- А не може бути так, - сказав поет, - що його зв╕дси заберуть. П╕д╕йде катер (скаж╕мо, вноч╕) ╕ - шукай в╕тру в пол╕... Чи, той, у мор╕...

- Точно! - "на╖жачився" Лисиця. - Ч╕тко спрацювали. К╕лер знав про Март╕на. От ╕ роз╕грали спектакль. Уколошкали Лукаса. А тягнуть час, щоб красиво накивати п'ятами.

- Стоп! - вигукнув власник "Прер╕╖". - Господь не кида╓ нас! Як добре, що я про це згадав! ╢ вих╕д!! Десь з м╕сяць тому до мене заходив на яхт╕ м╕й давн╕й друг. ╤з Салон╕к╕в. Адвокат Арчибальд М╕ну, ти ж його зна╓ш, Феодоросе. ╤ залишив три двадцятил╕тров╕ кан╕стри. Тод╕ було в╕тряно, ╕ яхта йшла лише п╕д в╕трилом. Вони там, де запчастини до "Делавара"... Цього вистачить, щоб д╕статися материка?

- Так. Ще й залишиться.

╤дея Феодоросов╕ сподобалась. Та й не т╕льки йому.

- Чудово, - труснув кулаками порть╓.

- З вашого дозволу, м╕стере Казандзак╕с, я огляну катер, - мовив Богдан, якого розбирала нетерплячка. А раптом знайде щось ц╕каве?

- Та будь ласка.

Лисиця пантерою зашмигнув до салону. Пройшовся м╕ж кр╕сел. Позаглядав. Н╕чого ц╕кавого. Гайнув до каб╕ни. Там теж уп╕ймав облизня. Б╕ля бак╕в ледь не вигукнув в╕д здивування. Солярку не спустили! Вона витекла через д╕рки. К╕лька удар╕в. Сокира! ╥╖ почерк!.. А це що? Неподал╕к валявся в╕дламаний язичок в╕д блискавки "adidas". Ого! Нехай буде. Заховав до кишен╕.

- Весело тут у нас, - засм╕явся "кр╕зь сльози", коли повернувся на палубу. - ╤з бак╕в зробили решето. Теж сокира. Та й акумуляторам к╕нець.

Чорн╕ тони й дал╕ розпливались ╕ без того сумною картиною.

- Ого, - здивувався Тейлор, - сокирний ман╕як якийсь... Ста╓ все ц╕кав╕ше... Не заздрю я нам, джентльмени...

- ╤ розрахову╓мо тепер лиш на себе, - в╕дгукнувся Лисиця.

- Запасн╕ акумулятори н╕би ╓... Так же, Феодоросе? - зосереджено поц╕кавився Казандзак╕с.

- Так, - кивнув слухняний Феодорос.

- А от баки... Зварювальний апарат у тебе працю╓?

- Ви ж мене зна╓те.

Феодорос "сотворив" незадоволену м╕ну.

- Та знаю, знаю - в╕дмахнувся Казандзак╕с. - За ск╕льки впора╓шся?

- Та..

- Що за "та?" - п╕двищив тон хазя╖н.

- Тут... таке...

- Та не тягни ти кота за хвоста... - Казандзак╕с починав закипати. - Яке "таке"?.. Та кажи вже, н╕як не отелишся...

- Перед тим як варити, баки треба прогазувати.

- То хто тоб╕ не да╓?

- А на чому?

- Запусти дизеля...

- А солярка?

- Д╕дько...

Казандзак╕с ударив поручень. Той витримав ст╕йко. Нав╕ть не образився.

- Придумай що-небудь...

У Феодороса зб╕льшились оч╕. Але в╕н н╕чого не в╕дпов╕в.

- Отже, ╕золяц╕я. День перший, - блимнув сумним жартом поет. Але той одразу ж розчинився в тривоз╕. Напружен╕й. Лихов╕сн╕й. Та╓мнич╕й. Вона зараз правила бал.

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 16 год. 22 хв.

Зупинилися б╕ля дв╕ст╕ тринадцятого номера. Богдан д╕став ключа ╕, в╕д╕мкнувши, пропустив поета вперед.

- Що це? - вигукнув Марк.

У к╕лькох сантиметрах в╕д порогу лежав згорнутий учетверо пап╕рець.

- Не зна-а-а-ю, - протяг Лисиця, уважно дивлячись на знах╕дку. - Ми ж разом виходили. ╤ н╕чого тут не лежало. Може, це хтось бацилу яку п╕дкинув? Чи отруту?

- Не думаю, - заперечив Тейлор, п╕дн╕маючи "об'╓кт". Поверт╕вши, видав:

Не рви листа, не дочитавши,

Зробити це ти встигнеш завше,

Послухай краще з серця т╕ слова,

Котр╕ людина добува╓ покохавши.

- Ви знову за сво╖ штучки? - починав нервувати Богдан. - З такими речами треба обережно.

- Треба... ╤ хоча засторога - штука правильна. Але...

