Рюрик, як і Кий, діє з двома братами (трійця братів – це фольклорний символ). Кий зі своїми кревняками у «Повісті минулих літ» постає як засновник Києва. Рюрик же з братами приходить на готове в Ладогу, Біле озеро та Ізборськ. Лише з часом цей варяг засновує Новгород.

Про діяння Рюрика ми практично нічого не можемо довідатися. Якимись подвигами він не уславився. Інша справа – Кий. Цей князь іде в похід на Візантійську імперію, засновує ще одне місто на Дунаї.

Загалом порівняння Кия і Рюрика не на користь останнього.

Історія полян, Київської землі, подається таким чином. Мовляв, їх утискували деревляни, тому вони сиділи в лісах і на горах. Тоді, як уже говорилося, з них захотіли брати данину хозари. Поляни дали данину мечем. Після цього старці хозарські сказали, що недобра це данина, а поляни з часом будуть брати данину і з хозар, і з інших народів. І в майбутньому це збулося[112].

Це легенда. Проте легенда красива. Поляни не закликають до себе правити чужих князів, гідно поступають із хозарами, які хочуть їх обкласти даниною. Вони виглядають краще як порівнювати з мешканцями Словенської землі, які закликали до себе Рюрика та його братів.

Зрештою, як відзначалося, літописець фіксує під 852 роком (за десять років перед закликанням варяг!) похід Русі на Царгород[113].

З «Повісті минулих літ» можна зрозуміти, що 852 рік був для Русі більш важливою датою, ніж рік, коли закликали варягів. Адже, по-перше, тоді, як зазначає літопис, наша земля почала іменуватися Руською. А коли країна отримує назву, це можна трактувати як початок політичної ідентифікації й, відповідно, існування державного організму. Також із «Повісті минулих літ» стає відомо, що саме тоді Русь, осередком якої була Київщина, здійснила великий військовий похід на Візантію. Для такої широкомасштабної акції потрібна була відповідна організація та існування хоча б елементарних державних структур.

Як свідчать візантійські джерела, тоді відбулося перше, так зване Фотієве, хрещення Русі[114]. А для такого хрещення потрібен був елементарний рівень державної організації.

«Повість минулих літ» дає певні натяки щодо формування Києво-Руської держави. Там розповідається про те, що в Рюрика були «бояри» Аскольд і Дір. «І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, – читаємо в літописі під 6390-м роком (862 р. від Різдва Христового), – і рушили обидва по Дніпру. Ідучи повз, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони [тамтешні жителі] сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею»[115].

У цьому повідомленні є суперечність. Адже літописець перед тим писав, що ще за десять років до того існувала Руська земля і тоді Русь ходила війною на Царгород. Тепер виявляється, що поляни, власне Русь, платили данину хозарам. І лише варяги Аскольд і Дір їх увільнили від хозарської неволі.

Не будемо розбиратися в цих суперечностях. Укладаючи «Повість минулих літ», літописець (чи літописці?) використовували різні уривки, які не завжди поєднувалися між собою. Не завжди їм вдавалося витворити на основі наявного літописного матеріалу «одну ідейну лінію». Це, зокрема, простежується в оповідях, коли йдеться про початок Русі.

Нині чимало дослідників вважає, що до приходу в Київ варяга Олега тут існувала місцева династія (можливо, також варязького походження). Представниками цієї династії, власне, були Аскольд і Дір.

Загалом, на нашу думку, зародження державних інституцій на Київщині відбувалося приблизно таким чином. Ця територія, так принаймні випливає із «Повісті минулих літ», опинилася в сфері впливу Хозарського каганату. Жителі Київщини платили хозарам данину, а місто Київ було торговою факторією на околицях цієї держави. Каганат мав вплив на державотворчі процеси на Київській землі – він міг бути, як уже говорилося, зразком для формування певних державних інституцій.

Цілком імовірно, що внаслідок ослаблення Хозарського каганату на його околиці, в Полянській землі (Київщині), сформувалося своє державне утворення. Його теж можна розглядати як військово-торгову корпорацію, до складу якої належали активні представники різних етносів.

Зрештою, навіть «Повість минулих літ» вказує на поліетнічність Русі як державно-політичного об’єднання[116]. Проте в кінцевому підсумку перемогли слов’янські елементи і, відповідно, Русь отримала слов’янське обличчя.

«Повість минулих літ» розглядає полян як слов’янське плем’я. Щоправда, кидається в очі те, що літописець протиставляє його іншим слов’янським племенам, що живуть поряд із ним. Він намагається ідеалізувати полян, говорить про їхні добрі звичаї, хоробрість, розумність тощо[117]. Власне, вони постають як елітарне плем’я.

Ймовірно, у Києві формувалася своя військово-торгова еліта, яка з часом почала користуватися назвою «Русь». Щодо походження цієї назви, то до сьогодення ведуться дискусії. Є прибічники як скандинавської, так і слов’янської версій її походження. І все ж більш переконливо виглядає скандинавська версія. Поготів, що вона підтверджується «Повістю минулих літ». Спочатку термін «Русь», схоже, використовувався варягами, які прийшли на північ Східної Європи. Це був своєрідний етнонім, яким позначали правлячу варязьку еліту. Під останньою, як уже говорилося, могли розуміти не лише представників скандинавських, а й слов’янських етносів. З часом цей етнонім почав набирати політичного характеру – під «Руссю» почали розуміти державно-політичне об’єднання, яке поширювалося на певну територію. Осереддям цієї державно-політичної землі стає Полянська земля з її столичним Києвом. Не даремно останній іменується «матір’ю городів руських». Тобто це столичний град, від якого залежать інші гради, що розкидані в різних землях і контролюють певні території.

Ця елітарна, власне, державно-політична Русь орієнтувалася на заможну Візантією. Звідси грандіозні походи на цю імперію, які здійснювали Аскольд і Дір. Візантія, зі свого боку, змушена була шукати порозуміння з молодою державою, що постала у Подніпров’ї. Звідси хрещення русів за часів константинопольського патріарха Фотія.

Однак динамічний розвиток новопосталої держави був перерваний. І зроблено це, судячи з усього, було князем Олегом. Про діяння останнього чимало говориться в «Повісті минулих літ». Розповідається, зокрема, про його грандіозні походи на Царгород, укладення ним договорів із візантійцями тощо. Наскільки ця інформація правдива, можна дискутувати. Однак вона не з’явилася на порожньому місці й відбиває певні реалії.

Вбивство Аскольда іДіра Олегом. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Схоже, вартим довіри є те, що Олег зумів убити київських правителів Аскольда й Діра й оволодіти Києвом. Яка була в цьому потреба? Уже говорилося, що в другій половині ІХ ст. занепадає торговий шлях із Балтійського моря через Волгу до мусульманських країн Сходу. Більш перспективним стає шлях із Балтики на Візантію («із варяг у греки»). Київ був одним із головних опорних пунктів на цьому шляху. Тому для варягів важливо було взяти це місто під свій контроль. До того ж багатство міста, його зв’язок із відносно близькими візантійськими землями робило його центральним у балто-чорноморській торгівлі.