Литмир - Электронная Библиотека
A
A

У 70-х рр. IV ст. Боспор, зазнавши нападу з боку гунів, реально припинив своє існування як державне утворення. Хоча на його руїнах продовжувалося життя. Адже географічно Боспор розташовувався у вигідному для торгівлі місці.

Загалом, розглядаючи державні утворення на теренах сучасної України періоду Античності (І тис. до н. е. – V ст. н. е.), можна виділити декілька їх типів.

На півночі та біля Карпат проживали праслов’янські й фракійські племена. Рівень їхнього розвитку був порівняно невисокий. У них спостерігалося соціальне розшарування. На користь цього свідчать хоча б скарби античних монет, цінних речей, що знаходять у цих регіонах. Закономірно, у цих племен виникали (нехай навіть примітивні) державні структури. Однак щось певне сказати про це ми не можемо. Практично писемних згадок про них не збереглося. Чи не єдиний виняток – згадки про дакійсько-гетську державу Буребісти.

Певну інформацію маємо про «варварські» держави кіммерійців, скіфів і сарматів. Це були воєнізовані держави кочового типу, для яких притаманною була «грабіжницька економіка», а в політичному плані сильна влада військових вождів (царів). Ці держави чинили напади як на сусідні «варварські» племена, так і на розвинуті регіони, де були кращі можливості поживитися. Однак існування цих держав не обмежувалося «грабіжницькою економікою». Їх правителі намагалися здійснювати контроль за торгівлею на своїх територіях, що приносило їм чималі доходи.

Поряд із цими «варварськими» державами на сучасних українських землях у античні часи існували й держави цивілізовані. Передусім це грецькі поліси, які виникли в Північному Причорномор’ї. Попри те, що їх населення займалося ремеслами й сільським господарством, ці міста-держави відігравали важливу роль у товарообміні між «варварами» й грецьким світом. У плані політичному в цих державах утвердилося демократичне правління, де велику роль відігравали народні збори. Хоча в деяких із них відчувалися помітні впливи аристократії.

У часи еллінізму на теренах Північного Причорномор’я виникає держава нового типу, в якій поєднується грецьке й «варварське» населення. Мається на увазі Боспор. Це вже була монархічна держава з відносно сильною царською владою. Зосередженість влади в руках одного правителя давало можливість більш ефективно давати відсіч зовнішнім ворогам й здійснювати експансію. Однак Боспорська держава наприкінці І ст. до н. е. опинилася під римським протекторатом, втративши частину своєї самостійності.

На початку нашої ери Північне Причорномор’я поступово прилучається до Римської імперії. Спочатку протекторат римлян був установлений над Херсонесом та Боспорським царством. Найбільших розмірів Римська імперія досягнула за правління Траяна. У двох війнах, які він вів 101–102 та 105–106 рр., йому вдалося перемогти даків та перенести кордон до Карпат і Дністра. Були спорудженні т. зв. Траянові вали для захисту від «варварських» племен. Розташовувалися вони на території Поділля, Бессарабії та Добруджі, тобто частково на нинішніх українських землях. Дещо пізніше римський протекторат поширився на Тіру й Ольвію. Отже, українські землі мали стосунок до цієї найбільшої держави античних часів і знали римську державну традицію.

Державні утворення на сучасних українських землях

у період великого переселення народів та в часи раннього Середньовіччя

У ІІІ–IV ст. н. е. в Європі відбуваються значні зміни, до яких стосунок мали й українські землі. Римська імперія, яка охоплювала басейн Середземномор’я, переживала непрості часи. Вона все більше ставала об’єктом нападів «варварських» племен. До того ж у цій державі поширюється християнство, яке суперечило давнім язичницьким культам. На початку IV ст. н. е. воно стає офіційно визнаною, а через якийсь час пануючою релігією імперії. Зрештою, Римська імперія 395 р. була поділена на західну й східну частини. А 476 р. західна частина припинила своє існування. Цю дату вважають кінцем періоду Античності, після чого настали часи Середньовіччя.

Щоправда, означена дата значною мірою є символічною. Проте немає сумніву, що в ІІІ–V ст. н. е. античне суспільство «відходило», поступаючись новим реаліям, які стосувалися політичного, економічного, релігійного й культурного життя. Це був також період великого переселення народів. Й українські землі часто опинялися в епіцентрі його виру.

