Ошелешен╕сть Тон╕ не минала. У це неможливо пов╕рити! ╤ Тон╕ не в╕рив. Як таке може бути? Як???

Та ось в╕н нарешт╕ з╕брав думки докупи ╕ збуджено мовив:

- Хочете сказати, що вчора й сьогодн╕ ви в╕д╕тнули голови в╕домим акторам ╕ пересадили ╖х соб╕? - Хлопець перекинувся на бика ╕ втупився в червону ганч╕рку. - Даруйте, але я не п'ятил╕тн╓ хлопченя, щоб в╕рити в цю фантастику.

- Заспокойтесь, друже. - У голос╕ - "нуль емоц╕й". - Усе просто. В╕дм╕нний грим плюс в╕ртуозне ум╕ння ним користуватися - ╕ ма╓мо результат. Нав╕що це все - казати, гадаю, нема╓ потреби.

Здивован╕сть не минала. Прошила все ╓ство й гасала ним, н╕би вересневий першокласник, випущений на першу перерву.

- Якщо все так, - за якусь хвильку ожив Тон╕, опанувавши себе, - то ваш маскарад я оц╕нив би "ф╕фт╕-ф╕фт╕". З одного боку - все лог╕чно. Справжн╕й фейс над╕йно захований. Але з ╕ншого... Обличчя в╕домих людей легко вп╕знаван╕. ╤ привертають непотр╕бну увагу.

- На щастя, ви помиля╓тесь, - упевнено почав Режисер. - Ус╕ думають, що то - надзвичайна схож╕сть. Ну, пом╕ркуйте, чи буде знаменит╕сть одягатися так просто, старомодно й дешево, як я, трястись у транспорт╕ загального користування ╕, нарешт╕, в╕дв╕дувати такий непоказний бар, як оцей "Нарцис"?

- Лог╕чно, - погодився Тон╕ й додав: - Ви чудовий актор, Режисере. До реч╕, можна я буду вас так називати?

- Чом би й н╕? - з риторичною вишукан╕стю мовив "Айронс".

- Чудово.

В╕дчувши полегшення, Тон╕ с╕в напроти. Тривога зникла. Тепло воскресло╖ над╕╖ наповнювало т╕ло, перелившись через в╕нця душ╕.

- Ц╕каво, - усм╕хнувся Режисер, - ск╕льки б ще ви терп╕ли мо╖ запитання?

- Недовго. - Лакон╕чн╕сть в╕дпов╕д╕ п╕дкреслювала р╕шуч╕сть.

"Айронс" в╕дклав газету й тих╕ше запитав:

- ╤ як там моя пропозиц╕я?

- Чудово, - пожвав╕шав Тон╕. - Я згоден.

- Суперпрекрасно, - засв╕тився рад╕стю Режисер. - Хай як це не банально, та ╕ншого в╕д вас я й не чекав... Гаразд. До справи. "М╕шень" ваша - Пенелопа Димитр╕ад╕с. ╥╖ батько - Антон╕с Димитр╕ад╕с. Практично, ваш тезко, Ентон╕. Може це - рука дол╕? (Ха-ха-ха!). Адреса - Панеп╕ст╕м╕у, 16. Ось. - Режисер передав теку, що лежала в пакет╕ на сус╕дньому ст╕льц╕. - Вичерпна ╕нформац╕я про цю родину. Ознайомтесь ╕ - до роботи... А тепер - ще один штришок. Не раджу ╕мпров╕зувати на тему "пол╕ц╕я". По-перше, я над╕йно захований ╕ захищений. По-друге, на вас сфабриковано такий компромат, що все життя в╕дригуватиметься. Тож, краще не жартувати. ╤ нав╕ть думку таку жен╕ть. Ще до того, як з'явиться. Я - людина серйозна. ╤ кожне мо╓ слово значить саме те, що кажу. А коли вже я сказав, то обов'язково так ╕ зроблю. Тому, заради Бога, майте мо╖ слова не за погрозу, а за попередження. Бо все серйозно. ╤ жартувати не рекомендую... А зараз - може, по чарчин╕? За повний аншлаг? - Режисер аж подався вперед.

- Я, взагал╕-то, не вживаю, але заради усп╕ху... - Тон╕ стенув плечима. - Т╕льки не по чарчин╕, а по грамин╕. - Показав, ск╕льки це. Вийшло зовс╕м трошки. Нав╕ть менше.

Режисер звичним рухом покликав б╕лосн╕жно-стерильного кельнера. За усп╕х - то й за усп╕х!

29 серпня 1993 року, Аф╕ни, 15 год. 39 хв.

Тон╕ впевнено в╕в аф╕нськими вулицями новенького "Форда". Не в╕дставав в╕д "Мерседеса". Там - Ламброс Караян╕с. Молодий аф╕нський адвокат. ╤з сол╕дним ╕м'ям ╕ чималими статками. Поряд - "золотопера пташка", як про себе називав ╖╖ Тон╕, - сама Пенелопа Димитр╕ад╕с. Куди посп╕шав "Мерседес" - Тон╕ не знав. Але це не хвилювало. Просто сид╕в на хвост╕. Уже зак╕нчувався трет╕й тиждень в╕дтод╕, як почав шпигувати. Але ця виснажлива праця не давала н╕яких результат╕в. Тон╕ супроводжував д╕вчину, звичайно покрадьки, майже в ус╕х ╖╖ "вояжах". Але н╕ зблизитись, н╕ принаймн╕ впасти в око, як на лихо, не виходило. Ситуац╕я - безнад╕йне вис╕ння в пов╕тр╕ (н╕ тоб╕ на землю впасти, н╕ в небо злет╕ти) - дратувала. Г╕ркий-таки шпигунський хл╕б. Але... Усе тьмян╕ло, коли згадував про блиск майбутнього шикарного життя. ╤ - ц╕пив уперто зуби...

