Історики зазначають:
«Надія Хмельницького на приєднання за допомоги Росії українських земель, що залишалися під владою Польщі, розтанула, як лід на сонці. Тоді він уклав союзні договори з ворогами Польщі Карлом X і угорським князем Д. Ракоці. Послав їм на допомогу 12 тисяч козаків. Гетьман і старшини тоді звинуватили царя у зраді та порушенні Переяславських статей. У своєму листі до російського царя Хмельницький писав: «Шведи – люди честі: пообіцявши дружбу і союз, вони дотримуються слова. А цар, підписавши перемир’я з поляками та маючи намір повернути нас у їхні руки, вчинив з нами безсердечно».
Щоби Хмельницькому заціпило – ач, до чого добалакався, московського царя у зраді звинувачує, – Москва послала до гетьмана послів. Вони застали Богдана вже хворим, у постелі, але все одно накинулися на нього з докорами й погрозами… І 27 липня 1657 р. Богдан Хмельницький несподівано помер – раптово й негадано – від апоплексії. Трапилося це в Чигирині.
Перед смертю, вже відчувши свою близьку кончину, Богдан Хмельницький, скликавши в Чигирині козацьку раду, на якій мали вибрати нового гетьмана, звернувся до козаків із прощальним словом. І тоді з уст його, як дякував козакам за вірність, злетіли прегіркі, чи не полинові слова:
«Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити цю війну так, як хотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність і вільність нашу (це була головна мета Визвольної війни України і вона не здійснилася насамперед через похибки самого керманича. – В. Ч.), по-друге, звільнити від ярма польського також Волинь, Покуття, Поділ і Полісся, одне слово, – усі землі, якими володіли великі українські князі, і схилити їх під високу руку всеросійського монарха (дався йому той всеросійський монарх, який, не соромлячись, обдурив українців і Богдана Хмельницького передовсім, уніщовивши Переяславські статті, ту частину України, яку гетьман встиг йому віддати, перетворив на провінцію Малоросію, не менш безправну, ніж та, що лишалася під владою короля. – В. Ч.). Бог задумав інакше. Не встиг я завершити свою справу. І вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде після мене».
За Переяславськими статтями Україна зберігала свою територіально-адміністративну автономію та козацько-гетьманське самоврядування з традиційними правами всіх її верств. Козацький реєстр визначався в 60 тисяч. Селяни, раніше підвладні польській шляхті, одержували особисту свободу і землю. За містами визнавалися всі колишні права. Православна церква посідала панівне становище… І так далі в цьому ж дусі.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
