Кр╕ст╕н не було, але ╖╖ голос╕ння приглушено доносилось ╕з в╕дчинених дверей сус╕днього номера, куди в╕двели невт╕шну вдову та безрезультатно намагались заспоко╖ти.

Труп к╕лькома хвилинами ран╕ше побачила сама Кр╕ст╕н, коли зайшла. Вона зчинила такий лемент, що вс╕, хто почув, позб╕галися. Мудро зробила "Джуль╓тта" м╕стера Скарпсверда. Вона н╕кого не впустила до м╕сця самогубства й послала "Ромео", щоб покликав "детектив╕в". З Лисицею ╕ Тейлором в╕н розминувся, але вони, на щастя, з'явилися й сам╕. Зайшли до дв╕ст╕ третього номера й замкнулись. Замок клацнув дв╕ч╕. ╢. Н╕хто не заважатиме.

Марк нахилився до збро╖. "Colt SOCOM OHWS", - прочитав уздовж блискучого ствола. Витягнув хустинку, обмотав чорну ручку й обережно поклав на столика. Колекц╕я росте. До "пекельно╖ машинки", якою поранено Казандзак╕са, дода╓ться й ця. ╤ зв╕дки т╕льки беруться?.. Наче з рукава у фак╕ра. ╤ чарують убивчими чарами.

Лисиця тим часом оглянув неб╕жчика. Сумн╕в╕в не було - Бр╕ссон укоротив соб╕ в╕ку. Усе - ╕ т╕ло, ╕ довколишн╕ предмети - говорило про це. Хоча експерт не завадив би. Нав╕ть ц╕ла бригада. З м╕кроскопами напереваги.

- Закуримо? - порушив мовчання Богдан ╕ вс╕вся на л╕жко, на якому вже н╕коли не спатиме б╕долаха Альбер.

Тейлор умостився поруч, д╕став пачку "West" ╕ пригостив. Не згадав, що Лисиця не палить. Розум╕в: нерви плавляться, наче св╕чковий в╕ск. Другий труп - це вже н╕ в тин н╕ в ворота. Тут ще й ╕з першим н╕чого не ясно, а вже й Альбер туди ж. Помножив проблеми на два. Чи на двадцять два? Загнав ситуац╕ю до ще одного глухого кута. Зв╕дки не так уже й просто виблукати. А вони лише будують картков╕ хатки здогад╕в, котр╕ н╕ на йоту не наблизили до в╕дпов╕д╕. А тут ще це самогубство. Остаточно руйну╓ т╕ нест╕йк╕ паперов╕ "споруди".

Зачад╕ли. Дим поплив к╕мнатою. Наче хот╕в приховати все, що тут недавно в╕дбулося. Хоча воно й так приховане.

- Але ж чому? - виштовхнув коротку фразу ╕з грудей Тейлора в╕дчай.

- Питання до мене чи до Альбера? - Лисиця не глянув на сп╕врозмовника, а лише випустив перед собою струм╕нь диму.

- Яка р╕зниця? - мовив роздратовано поет, ╕ соб╕ граючись у "паровоза". - Все одно н╕хто не в╕дпов╕сть... Запитав так, щоб паузу заповнити. Та й думав, що полегша╓ хоч трохи... Бо скр╕зь перед нами ст╕на. Наче у сн╕. ╤деш поп╕д нею, ╕деш, а вона все не зак╕нчу╓ться. ╤, мабуть, не зак╕нчиться н╕коли. А-а-а... - розчаровано махнув, - не наше це. Н╕як╕ ми не "детективи". Не можемо н╕чого. Т╕льки надувати щоки.

- Це теж немало, - глузливо сказав Богдан. - Надування щ╕к - серйозне мистецтво. ╤ стати майстром тут непросто. А сенсе╓м - то взагал╕. Найвищий п╕лотаж.

- Ми вже стали, - мовив невдоволено Тейлор. - Але це н╕чого не да╓.

- Чому ж? - пошився в "опозиц╕онери" Богдан. - Принаймн╕ те, що Лукаса вбили не через в╕кно, ми зна╓мо напевно. Хоч комусь хочеться, щоб думали саме так, як зда╓ться на перший погляд.

- Але це не веде до вбивц╕, - гнув л╕н╕ю "лег╕тимного уряду" поет. - А це зараз - найголовн╕ше. ╤накше смерть Бр╕ссона стане не останньою.

- Дума╓те, це не випадков╕сть?

- Залишу на не╖ один в╕дсоток. Гаразд, якщо хочете - два.

- Чому?

- Тому що це не лог╕чно.

- Що саме?

- ╥хати до цього раю за тридев'ять земель, щоб пустити кулю в лоба?

- Чом би й н╕? Один молодик саме таке й збирався учудити.

- У нього були причини. ╤ в╕н...укра╖нець.

- Гм... Французи в╕дчувають ╕накше? А в Альбера, гада╓те, ╖х, цих причин, нема╓? Ну, не було...

- Швидше за все, що н╕. В╕н людина старша. Мусив би думати головою, а не серцем. У нього якщо й навалилось, то в╕дбулося саме на остров╕.

- Певен?

- Так.

- Записка!

- Що?

- Анон╕мка! "Доброзичливець"!

- Точно!

- Я зб╕гаю принесу.

Богдан прожогом кинувся "додому". Витратив на все дв╕ хвилини. Нав╕ть менше.

- Ну, що там?

Богдан уголос прочитав "послання".

