У передпокої чути дзвiнок. Денис вибiгає в коридор i вiдразу ж повертається з _Майєю._ В руках у нього букет квiтiв.
_Денис._ Це - дiвчина Майя (до Майї). А це - мої друзi. (Садовить її за стiл i ставить квiти у вазу на столi).
Всi сiдають за стiл.
_Еврика_ (до Майї). Почувайте себе як вдома, дiвчино Майя.
_Денис_ (урочисто). Увага! (Дивиться на будильник). Я вже почав народжуватися! Зараз задзвонить - i все.
_Санько-Чорний._ Нарештi! (До Еврики). Давай ритуал!
Починається ритуал жертвоприношення Бахусу. Усi, крiм Майї i Геннадiя, встають.
_Санько-Чорний_ (змахуючи рукою). Три-чотири!..
Усi, крiм Майї i Геннадiя, хором: "Головний виночерпiй!"
_Еврика._ Я тут!
_Усi._ Великого Бахуса мучить спрага!
_Еврика._ Я вгамую його спрагу!
_Усi._ I нашу!
_Еврика._ I вашу! (Пiдходить до макета Бахуса, цокає чаркою об його живiт i перехиляє її. Потiм запалює свiчку пiд макетом). Бахус прийняв нашу жертву. Будьмо!
_Усi._ Будьмо!
Майя не стримується i прискає смiхом. В цей час дзвонить будильник.
_Еврика._ За новонародженого. Вiват, Денисе! Щоб вiчно мав спрагу i вдовольняв її!
Усi, не чаркуючись, п'ють. Тiльки Геннадiй не п'є.
_Еврика_ (до Геннадiя). А ви чого не п'єте, Гено?
Раптом серед тишi, що запала, долiтає вiд горiшнiх сусiдiв бринькання на пiанiно: "Тара там бом-бом, тара там бом-бом..." - так званий "Собачий вальс".
_Магнiтофон._ У людини починається життя... З чого? З "Собачого вальсу..." О боже!..
Усi дивляться на стелю.
_Денис_ (пiдхоплюється). Щодня отак! (Пiдбiгає до труби центрального опалення i розлючено б'є по нiй виделкою. Звуки вгорi вмить обриваються).
_Магнiтофон._ Як зубний бiль! Хоч би репертуар змiнили.
_Лада._ Дiвчино Майя, а чому це ви реготали пiд час нашого жертвоприношення?
_Майя._ Винна моя нестримна фантазiя. Тiєї митi ви нагадували людожерiв навколо вогнища.
_Санько-Чорний_ (поважно). Ми не приносимо людських жертв.
До кiмнати входить Таня. Вона пригнiчено мовчить.
_Денис._ Таня! Нарештi!.. Я забув зачинити вхiднi дверi?
_Таня_ (тихо). Зачинила...
_Денис._ Де ти пропадала?!
Таня мовчки роззирається i втуплюється поглядом у Дениса.
_Еврика._ Тому, хто запiзнився, - штрафну!
_Денис._ Чого ти так дивишся на мене i мовчиш?! Не впiзнала?
_Еврика._ Нехай помовчить, якщо хочеться.
_Санько-Бiлий._ Пригадує, який сьогоднi день!
_Еврика_ (наливає чарку). Пiдкажи їй.
_Санько-Бiлий._ День народження.
_Таня_ (тихо). Вiн помер...
_Денис._ Хто?
_Таня._ Ти не знаєш?.. Вiктор... Той хлопець, що у суботу...
_Еврика._ По ворожому радiоголосу почула?
_Таня_ (не зводячи погляду з Дениса). Була у лiкарнi...
_Денис._ Але чого ти на мене так дивишся?
_Таня_ (ховаючи очi, повiльно). Нiчого...
_Еврика._ Ти хто йому?
_Таня._ Нiхто.
_Лада._ От i нiчого було по лiкарнях бiгати...
_Таня_ (тихо). Вiн помер...
Мовчанка.
_Санько-Чорний_ (iстерично, показуючи на череп, що стоїть на столi бiля нього). Заберiть вiд мене цю гидоту!
_Еврика._ Не будь iстериком. (Забирає череп i вiдносить на письмовий стiл). Подивiться на все тверезо. Щороку на землi вмирає понад п'ятдесят мiльйонiв людей, шiстнадцять на кожну тисячу. Смерть так само закономiрна, як i народження. У своїй тисячi цей хлопець не був сiмнадцятим...
