Тюрки прославилися вмінням робити з криці чудову зброю, що стало важливим чинником їхньої експансії. Адже така зброя часто була ліпшою за зброю їхніх противників. Скориставшись міжусобицями серед різних племен, нащадки Ашина опанували значну частину євразійських степів. 552 р. виникла Тюркська держава імперського типу, на чолі якої став каган Тумин. Останній доручив своєму молодшому братові Істемі підкорити західні степи, що й було зроблено.

Залишки недобитих військом Істемі племен (приблизно 20 тис. чоловік) зрештою злилися в один народ, який став відомий під назвою авари[39]. Останні, скориставшись чварами булгарських племен, які жили на теренах сучасної Лівобережної України, підкорили їх. Також під їхньою владою опинилися й слов’янські племена. У 60-ті роки VI ст. авари, створивши власну державу, стали господарями Паннонії й грозою Центральної Європи. Верховні правителі держави аварів взяли собі титул кагана, розглядаючи себе як конкурентів тюркських каганів[40].

Як і багато державних утворень того періоду, Аварський каганат був державою поліетнічною. Хоча, наскільки можна судити, панівним етносом у ньому були тюрки, принаймні тюркською була знать, верхівка. Також більшість державних посад у каганаті мали назви тюркського походження[41].

Початок заснування Аварського каганату відносять до 60-х років VI ст. Занепад його припав на кінець VIII ст. А в перші роки ІХ ст. ця держава зникла. Отже, вона проіснувала понад два з половиною століття – час немалий, щоб «наслідити» в історії.

Аттіла. Фрагмент фрески Ежена Делакруа бл. 1843–847 рр.

Відомі імена декого з аварських каганів. Першим із них був Баян. Таке саме ім’я мав і його наступник. Власне, каганам, яких обирали на народних зборах, належала верховна влада. Намісниками кагана був тудун, який, імовірно, керував окремою частиною країни, і югур – певно, верховний жрець. Данину в країні збирали так звані тархани. На місцях зберігали владу вожді племен і родів.

Аварське військо переважно було кінним й мало, як на той час, хороше озброєння (луки, стріли, списи тощо). З метою оборони авари, прийшовши в Європу, почали будувати т. зв. хрінги. Це були кільцеподібні дерев’яні укріплення, оточені земляними валами, ровами й загорожами. Хрінги розташовувалися на незначній відстані один від одного, щоб у разі нападу можна було швидко передати повідомлення. Також у цих укріплених місцях були запаси продовольства й награбоване добро.

Осердям Аварського каганату були переважно землі сучасної Угорщини й Трансильванії. Столичний хрінг був розташований у районі нинішнього міста Тімішоара.

Аварська держава була непогано організована, що й забезпечило її тривале існування на відміну від держави гунів. Авари змусили візантійців платити собі данину. 626 р. вони разом зі слов’янськими загонами взяли в осаду Константинополь. Щоправда, зазнали поразки. Тоді авари звинуватили слов’ян, що вони не змогли взяти місто, й перебили тих зі слов’янських воїнів, хто лишився живим після штурму. На цьому експансія аварів припинилася.

Загалом на теренах Аварського каганату проживало чимало слов’ян[42]. Вони, як уже говорилося, здійснювали походи разом із аварами, передусім на терени Візантії. Проте їхні відносини з панівним аварським населенням не були простим. Так, у «Повісті минулих літ» в описі давніх часів читаємо таке: «…існували й обри, що воювали проти цесаря Іраклія і мало його не схопили. Ці ж обри воювали проти слов’ян і примучили дулібів, що [теж] були слов’янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати [треба] було обринові, [то] не давав він запрягти ні коня, ні вола, а велів упрягти три, або чотири, або п’ять жінок у телігу і повезти обрина, – і так мучили вони дулібів. Були ж обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри», – бо нема їхнього ні племені, ні потомства»[43]. Оскільки в цьому повідомленні згаданий ромейський (візантійський) імператор Іраклій (роки правління – 610–641), то описувані події варто віднести до першої половини VIІ ст.

Звичайно, не слід беззастережно вірити «Повісті минулих літ». Ця пам’ятка, як вважають дослідники, з’явилася не раніше початку ХІІ ст. Однак у ній зафіксована більш глибока історична пам’ять, що відображує факт поневолення аварами слов’янського населення. Принаймні слов’ян аварська еліта розглядала як підкорених підданих.

623 р. частина слов’янських племен піднялася на повстання проти аварів. Очолив його купець Само. Унаслідок цього виникла одна з перших слов’янських держав. Її в літературі зазвичай називають державою Само. До її складу входили морави, чехи, лужичани, хорутани й паннонці. Проіснувала вона десь до середини VII ст. Потім її землі знову опинилися під владою аварів[44].

Не відомо, щоб аварські правителі чеканили свою монету. Однак через територію держави проходили торгові шляхи й, відповідно, існував грошовий обіг. Переважно тут використовувалися візантійські соліди.

У аварів формувалася своя писемність. Зокрема знайдені їхні рунічні написи. Щоправда, вони не розшифровані. Знайдений також на посудині напис аварською мовою, виконаний грецькими літерами. Проте щодо існування створених аварською державних документів чогось певного сказати не можемо – вони не збереглися.

Відправною точкою, коли почався занепад Аварського каганату, можна вважати згадувану поразку аварів біля стін Константинополя 626 року. Саме тоді, як уже говорилося, виникла на частині земель каганату слов’янська держава Само. А близько 632 р. болгарський (тюркський) хан Кубрат (605–665), об’єднавши племена кутрігурів, утігурів і оногурів, створює середньовічну державу – Велику Болгарію, вигнавши аварів із Північного Причорномор’я й Нижнього Дунаю. До 640 року слов’янське плем’я хорватів витіснило авар із Далмації.

Карл Великий

Попри ці поразки Аварський каганат зберігся й проіснував ще майже двісті років. Смертельного удару цій державі завдали франки. Тодішній їхній король Карл Великий (742–814) 791 р. почав наступ проти аварів. У його війську були й слов’янські загони карантанців – предків сучасних словенців і хорватів. У самому каганаті почалася смута. Були вбиті югур і каган. 796 р. франкам вдалося захопити головний хрінг – столицю каганату. У Ахен, стольне місто франків, відправили вози, навантажені скарбами, які протягом століть накопичували аварські кагани. Щоправда, авари не змирилися й продовжували боротьбу.

Ослабленням Аварського каганату скористався болгарський хан Крум (755–814). 803–804 рр. він захопив аварські землі в середньому Подунав’ї. У візантійському збірнику енциклопедичного характеру Суда (лексикон Свіди) є така цікава інформація. Ніби Крум запитав полонених авар, від чого загинули їхні провідники і «увесь народ». На це полоненики відповіли: «Через те, що множилися звинувачення один одного, загинули найбільш сміливі й розумні серед нас; потім злодії й неправедні поєдналися з суддями; потім від хмільного, коли вина побільшало, усі стали пияками; потім – через хабарництво; ще пізніше – через купців, оскільки всі ті, хто стали купцями, ошукували один одного»[45].