якщо б залишалася - обоє б загинули. Але від цього розуміння легше ніяк не ставало...

Глава 7

" Треба срочно щось робити! " - ця думка крутиться у мене в голові відколи я залишила k не даючи придумати хоч якийсь план. Для початку я вирішила подзвонити n і розповісти про те, що сталося. Звичайно, найкращим рішенням було б приїхати до Києва, але безпечно довести мене міг тільки o, а де він знаходиться я поняття не мала. Сховавшись від камер я тремтячими руками набрала подругу.

- Привіт! - схвильовано вигукнула я як тільки n взяла трубку - Поліція схопила k! Срочно приїджайте в Одессу, бо я одна ніколи не зможу його врятувати !

- Чого?! - n була в шоці - почекай секунду, я маю це всім розповісти -

що моя подруга казала  членам КУ я не чула, але їх нажахані вигуки пропустити було важко. Через пару хвилин n знову заговорила - розумієш...тут така справа...ми поняття не маємо як добратися до Одесси і ніколи там не були...тому з цим розбиратися ти мусиш сама...але якщо що, дзвони...- n тяжко зітхнула і кинула трубку.

І що мені з цим щастям тепер робити?! Як я одна маю маю врятувати k з під найпильнішої у світі варти?! Щоб трохи подумати я вирішила піти в найближчу кафешку. Я заказала латте і сіла у найдальшому куту. Мимоволі згадалася наша перша зустріч з k. Як він в перше мене побачив, як посміхався. Це я, я в усьому винна! Якщо б я тоді не запропонувала продовжити супротив Єдиній нації, він би був зараз дома, у безпеці! Можливо, я його більше ніколи не побачу, через мене його вб'ють! Надто чітко представивши цю страшну картину, я опустила голову на руки і тяжко заплакала. Мої сумні думки перервала чиясь розмова за сусіднім столом. Я підняла голову і побачила двох струнких молодих дівчат, на вигляд років 17.

- Нещодавно я почула таку цікаву історію! - почала блондинка - Було це давно, ще у 2045 році. Тоді затримали якогось опозиціонера і хотіли вбити за державну зраду, але не змогли, бо п'ятеро його прибічників проникли у камеру цього опозиціонера під виглядом катів і вивели його на вулицю. Утім...

Кінець цієї історії я недослухувала, бо тепер я точно знаю, що треба робити.

Глава 8

Грошей в мене було мало , тому на ніч я залишилася у старому, але майже безкоштовному хостелі. Коли я зайшла у свою кімнату, я одразу зрозуміла звідки взялась настільки  приємна ціна. Водночас я чула і храм чоловіків, і дитячий плач, і дзвінкий сміх молоді. Розпихавши народ я залізна на своє ліжко відгородившись від усіх фіранкою. Треба було зосередитись і придумати нормальний план. Так, я маю зайти в камеру k під виглядом однієї з поліцейських і вивести його на вулицю. Як правило, звинувачених у державній зраді катують через пару днів після затримання. Звичайно, без суду.  Це означає, що часу в мене мало і треба поспішати.

Я зайшла в інтернет і заказала поліцейську форму. "От і ціни!" - вжахнулась про себе я. Така купівля обійшлась мені більше ніж в половину мого і без того невеликого бюджету, а треба ще якось добратися до Києва...Ну добре, щось придумаю, все одно головне - визволити k, а далі буде видно. Що ж, треба спробувати хоч трохи поспати. Завтра буде тяжкий день...

На наступний ранок я вирішила пробратися у в'язницю і продумати план спасіння k. Як для мене саме сьогодні  проходить безкоштовна екскурсія туди. Влада настільки хоче показати людям "страхіття ув'язнення", що готова навіть не брати за це гроші.  В час дня ми зібралися у дверей, мабуть, найстрашнішого місця в Єдиній нації - місцевої в'язниці. Сувора жінка на вигляд років 50 із зібраним у пучок білим волоссям почала :

- Усім добрий день! Мене звати j270 і сьогодні я вам покажу як живуть ув'язнені. Ви побачете їх камери, їжу і навіть будете мати змогу поспілкуватися з деякими із них. Що ж, проходьте всередину.

В'язниця досить помітно виділялася на фоні сучасної архітектури Єдиної нації. Обідрані стіни, іржаві грати на вікнах і камерах ув'язнених. До речі про ув'язнених, вони зовсім не були схожі на "страшних злодіїв та вбивць", а скоріше на цікавих особистостей із, нажаль, надто складною долею. Ми піднялися по таким жахливим сходам, на які навіть дивитись страшно.

- От і наша їдальня - з гордістю представила j якусь облізлу кімнатку зі столами посередині - а ось чим харчуються

ув'язнені - сказала вона показуючи нам тарілку із гидкою кашею на самому дні.

"Я краще помру з голоду, ніж таке з'їм" - подумала я.

-  Що ж, а тепер прийшов час поговорити з нашими ув'язненими. Я відведу кожного з вас у їхні камери, а через півгодини заберу. Давайте Ви перша - показала на мене жінка.

Нарешті ми підійшли до чиєїсь камери. Не даючи огледітися j заштовхнула мене усередину і закрила двері. На мене обернувся молодий чоловік, у якому я впізнала k!

Глава 9

- О господи, k, я так, так хвилювалася!  - вигукнула я кидаючись на шию чоловікові -

Як ти? Що вони з тобою робили?

- l, люба, я так радий тебе бачити! Але, що ти тут робиш?

- Це не важливо. У нас мало часу, тому скажи найголовніше, ти знаєш коли тебе катуватимуть?

- Так, завтра о 7 ранку

- Тоді вибратись звідси ми маємо сьогодні

- Постій, а це що таке? - k  нахилився і дістав з-під двері ключ від його камери, який, мабуть, загубила j, коли відводила мене сюди.

- Цього просто не може бути! Нам шалено пощастило! - радісно вигукнула я

- Радіти будем, коли виберемося звідси, а зараз побігли!

Ми безшумно відкрили камеру і понеслися по сходам вниз. Скоро ми вже стояли біля дверей в'язниці і тут з'явилась проблема : щоб вийти на вулицю  потрібен спеціальний ключ, якого, звичайно, у нас немає. І тут я згадала про свою поліцейську форму, яка вже чекала мене на пошті.

- В мене є план. Йди зараз в камеру і чекай мене там. Я через 10 хвилин під виглядом поліцейської заберу тебе звідси.

Чоловік лише кивнув головою і побіг вверх по сходам до своєї камери.

Через п'ять хвилин новоявлена поліцейська, тобто я, вже бігла назад до в'язниці. Все йшло просто ідеально. Моя форма миттєво відчинила усі двері і ми з k нарешті вибирались на вулицю. Сховавшись за рогом

будинку ми з радісними криками кинулися обійматися. Нарешті ми у безпеці, нарешті ми знову разом!

Глава 10

Як тільки ми вибрались із в'язниці, k подзвонив своєму лисому другові, який був неймовірно радий його звільненю і погодився довести нас до Києва. Через 15 хвилин ми вже чекали o у назначеному місті, як мене хтось покликав. Я обернулась і побачила молоду дівчину, на вигляд років 20 із білим каре і сміливими чорними очима.