Майк Йогансен

Київські панфутуристи та «король футуропрерій» люде, що в них права рука не знає, що робить ліва. Ліва рука виголошує в теоретичних статтях: «смерть мистецтву», а права рука тим часом в кишені ховає посвідчення на поета чи патент на короля футуропрерій. Ліва рука заявляє: «за переходової доби все ж таки треба якогось сурогату мистецтва для робітничих мас», а права замісць мистецтва для робітничих мас простягає індивідуалістичні, егофутуристичні твори. Певно жоден панфутурист не стане заперечувати, що «виробництво» їх не для робітника... а для міщанина! Щоправда, воно з того міщанина знущається, воює його, та зате ж тільки до нього й звертається. Хатня революція, так сказать!

Отже, розглядати твори Шкурупія доведеться окремо від теорій панфутуристичних. Нам траплялося вже зазначати, що деструкція панфутуристів, їхня руйнація мистецтва не так страшні, як вони їх малюють. Вони пасуть задніх в порівнянні з московськими футуристами в цій справі. Справді, що можуть свого висунути панфутуристи проти такого розкладу мистецтва:

і т. інш. (Крученых, «Вселенский язык»).

Ясна річ, нічого. Шкурупієве:

(Skurupij, “Autoportret”).

проти того першого здається просто класичним мистецтвом. Та це ще найсміливіша річ в «Психетозах». Там розклад мистецтва загалом не йде далі таких не нових вже звукових спостережень, як ото:

або:

Гріх було б і рівняти цю звукотворчість до геніальних вигадок звукописних московських футуристів, – досить згадати хоч би «Наш марш» Маяковського.

При всій уважності до книжки Шкурупія «Психетози» не знаходимо в ній нічого, що можна б відзначити. Це просто на десять літ запізніла епатація, що її тепер чути не дужче, ніж цвіркуна в гарматній стрілянині. Фотографії бензиномоторів, що їх додано до книжки без ніякого зв'язку з її змістом, тільки стверджують цю думку.

Інакше доведеться поставитися до «Барабана». Щоправда, ідеологічна лінія «Барабана» та ж сама, що й «Психетозів» – руйнація міщанства, іконоборство, люмпен-пролетарська революційність, виключно руйнаційна, та проглядають в ній здорові елементи, що роблять книжку далеко цікавішою, ніж уся решта панфутуристичного «виробництва».

Коли під монументом

Я побачу повію,

Я скажу:

– Сестро, це капітал нас сюди вивів.

– Плюнь на всіх,

– Горе, горе безсилим!!

(Залізна брама).[1]

Жерці, шамани

вовком

завиють жалібного маршу,

коли церков

позолочені бані

впадуть на тротуари.

(Тайфунка).

Такі речі, як «Залізна брама», «Лікарепопиніада», дозволяють сподіватися, що коли Шкурупій скине з голови бутафорського ковпака «короля футуропрерій» і зречеться почесного рангу «тротуарного поета», то з нього буде, якщо не поет революції, то визначний поет революційної доби.

Текст представлено за публікацією у журналі «Червоний Шлях», № 2, 1923, стор. 303-304.