метеорита в битовку до з’їдження її заживо узбеками — тільки б не відчути на собі ще раз катастрофічний запах єврейської похоті.

— Прікінь, ана чєм больше хочєт — тєм больше ваняєт, — сльозливо ділився він набутим досвідом із Пашою Донкіним, єфрейтором з підмосковного Подольска, який виглядав, як телеграфний стовп з обрізаними проводами у халаті: худюча особа з дротяним волоссям, яке стирчало в різні боки, ніби в його голову щойно попав снаряд.

— Дааааа, странная штука — любовь, — сказав, не відкриваючи рота, Павло і почесав щось рукою в кишені піжамних штанів.

Жанка закрила двері битовки, взяла пачку сигарет і, не заглядаючи у Ромину палату, маленькими крочками протюкала по коридору надвір. Шлейф хлорки і мертвих тюленів гнило просквозив услід за нею, так що навіть нечутлива до запахів древня Нікіфоровна, поморщивши ніс, сказала:

— Апять миши дохнут, тьфу ти ну ти, ей, Азлабай, іль ти пукнул, вонючая душа нєруская, — закосила вона оком на Аслама так грізно, що око довго не могло стати на місце і ще деякий час нервово теліпалося разом зі щокою.

Жанка курила з високо піднятою головою, ця захисна її реакція, як не дивно, спрацьовувала на представників нижчого інтелектуального ешелону. Представник же елітної команди, професор грибів і бакалавр западла — Паштет, спостерігаючи за нею у вікно, резюмував:

— Нада будєт попробовать нос отключіть і занятса сбліженієм, — видно було, як він перебирав у голові всі можливі способи наглухо відключити свої нюхові рецептори, щоб не пасти жертвою її хімічної зброї при можливому у найближчому майбутньому контакті. Він не думав про нього зараз, дивлячись повз неї на кота, який розтягував на піску сердельку, яка плавно випала з рота Гаврілича разом з його вставною щелепою. Котяра не знала, чому віддати більшу перевагу — сердельці чи штучним зубам, і чудернацько кидалася з боку в бік від одного до іншого, чим вводила Паштєта в невимовний екстаз. Жанка докурила і пішла на робоче місце, після чого курилка моментально наповнилася життям, в ній загуділи люди і, попльовуючи на асфальт і один одному на тапочки, жваво обговорювали появу нової зірки в Нашому Домі. Приготування Паштєта до стиковки двох орбітальних станцій тривало з тиждень, він пропадав у своїй коморці в клубі, їв всяку дрянь з давно минулим терміном придатності. Довгі, тягучі години він проводив на білому овальному троні, видаючи своїм соплом звуки пекла і обдумуючи, як би ще загартувати власний організм від Жанкиних нежданчиків. Ми в той же час в гаражі пили черговий нектар, великодушно представлений нашій ватазі батьками Роми Мордуховича. Вітя з посинілим кінчиком гострого носу стояв на табуретці і електронним голосом кричав в пустоту: — Да нє вєрю я, нє вєрю! Ти, Рома, нармальний мужик, бухло носіш, старушка у тя начальнік, но, бля, штоби красівую тьолочку із-за запаха нє хотєть, нє вєрю.