Красуня п╕шла. А Тейлор нахилився до Богдана ╕ тихо прочитав:

Незчу╓мось - як св╕тла вмить не стане...

Незчу╓мось - ╕ ми вже без одеж...

Незчу╓мось, коли для нас настане

Чар╕вна н╕ч вседозволу й безмеж...

Лисиця змовницьки п╕дморгнув.

До зали зайшов м╕стер Казандзак╕с ╕ голосно, наче середньов╕чний глашатай на м╕ськ╕й площ╕, пов╕домив:

- Лед╕ та джентльмени. Запрошую охочих взяти участь у кубку "Прер╕╖" з тен╕су. Початок за дв╕ години на нашому корт╕. Ракетки можна одержати в мене. Головний приз - великий торт-кубок, яким переможець матиме честь ус╕х пригостити.

Пролунали схвальн╕ вигуки й аплодисменти.

- Отже, за дв╕ години, лед╕ й джентльмени - повторив "глашатай" ╕ одразу ж посп╕шив у численних нев╕дкладних справах.

Тим часом б╕ля Богдана, Тейлора й Кр╕ст╕н, що так ╕ не встигла в╕д╕йти в╕д компан╕╖, з'явився "Дволикий" ╕, подарувавши пожмакану посм╕шку, мовив:

- Дозвольте в╕дрекомендуватися - Керр╕ Лукас.

Ус╕ теж назвалися.

- То що, джентльмени, - сказав "Дволикий", - схрестимо ракетки за кубок "Прер╕╖"?

Кр╕ст╕н спалахнула образою:

- А чому це лише "джентльмени"? По-мо╓му, м╕стер Казандзак╕с запрошував охочих. Це по-перше. А по-друге: ви що, у мен╕ г╕дного суперника не бачите?

- Даруйте, люба, - ув╕мкнув задню передачу "Дволикий", - я не п╕дозрював, що мо╖ невинн╕ слова можуть вас образити. Дивлячись на вас, почина╓ш думати, що так╕й ж╕нц╕ треба брати участь у св╕тових конкурсах краси, де ви, безперечно б здобували перемогу за перемогою, а не сперечатися на корт╕ (та ще й з чолов╕ками!) за право пригостити вс╕х тортом. Яким би кул╕нарним супершедевром в╕н не був. Нав╕ть зважаючи на досить пристойну квал╕ф╕кац╕ю тутешнього кухаря.

М╕стер Лукас, як здавалося збоку, битий дипломатичний вовк, швидко викарабкався ╕з незручно╖ ситуац╕╖, у яку сам же себе й загнав. Ус╕ зрозум╕ли: Лукас - не з простак╕в. ╤ зна╓, куди, де й коли яке слово треба вставити.

- ╤ все-таки, - не гасла Кр╕ст╕н, - попри вашу улесливу риторику (розц╕нюю ╖╖ як намагання усунути сильного конкурента) я йду одержувати ракетку!

Вона зараз - нестримна, руйн╕вна й нещадна сила, ставати на перешкод╕ як╕й дор╕внювало смертному вироку. Без шанс╕в на помилування. Н╕ тепер, н╕ в майбутньому. Коли оголосять амн╕ст╕ю.

- Чудово. Ваша участь стане окрасою, - в╕дпустив ще один компл╕мент Лукас ╕ теж усм╕хнувся.

Побачивши цей обм╕н усм╕шками, чолов╕к Кр╕ст╕н п╕дв╕вся з-за столика й посп╕хом наблизився до гурту.

- А ви, м╕стере Бр╕ссон, - намагаючись пригасити агрес╕ю, якою паш╕в чолов╕к "манекенниц╕", мовив Тейлор, поправивши окуляри, - як ставитесь до спорту й до тен╕су зокрема?

- Дивитися - люблю, а щоб грати - то й н╕, - переключився Альбер (молодець, поете, тактик!). - Я, взагал╕, - лучник. Кубки брав. А от на "╢вропу" та "св╕т" так ╕ не засв╕тився, - прозвучало з╕ щирим сумом. - А тен╕с - то стих╕я Кр╕ст╕н. - В╕н ╕з задоволенням подивився на дружину. Захоплен╕сть видно за к╕лометр.

- Познайомся, Альбере, - сказала примирливо Кр╕ст╕н, - це - м╕стер Лукас.

- Щиро радий, - подав правицю мсь╓ Бр╕ссон, хоча зараз йому б╕льше пасувало "мсь╓ Зевс-Громовержець". Та й блискавки гн╕ву не забарились. Дв╕ вилет╕ли з очей ╕ майнули прямо до Лукаса.

- А це, - вела дал╕ чар╕вна Кр╕ст╕н, - м╕стер Фокс ╕ м╕стер Тейлор. Так-так, м╕стер Тейлор. Той самий Марк Тейлор, в╕домий поет. Його зб╕ркою "Ос╕ння подорож до л╕та" я саме насолоджуюсь. Чудов╕ в╕рш╕. Я захоплена. М╕стер Тейлор, до реч╕, погодився на мою пропозиц╕ю. ╤ тепер я займуся влаштуванням його творчого вечора.

Обличчя Бр╕ссона пройшло шлях в╕д агресивно-похмурого до просв╕тлено-усм╕хненого. Обминувши нейтральн╕сть.