_Таня._ Що ти говориш? Вiн же був молодий!
_Еврика._ Мало хто на землi дожив свого природного строку.
_Майя._ Це ви про кого?
_Денис._ Був тут один хлопець. Випадковий знайомий.
_Геннадiй._ Той, з якого ви зробили "вiдбивну"?
_Денис._ Той. Але я невдало пожартував.
_Таня._ Краще б ти так не жартував!..
_Денис_ (до всiх, розгублено). Скажiть, чого вона вiд мене хоче? Може, в мене нiс у сажi?
_Таня_ (тихо). Нiж зачепив печiнку... Певно, вiн дуже мучився...
_Еврика._ А хто не мучиться? I неандерталець мучився у своїй печерi, коли його лев пошматував. Хоч нерви тодi були грубшi. А плем'я жило собi далi, як i ранiше. Хiба що перейшли в iншi печери. За схил гори.
_Лада._ Та сiдай, Таню. Їж, пий.
_Таня_ (розгублено). Як ти можеш зараз?!.
_Денис._ Звичайно, прикро, що так сталося, але мiй день народження не переноситься. Однаково, як Новий рiк або Перше Травня.
_Таня._ Я пiду...
_Денис._ Таню!..
_Еврика_ (затримуючи Таню). Перестань скиглити. Знаєш, скiльки всього народилося людей на землi? Понад вiсiмдесят мiльярдiв...
_Магнiтофон_ (перебиваючи). Тебе не душить ночами власна ерудицiя?
_Еврика._ ...А в наявностi тiльки п'ять. Господь-бог недарма робив усякi потопи, вiйни, мори. Iнакше нам сьогоднi нiде було б ногою стати.
_Таня._ Його вбили ми, а не господь-бог.
_Еврика._ Що значить "ми" ? Це все одно що сказати: "Його вбили жителi нашого мiста". "Ми" давно треба викинути з ужитку. У двадцятому столiттi немає "ми", за яким усе ховається. Є чотири мiльярди "я" i жодного "ми". (Суворо). Якщо маєш на увазi когось конкретно, то кажи. Маєш?
_Таня._ Так...
Мовчанка.
_Еврика._ Що ти сказала? Я не дочув. Повтори!
Таня мовчить.
_Магнiтофон._ А й справдi, може, не слiд сьогоднi... у день смертi...
_Санько-Чорний._ Але ж i поминки зараз можемо зробити. Давайте вип'ємо. Мертвих - у землю, живих - за стiл!
_Еврика_ (наливаючи у чарки). Пiк народжень i пiк смертей спiвпадають у часi, пiд ранок... Отже, кожний, хто приходить з туманної вiчностi у живий свiт, витiсняє когось у вiчнiсть. Сьогоднi прийшов у свiт Денис Веприк. (До Геннадiя). А ви так i не випили!
_Майя._ Я теж бiльше не хочу.
_Санько-Бiлий._ А я вип'ю. Еге ж, Еврико?
_Магнiтофон_ (до Санька-Бiлого). Тобi - через одну.
_Санько-Бiлий_ (благально). Дай, Еврико!
_Геннадiй._ Не треба малому.
_Санько-Бiлий_ (зло). Менi вже скоро шiстнадцять!
_Еврика_ (наливає чарку). Нехай. Вiн у нас теж людина.
_Майя_ (до Танi). А все ж таки, Таню, про кого це ви?..
_Лада._ Досить! Бiлий, заграй краще.
_Санько-Бiлий_ (бере гiтару i починає понуро наспiвувати). "Iду за пивом в магазин, секу стейцовий лимузин... Виходить з нього американськая Венера..."
_Еврика._ У всьому винен Денис... Не треба було запрошувати цього типа до столу. (До Санька-Бiлого). Бiлий, вирубись!
Санько-Бiлий слухняно вiдкладає гiтару.
_Денис._ Хлопець уже в хатi був... Сусiда все ж...
_Еврика._ А взагалi, що сталося? Чого зчинилася буча? Ми нi в чому не виннi. Хтось потiм пiдколов хлопця на танцмайданчику, а ми гриземося. Нiхто з нас нi в чому не винен - ми тiльки випхали його в шию з хати. I все. Звичайно, жаль, але що вдiєш...
