Вище вже було зазначено, що кожен дискурс неповторний, оскільки унікальним є окремий педагогічний суб’єкті. Його своєрідність в значній мірі також залежить від ситуації, досвіду тощо. Вивчити неповторність кожного з них є одним з головних завдань педагога. Для цього треба виділити найбільш типові сукупності смислів, відповідно, різновиди суб’єктів дискурсу. Якщо з точки зору трансцендентальної прагматиці норми ідеальної комунікації мають універсальний характер, тому вони повинні бути прийняті всіма учасниками комунікації, то норми екзистенціальної – індивідуальні. Вони мають своєрідність, з’ясування якої вимагає ретельного розгляду. Звідси, якщо дослідник трансцендентальної прагматики має справу тільки з одним дискурсом, то екзистенціальної – з їх безліччю. Це вимагає застосування класифікації, оскільки спроба описати кожний з них не може увінчатися успіхом, хоча б через їх кількість.
Саме для цього необхідна аналітика дискурсу, що показує, яким чином смисли, що артикулюються в дискурсі, визначають існування. Проте дуже важко з’ясувати, яким чином вони виникають, виявити своєрідність їх розуміння в конкретній педагогічній ситуації. Надію на те, що за допомогою розуму можна розгадати екзистенційні характеристики дискурсу у всій повноті, навряд чи обгрунтована. Але претензія, що за допомогою дискурсу можна впливати на стан суб’єкта, є обґрунтованою.
e) Призначення екзистенціальної прагматики
Отже, однією з переваг екзистенціальної прагматики є те, що вона може розсіяти ілюзії, які виникають під враженням переконливості деякого сенсу, який оформлюється у вигляді ідеї. Дослідник екзистен-ціальної прагматики нагадує інженера, який при її розгляді говорить, що вона, загалом, заслуговує уваги, але треба подивитися, до чого призведе її здійснення, з’ясувати, чи корисне це буде. Хоча, на відміну від інженера, у нього відсутня можливість практичної апробації. Тем не меньш, він все ж може з’ясувати, яким чином той чи інший сенс реалізується в існуванні.
Для цього екзистенціальна прагматика звертається до безносе-реднього існування суб’єкта як здійсненням смислів, які є змістом його свідомості. Але знову ж таки виникає педагогічне питання: чи можна що-небудь підказати? Іноді це необхідно, оскільки дискурсивна рефлексія у багатьох випадках не така ефективна, як це здається. Це пояснюється тим, як вже зазначалося, що смисли мають різну актуаль-ність, а деякі з них ховаються з причини їх невідповідності етичним вимогам.
Проблема ще в тому, що охоплений потребою реалізації смислів, не звертає увагу на характер їх здійснення, «закриває очі», відмовляється бачити, наприклад, насильство, яке він використовує по відношенню до іншого, більш того, виправдовує його застосування необхідністю відстоювання, наприклад, свободи тощо. Особливо це очевидно при розгляді дискурсу учня, який, наголошує необхідність свободи, заперечує, що вона повинна бути й у іншого. Це протиріччя не усвідомлюється, навіть якщо висловлю-ються застереження. З чим це пов’язано? З тим, що кожен суб’єкт, у тому числі протестний, знаходиться «всередині» дискурсу. Що означає «всередині»? Це означає, що він усвідомлює лише те, яким чином повинно бути у відповідності зі смислами існування, за допомогою яких він реалізує самого себе. Тому він сприймає застереження у кращому випадку як прояв нерозуміння, а в гіршому – як агресію по відношенню до себе.
Тоді у чому полягає призначення екзистенціальної прагматики, якщо суб’єкт нікого не чує, крім самого себе? У тому, щоб все ж показати йому, яким чином смисли, що артикулюються в дискурсі, визначають існування. Тому слід погодитися з тим, що від філософії не треба очікувати якого-небудь конкретного застосування, за аналогією з точними науками. Тим більш, досвід не тільки марксизму, але й лібералізму показав, що не можна буквально розуміти ідеї. Призначення філософії, у тому числі екзистенціальної прагматики, полягає в тому, щоб позначити проблему, вказати на деяку можливість, виявити своєрідність розуміння світу та ін.