Зокрема, у ІІІ ст. н. е. на сучасні українські терени прийшли готи[31]. Готам, на відміну від інших народів, які населяли наші землі в ті далекі часи, повезло. Про них чимало писали римські автори. Зрештою, тут немає нічого дивного, адже готи не раз створювали Римській імперії серйозні проблеми. До того ж візантійський історик Йордан написав великий твір «Про походження і діяння готів», де виклав політичну історію цього народу.

Вважається, що батьківщиною готів була Скандинавія. Звідси вони перебралися на південь Балтики, на терени сучасної північної Польщі, зокрема в район гирла Вісли. А звідси подалися на південь, досягнувши українських земель. Сталося це наприкінці ІІ – у ІІІ ст. н. е. Саме тоді готи з’являються на Підляшші, Люблінщині, Волині, а потім – у басейнах Дніпра, Південного Бугу, Дністра й Пруту.

Тут вони створили свою державу Оюм, що в перекладі означає «країна вод». Узагалі в готів під цією назвою розуміли благодатну землю, яка має чудові природні умови і на якій добре жити людям. Такий собі «рай земний». Михайло Грушевський, аналізуючи твори античний авторів, доходив висновку «усі Ґоти… мали становити одну державу». На його думку, «під час довгої вандрівки на полудень, серед боротьби з ріжними народами, могли сї ґерманські ватаги сформувати ся в одну воєнну орґанїзацію…»[32].

Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - i_024.jpg

Оюм на 375 рік

Готи, прийшовши на українські землі, витіснили місцеві іранські сарматські племена, знищили Ольвію, Тіру, інші грецькі міста, завоювали Херсонес та Боспор, які перетворили в базу для походів проти римлян, а також завдали остаточного удару кримським скіфам. У середині III ст. вони здійснювали набіги на багаті землі Римської імперії. Тоді готи базувалися переважно в причорноморських степах, розділившись на остготів і вестготів. Кордон між цими готськими племінними об’єднаннями проходив по Дністру.

Перший похід готів проти римлян відбувся 238 р. Після нього кілька десятиліть тривали війни між готами й римлянами, які римські автори назвали «скіфськими». Скіфами й далі римляни іменували населення Північного Причорномор’я, незважаючи на їхню різну етнічну приналежність. Ці війни припинилися після перемоги римлян під Наїссом 269 р. Однак їх наслідком стала втрата імперією Дакії, яку вже не було сенсу захищати.

258 р. готам вдалося підкорити Крим, де вони тривалий час, аж до ХVІІІ ст., зберігалися як окремий етнос[33]. Протягом віків у них у Криму існували свої державні утворення, які часто перебували під протекторатом сильніших сусідів, а то й завойовувалися ними. Також була окрема Готська єпархія православної церкви.

У ХІV – ХV ст. у готів сформувалася монархічна держава – князівство Феодоро або Готія. Її столицею стало місто Феодоро (сучасний Мангуп). Ця держава підтримувала зв’язки з Візантійською й Трапезундською імперіями, Золотою Ордою й Кримським ханством, конкуруючи з генуезцями, які тоді домінували в чорноморській торгівлі. 1475 р. князівство Феодоро підкорили турки, а останній правитель цієї держави був страчений у Стамбулі.

Щодо готської держави Оюм, то вона пережила період піднесення у ІV–V ст. Тоді її очолив король Германаріх, який начебто прожив близько ста років. Відповідно до свідчень Йордана, готська держава займала простори від Тиси до Волги, від Чорного до Балтійського і навіть Білого морів. Столиця ж її знаходилася на сучасних український землях – на берегах Дніпра – й мала назву Данпрастад (Данпрастадір)[34]. Держава Германаріха начебто стала праобразом Київської Русі, контролюючи торгові шляхи Східної Європи. Це була держава, до складу якої також входили підкорені слов’янські й фінські етноси.

вернуться

31

Про готів на українських землях див.: Войтович Л. Готи на території України: результати досліджень на початок ХХІ століття. Археологічні дослідження Львівського університету. Вип. 11. Львів, 2008. С. 35–64; Вольфрам Х. Готы: от истоков до середины VI в. М., 2003; Глушко Ю. Омріяна країна дітей Одина. К., 2008; Иордан. О происхождении и деяниях гетов. СПб., 2001.

вернуться

32

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. І. С. 145.

вернуться

33

Див.: Пиоро И. Крымская Готия. Очерки этнической истории Крыма в позднеримский период и раннее средневековье. К., 1990.

вернуться

34

Про пошуки Данпрастадіра і різні версії щодо його локалізації див.: Відейко М. Україна: від антів до Русі. К., 2009. С. 53–54.

11
{"b":"697457","o":1}