Еухен╕о Фуентес ("У л╕сов╕й глушин╕")

Пошук р╕шення - те ж саме полювання. Це рад╕сть дикуна, ╕ ми над╕лен╕ нею з самого народження.

Томас Гарр╕с ("Мовчання ягнят")

ПРОЛОГ

25 вересня 1993 року, Аф╕ни, 01 год. 18 хв.

"Н╕, все-таки дивн╕ вони створ╕ння, ц╕ ж╕нки. Ск╕льки ╖х уже ловлено-переловлено на таку нехитру наживку, а вони так н╕чому й не навчилися. За ст╕льки часу. Поган╕, виходить, учн╕. Нестаранн╕... Ось ╕ ще одна вскочила... Як же це все банально..."

Тон╕ лежав на готельному л╕жку й не спав. Свердлив безсонними очима стелю з л╕пниною. Вигадливий барель╓ф - химерн╕ викрутаси вниз-угору ╕ з бок╕в, що обрамляли густо зас╕яне в╕зерунками коло, - нависав над головою дамокловим мечем. А н╕би - над ус╕м майбутн╕м життям. Яке залежало в╕д усього лиш одного кроку. Тепер одного. Зробиш його - ╕ все це "гор╕шн╓ химер'я" розсиплеться. Розтане. Зникне. Разом з передран╕шньою др╕мотою. ╤ на його уламках розкв╕тне...

Не спав ╕ думав. Думав... Думав... Думав... Бо думати стало зараз його найголовн╕шою роботою. Сенсом недавно початого буття... Нового. Яке скоро стане таким... таким... омр╕яним...

Думав ╕ вич╕кував. Вич╕кував насторожено й чуйно, коли Пенелопа нарешт╕ засне. Засне так, що буде можна...

Вич╕кував ╕ рад╕в. Точн╕ше - починав рад╕ти. Скоро... Скоро... Скоро... У голов╕ - н╕би годинник в╕драховував останн╕ хвилини. Як╕сь жалюг╕дн╕ останн╕ хвилини. Ще трохи ╕ - буде можна...

Почувався рибалкою. Досв╕дченим. "Зубатим". "Посвяченим"... Наживив. Закинув. ╤ чека╓.

В╕д такого н╕ жодна тюлька не вт╕че, н╕ нав╕ть сама Золота Рибка. Черв'ячка-бо проковтне обов'язково. Ще й пальчики оближе. А разом - ╕ гачечка п╕дступного... ╤ вже не з╕слизне...

Проте задоволення не з'явилося. А мусило б... Зрозум╕в... Дв╕ мачини сумл╕ння. Завалялись на денц╕ душ╕. Наче й ампутував. Наче й рубця не лишилося. Але... Що ж, доведеться ще раз п╕дмести... Колючим в╕ником.

Ну, ось. Наче... ╤ рибалка став мисливцем.

Пов╕льно стягнув простирадло. Обережно п╕днявся. Став посп╕хом одягатися. Оч╕ не в╕дривались в╕д Пенелопи.

Д╕вчина м╕цно спала. Найб╕льше не хот╕в, щоб прокинулась. Та побоювання марн╕: чари снод╕йного не слабли. Красуня мирно соп╕ла. ╤ н╕ кисле, н╕ солоне не снилося.

П╕д╕йшов до сумок, що стояли з╕бран╕. Туго набит╕, н╕би торпеди смертоносним вантажем. Т╕льки показуй, куди. Наводь ╕ тисни кнопку. Стартують одразу ж. ╤ порятунку н╕кому не буде. ╤ в╕чний спок╕й на дн╕ моря гарантований.

З чотирьох р╕зних вибрав найменшу - чорну, пузату. Схожу на саквояж. "Dolce & Gabbana". Дв╕ велик╕ л╕тери. Перш╕ з ╕мен "бог╕в". В╕дкрив, аби ще раз пересв╕дчитись. Н╕, все правильно. Воно. Складене дбайливою Пенелопиною рукою.

Закрив. Укинув до сво╓╖. "Reebok". Матрьошка. Нечутно з'╓днав "блискавку". Знову глянув на д╕вчину. Та й дал╕ безпечно спала, нав╕ть не зм╕нюючи пози. Довге русяве волосся розсипалося на подушц╕, випром╕нюючи ж╕ночий магнетизм. Е-е-ех....

Час.

Запр╕гся. М╕цний рем╕нь об╕гнув плече. Але йти не посп╕шав. Востанн╓ п╕д╕йшов до л╕жка. Пенелопине обличчя притягувало з новою силою. Красунечка. Створена, щоб нищити серця чолов╕к╕в, а з самих - робити зомб╕. На мить забув ╕ про те, що треба зникнути, ╕ що на нього вже чекають. Запустив у душу божев╕лля. Нахилився, щоб поц╕лувати. Але розум емоц╕ям дав щигля. Начуди!!!

На телефон наслав закляття (банально в╕д╕мкнув!).

Двер╕ плавно п╕шли (розчиняв ╖х пов╕льно й акуратно!).

Вислизнув у довгий коридор (н╕ душ╕!).

На л╕фт (останн╕й поверх же!).

Майже не хвилювався. "Заключна д╕я" проста. ╤ безпечна. Головне - не засв╕титися. Хоча... Доставить вантаж, отрима╓ сво╓ (╕ чималеньке!), а там, за годину, вже лет╕тиме додому. Геть ╕з ц╕╓╖ чужо╖ та набридло╖ кра╖ни. Туди, де кличе в об╕йми насолода...

