***

Слід зазначити, що тодішні харківські красуні зводили з розуму майбутнє російської модернової поезії. Наприклад, Микола Асєєв майже не відвідував місцевий університет, бо пропадом пропадав у будинку харківського купця Михайла Івановича Синякова, що стояв у Нікітінському провулку, 22А. У дворянському гніздечку росло п’ятеро дочок-красунь, яких згодом літературознавці назвали «музами російського футуризму». За спогадами Лілі Брик, Борис Пастернак упадав за Надією, Давид Бурлюк – за Марією, Григорій Петников – за Вірою, Микола Асєєв – за Ксенією (пізніше вони одружилися), тоді як Велимир Хлєбников закохувався в кожну з сестер Синякова по черзі. Але то – окрема історія.

То були просто золоті роки, що промайнули у 3-ій Харківській чоловічій гімназії: Михась “не пив, не курив і не знав жінок”. Маючи у товаришах однокашників-футуристів, Майк Йогансен у провінційних поетах, таких собі «затюканих апостолах» не ходив. Чимало часу український віршар проводив у колі російськомовних модернових поетів, зокрема був прекрасно знайомий із Головою Земної кулі Велемиром Хлєбниковим (1885-1922), котрий входив у першу в Росії футуристичну групу “Будетляни”. Майк теж зажадав стати мовником, тож вступив до губернського університету.

Чому в підлітковому віці він писав німецькою? А якою мовою б ви писали, коли рідний батько з дня у день садовив усіх дітей обабіч себе і примушував уголос читати поему «Фауст» німецькою мовою. Тим часом мова харківської вулиці була іншою…

У їхній ватазі дружба міцно вирувала до самої смерті Майка, котрий, наприклад, віртуозно перекладав хитромудрі футуристські вірші Григорія Петнікова на вибір – або українською, або німецькою мовами. Лунало ще футуристичніше за оригінал. Минуло небагато часу, й аматор свідомо вибрав власний літературний шлях. Попереднім експериментам належало покласти край, назавжди. І старшокурсник історико-філологічного факультету Харківського Імператорського університету акуратно упорядкував збірку віршів німецькою та російською мовами і в 1916 р. зшиток ритуально спалив.

***

Виповнений величезних планів на майбутнє, влітку 1917 р. Майк Йогансен закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, де спеціалізувався на вивченні латини. Захистивши дипломну роботу «Ablativus absolutus й інші самостійні відмінки в латинській та грецькій мовах» й отримавши науковий ступінь магістра філології, юнак вчителював. Аби пережити голодні часи, він вирушив до Полтави, де завідував редакцією губвидату, а потім, як написано в «Автобіографії»: «пройшов словесний відділ (при Харківській академії теоретичних знань, так тоді називався університет. – О.Р.), склав за нього іспити в Харкові (але диплома не вибирав) і дістав доручення читати курс української мови на історико-філологічному факультеті Полтавського інституту. Після того з перервами викладав у Харківському ІНО (Інститут народної освіти. – О.Р.)».

Паралельно до особистих життів збурилася кривава і виснажлива Українська Революція 1917-1920 рр. Стало ніяк не до запитань типу: «До якої дієвідміни належить дієслово “scribere”?» Аби вижити, із батьком Майк саджав картоплю: саджав – копав – виживав. Довгі голодні роки... На горе, із шести членів родини в живих лишилося троє: батька Гервасія, брата Федора та сестричку Тетяну забрала щербата.

У 1918 р. під враженням від Радянсько-української війни та кривавих різанини денікінців у Харкові молодий поет «поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського» та «почав писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше». Маємо дякувати білогвардійцям: на половину остзейського німця, на чверть – шведа, Михайла Йогансена вони перетворили на свідомого українця. Про себе як про національного поета він заявив у 1921 р. віршованими добірками у часописі «Шляхи мистецтва», збірках «Жовтень» і «На сполох2, альманасі «Штабель».

