Усі стали.
Баркер. А... он як. Озброєний напад... Гаразд! (До дідка). Будеш за свідка... Він хотів мене убити. (Вибігає).
За ним пошкандибав дідок. На середину вискакує якийсь негр і, хвилюючись, викрикує.
Негр. Горе нам! Горе нам! Тепер білий пан побіг до дроту... Там сидить злий дух. Тепер білий пан кричить у рурку злому духові – алло, алло... Клич коменданта, клич солдатів... Злий дух алло полетів туди. Злий дух алло прилетів сюди. Злий дух алло шелестить у рурці. Іде комендант, ідуть солдати, горе нам. Горе нам!
Жах, крики.
Голоси. Горе! Горе!
– Люди північного неба прийдуть, вдарять огнем, спалять наші хати.
Самбо (кричить). До оборони!
Тараоре. Так. Тепер до оборони. Самбо, мерщій на вартівню!
Самбо лізе на вартівню.
Голоси. Ніщо не врятує нас, ніщо!
– Люди північного неба непереможні!
– Їм служить злий дух алло...
– Багато злих духів алло.
Тараоре. Страхополохи! Замовкніть! Виженіть із серця, із жил дух переляку й страху – станьте, як один. Люди північного неба нас не подолають.
Голоси. У білих рушниці.
– Вони одкриють на нас очі рушниць...
– Горе нам!
Тараоре. Станьте, кажу, як один... Люди північного неба непереможні тоді, коли їм показують тремтячі спини і п'яти... А поверніться грудьми, очима, станьте стіною до них... Ну що там, Самбо?
Самбо (з вартівні). У фортецях рух... Бігають люди північного неба...
Тараоре. Єсть іще час приготуватись. Білих там не більше семи раз по десять. Нас двічі по сто. Подумайте: ми кидаємо двічі по сто каменів. Двічі по сто ловецьких списів. Двічі по сто сокир і дрючків... Подумайте: ми їх підпускаємо близько... Ось так... зовсім близенько і тоді піском в очі... Га-га! Піском... Вони будуть ходить ось так. (Показує, як ходять люди з запорошеними очима).
Самбо (з вартівні). Люди північного неба поставали в ряд. До них під'їздить комендант, іще комендант і наш білий Баркер...
Крики гніву.
Голоси. Баркер!
– Там Баркер!
– Чуєте, Баркер!
– До оборони!
Тараоре. Скоріше по зброю, несіть сюди зброю!
Рух, метушня, гамір.
Голоси. По зброю! Волю!
– По зброю! Волю!
Завіса
2
Самбо. Люди північного неба рушають. Вони повертають на дорогу до нас. Комендант попереду, іще комендант, товстий, як Тараорова свиня, і біля нього пан Баркер... Пан Баркер махає руками... Пан Баркер свариться кулаком... Товстий комендант надів на очі трубки і дивиться сюди. Трубки блищать, як у тигра очі. Курява… Вони ідуть сюди.
На кожну інформацію Самбонегри реагують то криком, то повторенням, то мертвою тишею. Підходить купка негренят, розмовляють.
Негренята.
Не плач, Маукі, дурний,
Тепер буде весело, весело.
Кажуть, білі пани принесуть нам
Блискавку, грім, і буде війна...
А ти плачеш. Ну плач, я вже не можу
Плакати. Я вже не маленький, і мені
Не годиться... Бо я буду дивитися
На війну.
Негри зносять зброю.
3
Китай. Чайна фабрика. У дворі кулі. Ждуть карального війська. Рух і тривога. Один гукає на вартового, що сидить на вартівні.
Кулі. Ван-Тіне, не спускай з ока навіть руху їхніх пальців. Кліпання вій полічи.
Вартовий (кричить вниз). Я дивлюсь, Ай-чо. Я дивлюсь, Сикун-сі... Не турбуйтесь багато... У мене очі, як ліхтарі, далеко світять...
Кулі. Де вони зараз?
Вартовий. Північний ставочок знаєш?
Ай-чо і Сикун-сі. Де саме? По цей бік, по той?
Вартовий. Де башта «лелеки» на вербі – знаєш?
Кулі. Ну?
Вартовий. От там вони зараз. Куций чорт Баркер випередив усіх на коні...
Ай і С и к. Вони близько... І половини лі, чверть версти не буде. Беріть зброю, ставайте до воріт. Вилазьте на стіни. Дзян-чен і ти, Лао, і ти, Сунь-чай, біжіть до кумирні, засядьте й чекайте, аж поки вони поминуть вас.
Дзян-чен та інші. Тоді налетіти ззаду...
Ай. Ні-ні... Аніяк не ззаду. На тобі, Дзян-чен, дробовик... Май на увазі: у нас один дробовик. Із цього одного дробовика, Чен, ти мусиш застрелити капітана і куцого чорта.
Кулі розбирають зброю і готуються до бою. Тут-таки сновигають у тривозі жінки й діти. Одна молодичка-китаянка відкликала свою тітку, плаче.
Китаянка. Я ще хочу сказати, що засохну я... Вбавиться у мене краси, тітко Хе, як у місяця, що сьогодні повний, а завтра вищербиться, післязавтра ще бі-і-льш...
Тітка Хе. Ти молода і дурна, Бо-Цюлань... У тебе гарячі сльози.
Вартовий (кричить). Ай-чо, Сикун-сі, що ви там робите? Вони вже перейшли місток... Ось вони вже підходять...
Тривога, крики, жіночий тихий плач.
Голоси. Місток перейшли.
– Вони – місток?
– Підходять.
– Вони підходять.
Вартовий. У коменданта голий меч у руках... Він махнув раз-два,.. Блиснуло. Одні заряджають рушниці... Другі щось кричать... Комендант кричить, і меч у нього знов блискавкою... Баркер... Вони біжать сюди... Троє попереду. Ай-чо, комендант націлився в мене. Ай-чо, вони стріляють і махають ру...
Постріл, вартовий хилиться, звисає з пробитою головою.
Кулі. А-а-а... Одчиняйте ворота...
Всі махають кулаками. На вартівню тим часом виліз Ай-чо, повернувся до своїх, щось кричить. Збоку через стіну перелазять солдати. Стали. Махають червоною хусткою, кричать.
Солдати. Стійте, стійте! Не треба!.. Ми одмовились стріляти! У нас теж страйк! Нас послали до вас ваші товариші!..
Тим часом кулі перепитують, то жахаючись, то радіючи.
Голоси. Хто ви?
– Хто вони?
– У вас теж страйк?
– Вони не будуть стріляти?
– Вони всі товариші!
– Комінтерн!
– Комінтерн! Всі. Товариші!
Баркер.
Яка це сила, яка ідея
Збудила їм думку,
Цих, що ще вчора
Були
Напівдикими слухняними кулі.
Що рухає ними?
Що об'єднує їх?
Що з них зробило
Небезпечну силу таку –
Дивуєшся диву!