- Це чудово й прекрасно, - дещо п╕дробно зрад╕в в╕н, явно переборщивши з еп╕тетами. - Для Кр╕ст╕н це просто знах╕дка. Вона глузд втрача╓ в╕д л╕тератури. З╕брала велику б╕бл╕отеку. Ходить на презентац╕╖, творч╕ вечори, знайома з багатьма л╕тераторами р╕зно╖ руки. ╤ нав╕ть - в╕дкрию маленьку та╓мницю - дещо вже й сама написала.

- Альбере, - втрутилась Кр╕ст╕н, - який же ти в мене... Хл╕бом не годуй, а дай похвалитися на людях.

- Хвалько той, хто хизу╓ться тим, чого не ма╓, а мати хот╕в би, - з упевнен╕стю господаря життя сказав Альбер. - Так╕ люди вигадують ус╕ляк╕ там ба╓чки для задоволення сво╓╖ пихи. А я, люба, гордий ╕ щасливий в╕д того, що маю тебе. Таку тебе. - В╕н знову кинув на дружину повний захоплення погляд.

Лисиц╕ все довол╕-таки набридло, ╕ в╕н зробив знак Тейлору. Той зрозум╕в ╕, згадавши про зайнят╕сть, попрощався з надокучливим товариством, забравши з собою й Богдана. А морозивом так ╕ не поласував.

У м╕стера Казандзак╕са взяли ракетку для Лисиц╕. Тейлор грати не збирався. Зате повбол╕ва╓ в╕д душ╕. Зв╕сно ж, за приятеля. Ну ╕ - Кр╕ст╕н, звичайно. Тут ворожка не потр╕бна.

Зайшли у Богдан╕в номер. Лисиця став перед дзеркалом з ракеткою ╕ хвацько пров╕в к╕лька "атак".

- Непогано, - оц╕нив Тейлор. - Гадаю, я вже знаю ╕м'я переможця.

- Не посп╕шайте, - забобонно сказав "м╕стер Фокс". - "Гоп" кажуть, коли вже перескочили.

- Згоден, - кивнув поет, розум╕ючи, що для Лисиц╕ це зовс╕м не забава, а щось значно б╕льше. Чи в╕н просто звичайний перфекц╕он╕ст?

Богдан поклав "зброю" майбутньо╖ перемоги на журнальний столик ╕ - в╕дчув раптову втому. С╕в у кр╕сло. Втома посилювалася. З'явилася мляв╕сть ╕ сонлив╕сть.

- А зна╓те що? - запитав в╕н скривленим фейсом. - Я, мабуть, н╕куди не п╕ду. Щось мене сон зморив. Краще посплю.

- Гаразд, - здивовано в╕дпов╕в Марк. - В╕дпочивайте.

Поет зв╕вся й п╕шов. Лисиця замкнув двер╕. Думав роздягтись. Але сон, немов велетень-чар╕вник, почав усе дужче налягати. Тод╕ облишив ╕дею з роздяганням, а величезними зусиллями д╕стався л╕жка ╕, впавши, як був, - в одеж╕, - стр╕мко полет╕в у бездонне провалля м╕цного глибокого сну. ╤ наче було те провалля не на планет╕ Земля...

Глава ╤V. "Жертва "Ункаса"

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 13 год. 23 хв.

Прокинувся в╕д того, що його хтось безжал╕сно смикав. Розплющивши неслухнян╕ липк╕ пов╕ки, побачив розпливчасте обличчя Тейлора. Це в╕н уперто термосив Лисицю.

"Що йому потр╕бно", - спалахнула перша думка, коли провалля сну залишилося позаду й п╕д ногами в╕дчув тверде.

- Прокиньтесь, м╕стере Фокс, - схвильовано наполягав поет, не перестаючи смикати за одежу. - Прокиньтеся нарешт╕. Б╕да. Лукаса вбито.

На Богдана наче хто вилив в╕дро холодно╖ води. А може - й б╕льше. В╕н р╕зко схопився й с╕в на л╕жку. Проте зрозум╕ти, що сталося непоправне, до к╕нця ще не м╕г. Здавалося, що Тейлор пожартував. Х╕ба серед ц╕╓╖ морсько╖ ╕дил╕╖, у цьому загубленому "едем╕" може ТАКЕ статися? Безглуздя!

- Повтор╕ть, будь ласка, - майже проснувшись остаточно, нарешт╕ попросив поета.

Тейлор залишався жорстоким:

- Вбито м╕стера Лукаса.

Н╕. Прозвучало те ж саме. ╤ на жарт зовс╕м не схоже. Але в╕рити ц╕й н╕сен╕тниц╕ все ще вперто не бажав.

- Ви впевнений? - плямкнув кл╕пнувши.

- На сто в╕дсотк╕в, - майже прогрим╕в поет. - Лукас мертвий. Лежить у сво╓му номер╕. З╕ стр╕лою в грудях.

- З╕ стр╕лою? "Прив╕т в╕д Ункаса"?! Март╕н?!! - не всид╕в на м╕сц╕ Богдан ╕ схопився.

- Схоже на те, - похмуро в╕дпов╕в поет, хитаючи головою. Пов'язувати цю смерть з б╕долашним хлопцем Тейлор, як ╕ Богдан, не хот╕в. Але реальн╕сть ╕ншого не пропонувала. Довелось через силу погодитись.

- П╕шли туди, - скомандував Лисиця, метнувся до вал╕зи, д╕став "Поляро╖да" й р╕шуче вийшов з к╕мнати. Тейлор рушив сл╕дом.

Керр╕ Лукас мешкав у дв╕ст╕ сьомому номер╕. Опинилися там за к╕лька моргань. У номер людей набилося! Богдан ледь протиснувся наперед. Це почало його нервувати. А до такого краще не доводити.