- "Невже, Альбере, ти пов╕рив отому п╕длому наклепу?" - процитував його Тейлор. - Отже, хтось "настукав" Альберов╕, що Кр╕ст╕н ╕ Лукас... Ц╕каво...

- ╤ Альбер провалю╓ться в╕д цього в такий депресняк, що вкорочу╓ в╕ку?

- До того ж ╕з Кр╕ст╕н це не вперше. Б╕долашний рогоносець не витерп╕в зради. З боку все саме так. "Терпець ув╕рвався".

- При одн╕й умов╕. Якби не було оц╕╓╖ цидули.

Богдан згорнув записку й засунув до кишен╕.

- А тепер послуха╓мо Кр╕ст╕н, - запропонував поет.

- Не знаю, чи доречно це саме зараз.

- Час не чека╓.

- Не чека╓, - погодився Богдан. - Ход╕мо.

Рушили. Шлях важкий, але недалекий.

28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 15 год. 29 хв.

Кр╕ст╕н важко вп╕знати. Побачили зовс╕м ╕ншу людину. Увесь магнетизм краси розтанув, наче вран╕шн╕й туман. Богиня в╕длет╕ла туди, де й мусила бути, - на небо. Зам╕сть не╖ лишилась звичайна людина. Т╕льки зруйнована горем. Знищена. Розтрощена. Воно, здавалося, нав╕ки оселилося в ц╕й ж╕нц╕. Заповнило всю. Нав╕ть н╕гт╕ й волосся. Жахлива картина. Неможлива... У це можна було б пов╕рити щодо кожного. Але т╕льки - не щодо Кр╕ст╕н. ╥╖ божественн╕сть нав╕ть для натяку на це не лишала м╕сця. Але... Горе - фак╕р усемогутн╕й. Он що ╕з Кр╕ст╕н витворив...

Чи можливе перетворення на колишню? Питання, на яке й не в╕дпов╕си. Принаймн╕ зараз. Та л╕кар Час - не дудка з бузини. ╤ працю свою зна╓ пречудово...

Ж╕нка сид╕ла в кр╕сл╕ й дивилася кр╕зь. Погляд прохромлював усе, що траплялося на шляху. Н╕де не затримуючись. Наче й не ╕снувало н╕чого, кр╕зь що в╕н незримо проходив. Склян╕ оч╕ "ув╕мкнено". Але вони н╕чого не бачать. Гримаса болю з обличчя з╕йшла, залишивши, однак, глибокий виразний сл╕д. Лисиця, як ╕ Тейлор, боявся заговорити. Обо╓ лише дивилися. ╤ мовчали. Аби жодним звуком не сполохати ту подобу спокою, яку намагалися накинути на Кр╕ст╕н щир╕ до чужого горя сус╕дки. Це вони в╕двели вдову сюди ╕ вт╕шали, як могли. Але зараз вони вийшли. ╤ Кр╕ст╕н з "детективами" тет-а-тет.

А що, коли вона знову зайдеться плачем? ╤ не зможе зупинитися? П╕сля пережитого це можливе. Ц╕лком. ╤ що ж тод╕ робити? Заспокоювати таке обидва не вм╕ли. Тод╕ доведеться сутужно. Ця страшна думка тримала обох за ком╕р ╕ не в╕дпускала. Хоч шибайголови вже дв╕ч╕ попросили пробачення.

- Запитуйте. - "Неспод╕вана" вдова наче хот╕ла "добити" "пол╕смен╕в". - Ви ж для цього сюди прийшли?

- Вибачте... - Тейлор, схоже, мав м╕цн╕ш╕ нерви. Бо Лисиця з╕ ступора ще не повернувся. Йому там не подобалося. Але кл╕нч св╕домост╕ з╕ страхом не минав. Наче створен╕ одне для одного. - Але, гадаю, ви нас розум╕╓те. Служба... Е-е-е-е... Звучить банально. Але так ╕ ╓.

- Так, - ледве змогла вимовити Кр╕ст╕н. Вийшло невпевнено й хрипло. - Розум╕ю. ╢ люди, у яких робота - людська рад╕сть. У вас же... Н╕чого не вд╕╓ш. Життя ма╓ р╕зн╕ тони... ╤ нап╕втони теж.

Нав╕ть ТАКЕ горе не позбавило Кр╕ст╕н ум╕ння ясно мислити. Сильна ж╕нка. Незламна. Прохромлена стрижнем. Удовжину. Сталевим. Ум╕ло загартованим.

- Це ви його знайшли? - тихо запитав Тейлор.

- Так, - голос продовжував хрип╕ти. - Я запропонувала фрау Ельз╕ пройтися узбережжям. Подихати. Розв╕ятись. Тут така природа. А пов╕тря... Спочатку тягла Альбера, але в╕н в╕дмахнувся. Хот╕в в╕дпочити. А мене аж наче випихав. Швидше... Швидше... Ну, думаю, хай. Ми ж на релакс при╖хали... З╕бралися з фрау Ельзою. П╕шли. Гуляли десь ╕з годинку. А коли прийшли...

Кр╕ст╕н знову накрило. Ридала уривчасто. Т╕ло здригалося, готове кожно╖ мит╕ роз╕рватися. Усередин╕ б╕ль виробляли тоннами, але куди д╕вати - не знали. ╤ його ставало все б╕льше. Некерований крик заповнив к╕мнату й шукав шпарини, щоб вирватися. Наближався вибух. Н╕бито. Непередбачуваний (чи вже н╕?) ф╕нал...