Перевага екзистенціальної прагматики в тому, що вона дозволяє використовувати можливості критики. Її застосування можна побачити у більшості представників екзистенціалізму. Наведемо приклад того, як М. Ґайдеггер піддає критиці повсякденність: «Середня повсякденність стає сліпою до можливостей і заспокоюється одним «дійсним». І далі: «Повсякденність розуміє присутність як підручність, яка завдає клопоту, тобто підлягає управлінню і розрахунку (передбаченню)» [12, с. 159, 237]. У першому висловлюванні показується, що повсякденність веде до пасивності, нез-дарності використовувати можливості, що відкриваються; у другому виділяється, що вона спонукає до ставлення до сущого, яке може бути корисне для себе.
Звернемо увагу також на критику Ж.-П. Сартром «другої установки» по відношенню до іншого, а саме, ненависті: «Але ненависть, в свою чергу, є поразкою. Її початковий проект у дійсності є проектом ліквідації інших свідомостей» [3, с. 424]. В останьому прикладі вказується не тільки на недосконалість такой установки як ненавість, а також поясненюється, до яких наслідків приводить її легалізація. Зрозуміло, що в цьому аспекті вона містить в собі не тільки ставлення до самого себе, а й до іншого. Ставлення, яке, у вище наведеному прикладі, є деструктивним впливом, що, спрямований на іншого, повертається на себе.
f) Допущення суб’єктивності
В екзистенціальній прагматиці допускається суб’єктивність дискурсу, те, що категорично заперечується у трансцендентної. Може виникнути припущення, що «все дозволено», «все можна», оскільки норми та правила виникають не в результаті універсалізації, а у відповідності з її своєрідністю. Тому можливе звинувачення в релятивізмі, тим не менш, воно буде несправедливим, оскільки не слід забувати, що екзистенціальна прагматика призначається для критики. На відміну від трансцендентальної, вона не відвертається від темних сторін суб’єктивності, від таких його проявів, як насильство, брехня, лицемірство та ін., а виявляє і дискредитує їх, як, наприклад, М. Ґайдеггер [12, с. 192-220].
Гуманізм екзистенціальної прагматики є в тому, що вона дійсно допускає наявність недоліків у суб’єкта, але при цьому, за допомогою критичного розгляду змісту і характеру дискурсивної практики, показує, до чого може призвести їх прояв, наприклад, вседозволеність, свавілля та ін. Якщо трансцендентальна не дозволяє приймати інші норми, крім універсальних, то екзистенційна це не забороняє, лише показує, до чого можуть привести її негативні прояви. Вона дотримується права на визнання як істинного будь-якого висловлювання, але при цьому показує можливи наслідки такого кроку.
2. ОБҐРУНТУВАННЯ ЛОГІКИ ІСНУВАННЯ
Питання про якість існування належить до проблематики екзистенціальної прагматики. Основне її завдання полягає у його висвітленні в аспекті логічно передбачуваного майбутнього, яке створюється самостійно. Спроби щодо аналогічного розуміння людського життя можна побачити у соціальному позитивізмі або марксизмі [7; 10; 11].
Методологічною підставою, яка дає змогу осмисліти логіку існування є положення екзистенціалізму, згідно з якими свідомість – це не тільки джерело людського пізнання, але й також підґрунтя буття, тому виняткову роль відіграє питання про нього. Звернемо увагу на наступний фрагмент з «Буття і часу» М. Ґайдеггера: «Питання про буття повинно бути поставлене. Якщо воно фундаментальне питання, тим більше головне, то воно вимагає адекватної прозорості. Тому треба розібрати, що взагалі належить до будь-якого питання, щоб звідси зуміти побачити питання про буття як виняткове. Всяке випитування є шукання. Всяке шукання має свою спрямованість від шуканого. Питання є шукання сущого, яке пізнає, у факті наявності його буття. Шукання, що пізнає, може стати «розшуком», якщо виявляється визначенням того, про що стоїть питання. Випитування як питання про … має своє опитане. Всяке питання про… є тим або іншим чином допит у… . До випитування належить, крім опитаного, опитуване. У тому, що досліджується, тобто специфічне теоретичне питання, те, що випитується повинно бути визна-чене і доведене до поняття. У тому, що питається, лежить, тоді як власне випитане, те, на чому питання відбувається. Питання само як поведінка сущого, яке питає, має свій особливий характер буття»1 [12, с. 5] .