В Аф╕нах ор╕╓нтувався непогано. ╤ хоч не завжди знав назви вулиць, напрямки вгадував безпомилково. Ось ця дорога, якою мчить за "Мерседесом", пряму╓ за м╕сто на п╕вн╕чний сх╕д. ╤ обов'язково виведе до автомаг╕страл╕ Аф╕ни - Ф╕ви. Л╕воруч залишиться Мегера. Ц╕каво, куди красун╕ забажалося сьогодн╕? Минул╕ ╖╖ вит╕вки не хочеться й згадувати. Де т╕льки не бував, крадучись сл╕дом. Географ╕ю Грец╕╖ зна╓ на "в╕дм╕нно". Без п╕дручника й шпаргалок.

З Караян╕сом д╕вчина сьогодн╕ втрет╓. Де ╕ як познайомилися - Тон╕ не знав. Уперше побачив разом минулого тижня. Тод╕ зустр╕лися в маленькому л╕тньому кафе. Н╕ назви, н╕ престижу. Чому так╕ багат╕ люди зав╕тали туди - так ╕ лишилось та╓мницею. Хоча ця д╕вчина - сама суц╕льна та╓мниця. Складна загадка. Головоломка. Багато ╖╖ вчинк╕в пояснити неможливо.

Друга зустр╕ч - позавчора. ╥здили до Нац╕онально╖ б╕бл╕отеки. Пробули щось б╕ля двох годин. ╤ ось сьогодн╕ - третя. Подорож нев╕домо куди. Для Тон╕. Але... ╥хати сл╕дом мусив. Тому що треба. Незважаючи н╕ на що та всупереч усьому. Треба шукати стежку до серця красун╕. Нав╕ть якщо це й вида╓ться безглуздям. Треба. Тому й корився. Жорстокому й невблаганному "треба". Корився слухняно. Сц╕пивши до болю зуби. В╕дкидаючи липк╕ думки про зупинку. Зупинку в ц╕й божев╕льн╕й гонитв╕. ╥╖ тут просто не було. Не було й не могло бути. За визначенням. За законом великих чисел. За сценар╕╓м Гоффмана, Айронса, Роберта Макк╕ чи Айзека Азимова. Тому уперто ╖хав. Уперто реп╕жив уперед. Може, сьогодн╕ пощастить?

╤шов за "Мерседесом" не надто наближаючись, але й не в╕дпускаючи. Це залишало прост╕р для маневру. Години шпигування не минули марно. Навчився стежити з машини. Справжн╕й тоб╕ агент КДБ, ФБР, "╤нтел╕джент серв╕с" чи МОССАДу. ╤ спробуйте сказати, що н╕...

Та ось... адвокат р╕зко, без попередження, звернув на узб╕ччя й зупинився. Тон╕ теж показав гальмам, як в╕н ум╕╓ на них тиснути. Ув╕мкнув "авар╕йку" й, узявши праворуч, "кинув як╕р". ╤ хоч до "об'╓кта" метр╕в ╕з тридцять, картина вся - немовби на долон╕.

Тим часом з адвокатового авто спочатку випурхнула Пенелопа з продовгуватою червоною сумочкою, а пот╕м - з'явився й Караян╕с. Д╕вчина, нестримно жестикулюючи, про щось енерг╕йно говорила. Молодик з адвокатською витримкою вислуховував, ╕нколи вставляючи й сво╖ п'ять коп╕йок. Виправдовувальн╕, зв╕сно.

Очевидно, стомившись, Пенелопа розвернулася й гордо п╕шла вздовж дороги. "Мерседес" пов╕льно рушив сл╕дом. Пор╕внявшись, Караян╕с в╕дчинив дверцята, запрошуючи до салону. М╕с Димитр╕ад╕с зупинилась, жбурнула туди гн╕вну фразу й стала чекати в╕дпов╕д╕. Коли ж за к╕лька митей отримала, знову гордо рушила. Адвокат ще раз пор╕внявся й повторив запрошення. Та д╕вчина вчинила, як ╕ першого разу. Однак ╕ нова в╕дпов╕дь не припала ╖й до смаку. Усе знову повторилось. Проте впертий вод╕й зробив ще й третю спробу. Необачний! Т╕льки-но авто вкотре наблизилось, д╕вчина розвернулася й пожбурила в нього сумочку. Та влучила у лобове скло, якраз напроти вод╕я. Так╕й влучност╕ м╕г би позаздрити кожен к╕лер-початк╕вець. Чи нав╕ть - ╕ майстер середньо╖ руки. Цей вибрик, схоже, переповнив чашу терп╕ння Караян╕са. Той, р╕зко газонувши, припустив з м╕сця в кар'╓р ╕ сховався за лаштунками щойно роз╕грано╖ п'╓си, залишивши двох головних д╕йових ос╕б уже ╕ншо╖ - Режисерово╖ - без "третього зайвого".

- Ну, м╕стере Хейвен, - несамовито прогорланив Тон╕, - зараз або н╕коли! Вперед!

╤ вже за к╕лька митей "Форд" запищав гальмами б╕ля Пенелопи. Та якраз п╕дняла з земл╕ сумочку й обтрушувала ╖╖ в╕д невидимого пилу. Наче бажаючи позбутися непри╓мних спогад╕в, залишених св╕жою сваркою.