В╕н обережно розгорнув. Пап╕рець зас╕яно рядками р╕вних друкованих л╕тер. Почав неголосно читати: "Двом детективам, що видають себе за нормальних (закреслено) звичайних людей. Шановн╕ джентльмени! З першого ж погляду я зрозум╕в, хто ви насправд╕. Тут у мене око направлене. Але суть в ╕ншому. Я бачу, що ви вже почали розсл╕дування. ╤ правильно зробили. Багато хто дума╓, що Лукаса спровадив на той св╕т син м╕стера Казандзак╕са. Ну й нехай. Так нав╕ть краще. Але останн╕ под╕╖ говорять про ╕нше. Це ж не нещасний випадок. Це - сплановане вбивство. Вважаю сво╖м обов'язком, обов'язком чесно╖ людини, допомогти вам. ╤ тому пов╕домляю: зовс╕м випадково я почув розмову подружжя Бр╕ссон. Розлючений чолов╕к сказав: "Я вас обох уб'ю. Спочатку його, а пот╕м - тебе". Ж╕нка м'яко й улесливо заперечила: "Невже, Альбере, ти пов╕рив отому п╕длому наклепу?" Чолов╕к: "Диму, моя люба, без вогню не бува╓. До того ж одного разу ти вже виблагала в мене пробачення. Б╕льше не розраховуйте. Н╕ ти, н╕ в╕н. Досить. Терпець ув╕рвався". Гадаю, тепер для викриття злочинця вам залишиться докласти небагато зусиль. ╤ справедлив╕сть буде встановлено. А я т╕льки цього й хочу. Залишаюсь ╕нкогн╕то. Доброзичливець".

Лисиця узяв "листа", оглянув з ╕ншого боку, а пот╕м ╕рон╕чно мовив:

- Ну, що, м╕стере "детектив"? - повернув пап╕рець поетов╕. - Крига скресла?

- Та-а-ак, ц╕каво, - сухо в╕дпов╕в поет, заглиблений у роздуми.

- Я б сказав, нав╕ть ц╕кав╕ше, н╕ж ц╕каво, - мовив Богдан, с╕даючи в кр╕сло.

Тейлор теж с╕в ╕ д╕став сигарети:

- Я засмалю?

Лисиця пов╕льно кивнув. Утома давалася взнаки. Опинившись у кр╕сл╕, трохи розслабився.

Поет задим╕в. В╕н теж утомився. Та в╕дпочивати не давали думки. Бентежн╕. Спантеличен╕. Зухвал╕. День тими тривогами туго набитий, мов товстий гаман гр╕шми. Дивна смерть Лукаса, вандальн╕ вибрики "сокирного ман╕яка", тепер ось це анон╕мне "послання"... Який там в╕дпочинок? Про нього лиш можна помр╕яти. Хоч ╖хали сюди якраз в╕дпочивати.

Та Богданов╕ не сид╕лося. В╕н зв╕вся, понишпорив у шаф╕ й повернувся, тримаючи стр╕лу. Перший "Прив╕т в╕д Ункаса". Поклав зброю на журнальний столик. Д╕став фотограф╕╖ мертвого "Дволикого", сво╖ креслення-розрахунки, "послання" в╕д анон╕ма. П╕сля всього на ст╕л л╕г маленький пакуночок з паперово╖ серветки. Обережно розгорнув. Посеред б╕лого тла син╕в в╕дламок язичка блискавки "adi...". Решта букв залишилися "вдома". Коли Тейлор в╕д╕рвав погляд в╕д "об'╓кта" ╕ встромив у Лисицю, той сказав:

- Це "adi..." я знайшов на катер╕. Б╕ля бак╕в. Альбер?

- Точно! - загор╕вся Тейлор. - У нього на л╕в╕й кишен╕ тен╕ски цього шматочка нема╓. В╕н?

- Як вар╕ант,- резюмував "м╕стер Фокс". - М╕г згубитися, ╕ коли йшли з П╕рея. Тримався слабенько. От ╕ в╕дпав. Тому це так, маленький натяк...

Тейлор д╕став ╕з-за пазухи довгу барвисту п╕р'╖ну. ╤ теж поклав. Але окремо.

- Колекц╕я... - сказав багатозначно й затягнувся. - Маестро Холмс зараз би оглянув ╖╖, до фантастичного точно й повчально виправив Ватсона ╕, не встаючи з кр╕сла, назвав би ╕м'я вбивц╕. Й на тому можна було б ставити крапку. Але...

- Було б непогано, - погодився Богдан. - ╤ ми б соб╕ мирно в╕дпочивали. - Мр╕йливо п╕дпустив оч╕. - Однак... - Мр╕йлив╕сть як в╕тром здуло. - Те проклятуще "але"... - В╕д не╖ не лишилося й сл╕ду. - ╤ воно не дасть нам спокою. Тому... - Зате з'явилась усм╕шка. - Як запов╕дав великий Мюнхгаузен, - п╕дняв угору вказ╕вний палець, - треба витягувати себе за волосся. Час в╕д часу. ╤з будь-якого болота... Ма╓мо ж не менше к╕ла з гаком мозку (принаймн╕ на двох). Сп╕льними зусиллями... Та й пом╕чник об'явився. Такий соб╕ "А. Н. Он╕м". Це ж добре! Нав╕ть якщо його ╕нформац╕я й не дасть н╕чого.

- Чи й, може, виявиться в╕двертою фальшивкою. Щоб збити нас ╕з пантелику.

Тейлор почав п╕дпалювати нову сигарету.

- Теж може бути. - Лисиця став серйозним ╕ ближче п╕дсунувся до "колекц╕╖". - Отже. М╕стера Лукаса вбито стр╕лою "Ункаса". - Узяв ╖╖, наче це прикличе маг╕ю ╕ розсл╕дування рвоне вперед. - Лог╕чна думка: це м╕г зробити т╕льки б╕долашний Март╕н, бо в нього, буц╕мто, нема╓ ал╕б╕. Н╕хто - н╕ м╕с Стефанопулос, н╕ решта - не бачив хлопця тод╕, коли плюс-м╕нус сталося вбивство.