Викликав л╕фт ╕ замислився. Як же вдало крутнулось колесо Фортуни! К╕лька м╕сяц╕в тому на пляж╕ п╕д╕йшов хлопчик рок╕в дев'яти й пов╕домив, що у бар╕ на Тон╕ чекають. Не одягаючись, в╕дразу почимчикував. Любив повигравати статурою нап╕вбога. ╤ робив це завжди. При перш╕й же л╕пш╕й нагод╕. Пам'ята╓ все, як зараз. Липк╕ ж╕ноч╕ погляди... Прихований скрег╕т зубовний рогоносц╕в... Безжал╕сне полудневе сонце... Тепло бетонованих алейок, якими шлапали м╕цн╕ ноги у пляжних капцях.

Окинув прохолодний бар. Незнайомець недбало махнув рукою з розчеп╕реними двома пальцями. Ось в╕н, цей чувак. Що треба? Посунув до його столика. У найтемн╕ший закуток...

25 вересня 1993 року, Аф╕ни, 01 год. 33 хв.

Л╕фт м'яко загальмував.

Пластиков╕ стулки гайнули вр╕зноб╕ч. Р╕шуче ступив. Д╕дько! Не сам! Л╕воруч, у заглибин╕, чолов╕к ╕ ж╕нка. "Попалили", потвори!

Л╕фт зачинився й рушив. Тон╕ подумки гатив себе ногами. Роззявляка! Дятел довгодзьобий! Сп╕ноза недороблений!..

А "св╕дкам" до "дебелика" й байдуже. Нав╕ть не глянули. Ж╕нка - стов╕дсоткова пов╕я. Кого-кого, а ╖х за ц╕ роки набачився. З чолов╕ком складн╕ше. Ледь трима╓ться на ногах, ╕ роз╕брати, якою мовою белькоче, не легше, ан╕ж одним постр╕лом зробити дв╕ д╕рки в м╕шен╕. Та й не професор л╕нгв╕стики. Однак мимох╕ть подумалось: у кишенях не гори золот╕. Бо така стара й негарна ж╕нка коштувала небагато. А може... Звичайний скнара. ╤ за п'ятдесят цент╕в пов╕ситься на чуж╕й краватц╕. Компан╕я, в╕дверто кажучи, не дуже...

Перший поверх.

Л╕фт зупинився, подумав ╕ дзенькнув. Тон╕ посп╕хом вийшов ╕ рушив холом. Залишайтеся здоров╕!

Порть╓, поклавши голову на руки, упевнено давив комара. Захот╕в покепкувати, але передумав. Годинник показував за чверть другу. О друг╕й мусив з'явитися б╕ля кам'яного Байрона, якого д╕ва-Грец╕я нагороджу╓ пальмовою в╕ттю. Теж кам'яна.

Треба посп╕шати.

Н╕ч зустр╕ла байдуж╕стю. Що ╓ ти, що нема. Кульгай соб╕ мовчки, якщо треба. А н╕ - тод╕ спи. В╕дпочивай перед завтра. Щоб знову в колесо. ╤ - б╕гти, б╕гти, б╕гти...

А за р╕знобарв'ям неонових напис╕в ховалися несм╕лив╕ подихи майбутн╕х холод╕в.

П╕шов швидше...

06 серпня 1993 року, Аф╕ни, 12 год. 15 хв.

Незнайомець на вигляд ще молодий - трохи за тридцять. Довол╕ немалого розм╕ру. Чорне, акуратно розчесане волосся. Бакенбарди. Оч╕ за великими старомодними окулярами.

- Будь ласка, - запропонував в╕н с╕сти жестом ╕ зняв "раритета".

Тон╕ с╕в, але, глянувши на в╕зав╕, здивувався. Чолов╕к аж надто нагадував Гоффмана. Даст╕на Гоффмана. Н╕чого ж соб╕. Яка схож╕сть. Дв╕йник? Хоч зараз на конкурс... Чи... справжн╕й???

Тон╕ пильно рентгенив в╕зав╕. Але той немов не пом╕чав. Удавав спок╕йного. Упевненого. Розслабленого. На в╕дпочинку ж!

З п╕д земл╕ вир╕с кельнер. У непристойно б╕л╕й сорочц╕ з чорним "метеликом". Класика! Та в╕д не╖ пов╕яло казенн╕стю. А цього Тон╕ не любив.

- Що будемо? - поц╕кавився ненайомець, простягаючи меню.

- На ваш смак, - байдуже в╕дпов╕в Тон╕, нав╕ть не подумавши взяти "пал╕турки".

- Два морозива з гор╕хами та шоколадом, - повернув меню незнайомець, не глянувши на оф╕ц╕анта.

Той уклонився ("зробимо"!) й несп╕шно п╕шов виконувати.

Незнайомець не посп╕шав говорити. Тон╕ теж. Але в╕чно так тривати не могло.

- Може, розпочнемо, м╕стере... так ╕ хочеться сказати "Гоффман"? - нарешт╕ ╕рон╕чно вичавив Тон╕. Йому набридало й заповзятливе мовчання незнайомця, ╕ гн╕тюче оч╕кування, ╕ марнування життя. Останн╓ - найб╕льше. Цього в╕н теж не любив.