- Знову "любов до мудрост╕", м╕стере "детектив"? - слушно зауважив Тейлор. Лисиця й справд╕ захопився "ф╕лософ╕╓ю". Вкотре.

- Вибачайте, б╕льш не буду. - Пот╕м, подумавши, додав: - Намагатимусь...

- А я - буду, - весело ледь не закричав поет ╕ став читати:

Ти - М╕с Мо╓ Серце.

Ти - гр╕зна Тигриця.

Характер тв╕й з перцем,

А м╕й - мов г╕рчиця.

Наповнена чара

З очей, з двох озерець.

Ну, чим ми не пара -

Г╕рчиця ╕ перець.

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 17 год. 46 хв.

Власника "Прер╕╖" лицар╕ Ордену Детектив╕в знайшли в хол╕ на звичному м╕сц╕ порть╓. В╕н зустр╕в прибулих недоброзичливим поглядом. Ц╕ любител╕ сунути скр╕зь довг╕ носи починали надокучати. Детективи знайшлися: хтокають ╕ чомукають. Оч╕ б не бачили...

- М╕стере Казандзак╕с, ми почули, що знайдено Андреасову сокиру, - першим заговорив Тейлор.

- Так. Ну й що з того? - Недоброзичлив╕сть перекочувала з думок м╕стера Казандзак╕са в його ╕нтонац╕ю.

- Н╕чого. Просто ми хот╕ли оглянути ╖╖. - Тейлор теж додав до голосу метал.

- Це ж нав╕що? - не здавався Казандзак╕с. - Ви ж не пол╕смени. Та й не приватн╕ детективи.

П╕сля цих сл╕в запала тиша. Казандзак╕сове питання влучило в десятку. Справд╕. ╤ Лисиця, й Тейлор не належали н╕ до тих, н╕ до ╕нших. Рядов╕ в╕дпочивальники. Як ╕ решта. Усього лиш - звичайн╕ кл╕╓нти. ╤ проводити щось схоже на розсл╕дування н╕якого права, зв╕сно ж, не мають. Н╕ юридичного, н╕ ще там якогось. Казандзак╕с, здавалося, одним ударом вибив ╜рунт у них ╕з-п╕д н╕г. Йому вже давно хот╕лося приборкати цих горе- нишпорок.

А вони стояли н╕ в сих, н╕ в тих. Г╕рка правда повалила на землю й не давала п╕двестися. Поставивши на голову лапище сорок сьомого розм╕ру. Уперше натрапили на таку нездоланну перешкоду. Що, наче гр╕м серед ясного неба, захопила ╖х зненацька. ╤ пошуки тепер п╕д загрозою.

- Зрозум╕йте нас правильно, м╕стере Казандзак╕с, - спробував викарабкатися Богдан, - ми ж не вимага╓мо в╕д вас чогось протизаконного. Нам би просто глянути на ту сокиру. Одним оком. Та й год╕. Невже для цього треба мати посв╕дчення пол╕смена й санкц╕ю прокурора? Адже ж н╕. Погодьтесь!

- Н╕, - прозвучало твердо й непорушно. - Хай лежить ╕ чека╓ на пол╕ц╕ю.

Богдан починав гн╕витися. Проте ╕дея, що спалахнула за мить, змусила випустити пару. ╤ в╕н спок╕йно мовив:

- Тод╕ пропоную вза╓мовиг╕дний контракт. Ви да╓те нам поглянути на сокиру, а я найближчим часом улаштовую "веч╕р з ╕люз╕он╕стом".

Тейлор здивовано глянув на приятеля. На божев╕льного наче не схожий. Але таке зморозив... Що за ╕люз╕он╕ст? Де в╕н його в╕зьме?.. Зрозум╕ло. Сокири не бачити у в╕ч╕.

А Казандзак╕с аж зас╕яв. Така розвага дещо б роз╕гнала атмосферу тривоги, що запанувала в "Прер╕╖" п╕сля трагед╕╖. Та й пригадав, як техн╕чно, наче справжн╕й пол╕смен, поводився цей молодик у номер╕ Лукаса, як╕ ч╕тк╕ вказ╕вки роздавав направо-нал╕во. Гаразд, хай дивляться. А пол╕ц╕я обов'язково в усьому розбереться.

- Згоден, - м'як╕ше мовив Казандзак╕с. - Але ╓ умова: ви не залишите на сокир╕ в╕дбитк╕в пальц╕в. Гадаю, це важливо.

- Про це не турбуйтеся, - запевнив Лисиця. - Кому-кому, а нам про це нагадувати зайве.

- Ход╕мо.

Рушили.

У к╕мнат╕ вже прибрали. ╤ про недавн╓ гостювання нев╕домого варвара нагадували лише пон╕вечен╕ прилади, складен╕ в кутку на п╕длоз╕. Там же лежала й сокира в целофан╕.

- Бер╕ть, - показав Казандзак╕с у куток. - Т╕льки ж обережно!

Тейлор ╕ Лисиця, наче дикуни, що заглед╕ли люстерко в руках ╓вропейця, жад╕бно кинулись до пакета, на ходу, мов п╕сля команди, д╕стаючи носов╕ хустинки. Коли розв'язали мотузок, з пакета, як джин з Аллад╕ново╖ лампи, вирвався р╕зкий запах солярки. Лог╕чно. На парфум н╕хто й нерозраховував.

У сокири справд╕ зручне, але тр╕снуте топорище, виготовлене власноруч. Для польоту творчо╖ думки простору тут небагато. Але сад╕вник зм╕г.

