(Текст, надрукований у журналі «Всесвіт» № 11 за 1934 рік).

Нарис Макса Поляновського

Океанський пароплав «Харьков» вийшов з одеського порту в рейс на Лондон, Гамбург, Ротердам. У просторих трюмах він віз десять тисяч тонн вантажу. Була хмарна погода. На другий день плавання море окутала імла, що перейшла в туман.

Штурман, що стояв на вахті, у вахтенному журналі записав неприємні для всякого моряка рядки. Під рубрикою «Чорне море, На путі з Одеси в Стамбул 8 березня 1933 р.» – появились тривожні записи: «Туман почав згущуватись, видимість змінювалась. Подавали гудки. Зменшили хід до найменшого, сподіваючись на просвітлення горизонту і перевірку свойого місця лотом. У тумані помітили чорний силует. Машині дали «повний хід назад», але пароплав і далі йшов уперед, Через вісім хвилин пароплав зупинився і, незважаючи на повний хід назад, не рухався».

Виявилося, що силует, який виступав з моря, є не що інше, як мілина.

Ніхто на судні не відчував поштовхів, але незабаром ті, хто буз на борту, переконались, що пароплав сів на мілину.

Все сталося блискавично: помітивши мілину, капітал двічі давав машині наказ «повний назад», йому відповідали з машини, що «повний назад» дано, але пароплав і далі рухався вперед.

Пізніше виявилось, що другий механік, даючи у відповідь сигнали «повний назад» обидва рази ходу, що вимагалося, не дав.

Коли в машину спустився старший механік й намагався дати хід назад – вже було пізно. Пароплав, рухаючись за інерцією, уткнувся в мілину. Опівдні, як розвіявся туман, пощастило визначити, що аварія сталася коло анатолійського берега, за кілька міль від мису Кара-Бурну.

До Одеси і Стамбулу полетіло радіо |про те, що океанський пароплав зазнав аварії і потребує допомоги потужних буксирів, що можуть зняти його з мілини.

Як тільки радіо повідомило про аварію радянського судна, негайно ж об’явились охочі поживиться і заробити на біді.

Почувши радіо з «Харькова» англійський рятувальний пароплав «Ла Ніна», що був поблизу, кинувся до місця аварії. Капітан рятівника квапився, намагаючись прибути до місця події раніше представників Радфлоту, що найняли турецького рятівника.

Капітан – старий морський зубр, добре розумів, що в такий момент важливо буває виграти зайву хвилину і тоді зручно диктувати свої умови. Англієць зійшов на борт «Харькова», підійшов до капітана і – час гроші – без всяких натяків заявив:

– Я капітан рятувального судна «Ла Ніна». Рятувати ваш пароплав почну негайно, якщо ви потрудитесь поставити свій підпис на цьому аркуші паперу.

Капітал «Харькова» глянув на подане йому. Перед ним лежав чистий аркуш грубого паперу.

– Що це?

– Одкритий лист, містер, – пояснив капітан «Ла Ніни». – Зараз не час складати договір й обмірковувати розміри оплати. Ви підпишіть цей лист, а пізніше, не турбуйтесь, ми вже сами заповнимо його.

Радянському капітану пропонувалося згодитись на всякі умови. Він холодно відповів, що – одкритих листів не підписує.

Хижакові шкода було випускати здобич, яку він думкою уже здобув. Він шукав компроміса. Запропонував радянському капітану великого хабаря.

– Я не підпишу цього папера, містер. Ми не приймаємо допомоги від «Ла Ніни». Прощавайте!

Коли англієць залишив борт «Харькова», штурман Горохов записав у вахтенному журналі:

«Сильний шторм. Від поштовхів хвиль тріснув фундамент брашпіля. Стрілами піднімаємо правий якір. Шкентелі, заведені, щоб підняти його, рвуться. Довелось відмовитись піднімати».

Увесь перший день після аварії пароплав сильно і часто штовхало об пісковий ґрунт. Поштовхи роздирали днище гіганта.

Показався радянський пароплав «Восток». Підійти ближче до «Харькова», щоб подати йому допомогу, було неможливо. Заважав шторм.

Вітер сягав семи балів. Вода почала заливати перший трюм, під вечір пароплав похилився на лівий борт.