На початку творчого шляху молодому поетові був притаманний мотив мрійних «островів хмар». Літературознавець Олександр Білецький назвав це явище «запізнілим романтизмом». Проте бурхлива доба швидко українізувала Майка Йогансена. Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення поет видав збірку «Д'горі» (1921), в одному з розділів якої – «Скоро forte» – відтворив добу Української Революції 1917-1920 рр. Щоправда, була то лірично-міфологічна редакція соціальних катаклізмів. Зокрема у вірші «Революція» автор стверджував:

– Коли Прометей / Пiдвiвся руба / З чотирьох нiг на двi /I, вогонь з запаленого / блискавкою дуба / Узявши у кострубатi / руки, / Повстав проти Зевса, / То перша була / На землi / Пiсля незчисленних / ночей / Революцiя...

***

Один у полі не воїн, один у літературі – не стиль. На світанку 1920-х рр. Майк Йогансен (згідно українського правопису так почав писати власне прізвище) зблизився з Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Володимиром Коряком, Костем Буревієм та іншими харківськими письменниками. Вони склались у «п’ятірну фалангу», яка у «великому, але не величному» Харкові роздмухала багаття по-новому революційного процесу в усій українській літературі.

Звісно, почали з маніфесту «Наш універсал до робітництва і пролетарських мистців українських», вміщеному у першому числі альманаху «Жовтень», що вийшов друком у листопаді 1921 р. Переднє слово підписали Микола Хвильовий, Володимир Сосюра і Михайло Йогансен, наполягаючи:

– Мідяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошені творчі одиниці робітництва. Формуємо загони. Організуємо регулярну армію мистців пролетаріяту. Наші лави крилаті споюватимемо залізною дисципліною робочих ритмів і пролетарських метафор. У цьому попередники наші й пророки – Шевченко і Франко

Саме вони у січні 1923 р. на чолі з партійним ідеологом, редактором газети «Вісті ВУЦВК» Василем Елланом-Блакитним (1894-1925) створили Спілку пролетарських письменників «Гарт». Бурхливо починався «Червоний ренесанс». Майк Йогансен палахкотів життям і міг в одне велике серце вмістити всіх численних друзів і товаришів. Ось вчитайтесь у вірш «Метемемфiсис» (1925):

– А нас, тих, що знали зарані пісню, / Заспівають у трави квiти й коріння, / Вітерець хвильовий пролетить i свисне, / Тичину блакитний елан оповине. / Закиває лісними очима сосюра, / I знайдеться десь перекручений корінь, / Такий незґрабний, такий чудернацький i бурий, / Що для нього назвищ не стане тих, / Ще раз полізуть в iсторiю / I наречуть йому химерне наймення: / Йогансен.

***

Молодий автор не лише теоретизував, але й переконливо практикував красне слово. Одна за одною з’явилися віршовані збірки: «Революція» та «Кроковеє коло» (обидві: 1923), «Доробок» («Речі 1917-1923 рр.») і «Пролог до Комуни» (обидві: 1924). Утім, переломним у творчості став рік 1925-й, коли Поет збагнув, що в красному письменстві можна одночасно крокувати двома дорогами – віршів і прози.

Друком з’явилися книжки оповідань – «17 хвилин» і «Майборода» (обидві: 1925), а також під псевдонімом Віллі Вецеліуса перший український бестселер «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» (ілюстрації виконав художник-авангардист Вадим Меллер), десять накладів якого протягом року перевалили за 100 тисяч примірників.

В якусь дивовижну африканську реальність автор вів українського читача:

– Одне ще хотів би я сказати: буває так подекуди, що впаде тобі на голову горіх; од цього буває таки боляче. Так от, ти мусиш мені кріпко обіцяти не верещать і не скавучать, а зціпити зуби, хіба сказати стиха: «Гм! Гм! Гм! Макекембе-ла-моту-ма-моту-ма!»

***

У середовищі української мистецької інтелігенції усе кипіло, наче й справді відбувалося велике переселення народів. Зокрема у 1925 р. разом із групою колег Майк Йогансен вийшов із літературного об’єднання «Гарт», аби заснувати літературне об'єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Так «туманний романтизм» перетворився на рух «м’ятежних геніїв».