Повз увагу не прослизнули й пощерблене р╕вне лезо, ╕ др╕бненьк╕ шматочки фарби з бак╕в "Делавара". Не по-хазяйськи. Господар так би не пов╕вся.

- Салют, джентльмени! - почувся в╕д дверей голос Альбера Бр╕ссона, одягненого в тен╕сний "adidas". Побачити його спод╕валися тут якнайменше. - Лаг╕дний механ╕зм. - Кивок на сокиру. - Це ним наш любий "Ункас" приголубив рад╕останц╕ю та пустив дизельну кров "Делавару"? Слава Всевишньому, що цю штуку швидко знайшли. А то б ваш божев╕льний синочок, м╕стере Казандзак╕с, уколошкав би сл╕дом за б╕долашним Лукасом ╕ще когось. "Стежка в╕йни", "бл╕долиц╕", "скальпи", "в╕гвами"... Теж мен╕ - гра в червоношк╕рих. Догралися? А Лукас же попереджав. Наче в╕дчував. Ут╕м, смерть завжди да╓ про себе знати... А божев╕льному м╕сце в божев╕льн╕.

М╕стер Казандзак╕с увесь цей час наливався, наче бик перед червоним. Здавалося, в╕н оч╕ку╓, доки Альбер зак╕нчить, щоб накинутись.

Богдан не думав, чи правильн╕ слова Бр╕ссона ╕ чи мав в╕н право говорити ╖х саме зараз, коли т╕нь провини лягала на хворого сина порть╓. Та й ситуац╕я вимагала ╕ншого, бо скандал мав вибухнути за мить. ╤ Лисиця йому завадив. Випередивши Казандзак╕са, наче досв╕дчений дипломат, що все життя спец╕ал╕зувався на арабо-╕зра╖льському конфл╕кт╕, в╕н обережно почав:

- Чи не буде таким ласкавим м╕стер Бр╕ссон, щоб в╕дпов╕сти на одне питання?

- Залюбки.- Альбер розвернувся й дивився прямо на Богдана очима володаря Всесв╕ту. - Нав╕ть - на б╕льше.

- А чому ви пов'язу╓те смерть м╕стера Лукаса ╕з сином м╕стера Казандзак╕са?

- А х╕ба тут щось незрозум╕ло? - знизав плечима Бр╕ссон. - Почнемо з того, що хлопець псих╕чно хворий. ╤ його повед╕нка непередбачувана. Можливе все. А м╕стер Казандзак╕с...

- Про це ми вже чули, - безцеремонно об╕рвав Лисиця. ╤ за дипломатом т╕льки сл╕д прол╕г. - Чи не можна коротше?

- З охотою, - ледь не проскрип╕в зубами ображений Альбер. Тепер уже готовн╕сть напасти на опонента перекинулась на нього. - Ус╕ пам'ятають святковий об╕д. Не забули, гадаю, й патетичн╕ промови "Ункаса", ╕ його погрози м╕стеров╕ Лукасу. А сьогодн╕ Лукаса знаходять з╕ стр╕лою в грудях. Що характерно - мертвим. ╤ в той час, коли Лукас, почуваючи себе зле, йде до сво╓╖ к╕мнати й не бере участ╕ в турн╕р╕ (а в╕н, до реч╕, так хот╕в позмагатись!), н╕хто не бачить Казандзак╕са-молодшого. Як там кажуть крим╕нал╕сти, на цей час в╕н не ма╓ ал╕б╕. Та й лук з╕ стр╕лами ╓ т╕льки в нього.

- А ви це перев╕рили? - поц╕кавився Тейлор, запаковуючи сокиру назад.

- Пробачте, що саме? - уточнив Бр╕ссон.

- Ал╕б╕ в ус╕х ╕ чи збро╖ тако╖ н╕ в кого нема╓, - спок╕йно розставив акценти поет. - А ви, якщо не помиляюся, ран╕ше займалися стр╕льбою з лука.

- Не намагайтеся вдавати з себе блазня, м╕стере Тейлор. Тут х╕ба що дурнев╕ не зрозум╕ло, хто ухайдакав Лукаса.

- Я б не радив вам переходити на особист╕ образи, м╕стере Бр╕ссон, - стискаючи кулаки, п╕дступив ближче до Альбера Лисиця.

- Даруйте, - зрозум╕в явну р╕зк╕сть фраз Бр╕ссон, - захопився. Ще раз даруйте... Але погодьтесь: рад╕останц╕я й катер - х╕ба це не вит╕вка людини несповна розуму? ╤ останн╓: сокира знайдена саме в к╕мнат╕ вашого "Ункаса". Коло замкнулося.

"Чи Альбер ╕ справд╕ не розум╕╓, чому пошкоджено техн╕ку, - подумав Лисиця, - чи хоче нав'язати думку про причетн╕сть "Ункаса" до вс╕╓╖ та╓мничо╖ верем╕╖? А якщо й справд╕ друге? У тепер╕шн╕й ситуац╕╖ Март╕н - найзручн╕ша ширма для справжнього вбивц╕. А чи не Альберу вона так потр╕бна?"

Лисиця сп╕ймав на соб╕ погляд Тейлора. Поет гучно семафорив очима. Лисиця п╕дморгнув: мовляв, зрозум╕в. Та й без цього придивлявся-прислухався. ╤ вже побачив "без'язику" блискавку на л╕в╕й зовн╕шн╕й кишен╕ тен╕ски.