Друга після аварії ніч окутувала потерпіле судно. Лютують хвилі, підносячись на 12 метрів вище борта, перекидаючись через пароплав.

Ніхто не лягає спати. Всю ніч триває боротьба зі стихією.

***

На ранок становище погіршало.

Від сильної переваги носової частини пароплав почав розламуватись. Закліпки вискакували, як вилускується соняшникове насіння. Втративши кріплення, розпадались залізні аркуші, борт пароплава розривався. Пожежний ящик зірвало й понесло в море.

На палубі лежали 20-пудові бочки з патокою. Їх качало по палубі. Бочки розбили люк вугільної ями у проході під бот-деком. Пробоїна відкрила воді доступ у вугільні ями: звідси вода могла ринутись в кочегарку, де стояли котли під парою.

Якби вибухли котли, загинули б і судно і люди.

Треба було негайно встановити новий люк, але ця проста операція була неймовірно складна в момент, коли на палубі «Харькова» хвилі витанцьовували шалений канкан і ладні були змити з неї людей, що працювали тут.

Старший помічник капітана Акінітов призначив на цю роботу чотирьох палубників: боцмана Гречка, матросів – Добижу, Гараніна, Федосюка, І поки працювати ці четверо, він стояв коло бот-дека, спостерігав за рухом хвиль, рахував їхню кількість, Коли насувався дев'ятий вал – найсильніша хвиля – він подавав людям сигнал кидати роботу й втікати в безпечне місце.

Але не так то просто втекти й сховатися, працюючи по пояс у воді. Був момент, – сильна хвиля підхопила Гречка і Добижу, що не встигли втекти, Хвиля потягла їх до борта – ще одна мить і викинула б у море, та руки й ноги міцно вхопилися за металеві бильця, що зустрілися на, путі.

1 все-таки новий люк поставили, запобігли загрози вибуху. Але брижа збільшувалася, Поштовхи об ґрунт ставали сильніші. Збило вентилятор, частину обшивки мостика, зламало навісний місток з лівого борта.

На третій день в бортах появились випини.

Вода заливала два трюми, попадала в машину. Довелось погасити останній котел. Нахил судна сягав десяти градусів на лівий борт.

На другий ранок збільшились випини бортів, в надводній частині пароплава появились розриви. Пароплав розбивало на дві частини.

Почало випирати верх покришки люків першого трюма. В ньому був горох, що набряк від води, яка попадала в трюм. Горох розпирав не лише покришку, а й корпус «Харькова».

Заходились вивантажувати горох із трюма. По судну пролунав сильний тріск. З обох бортів почала розламуватись палуба пароплава,

Оточені розбурханим морем люди п'ять діб, удень і вночі чули цей тріск, бачили як розпадається на дві частини палуба.

За кілька днів руїнницької роботи стихії «Харьков» розколовся на дві частини.

В одній закордонній газеті повідомлялось про те, що в районі миса Кара-Бурну розколовшись надвоє гине радянське судно. При тому зазначалось, що Кара-Бурну – пропаще місце, І судна, що зазнали там аварії, як правило, гинуть.

Вночі навколо розколотого судна лютував шторм, що доходив одинадцяти балів.

У штормах і бурі минув тиждень.

До берегів Босфора наближались епронівці[2], які мали завдання врятувати «Харьков». Вони прийшли на «Чорноморці» на чолі з інженером Вагнером і начальником водолазної групи Правдиним,

Днів за два до їхнього приїзду шторм ущух і до «Харькова» підійшов «Восток», та два теплоходи, На їх перекинуто було з розбитого судна чималу частину вантажів. Цілком розвантажити «Харьков» не пощастило через шторм, що знову розходився.

Епронівці енергійно розгорнули рятувальні роботи, але кожного разу стихія змушувала їх припинити. Спочатку гадали скріпити обидві частини «Харькова» і зняти його з мілини разом. Сталося інакше: нордвест розхвилював море, переломи збільшились, про кріплення не доводилося й думати.

Під гуркіт бурі технічна нарада вирішила поділити судно на дві частини, точніше – розірвати всі зв'язки що ще з’єднували корму і ніс.