Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Світла було наказано не вмикати, Сахнові пояснили, куди слід іти. Причинивши обоє дверей, він постояв хвилин з десять, звикаючи до темряви. Потім обережно рушив навпомацки довгим коридором. М’який ворсистий килим під ногами робив його кроки нечутними, і Сахно здався собі привидом. Заблукати було неможливо, потрібні йому двері знаходилися в кінці коридора ліворуч. Вони теж були зачинені, і хоча ключик від них був у Сахна, він виконав наказ і ліктем висадив скло. Дзенькіт, здавалося, чувся на кілька кварталів, Сахно навіть присів, бо вже встиг звикнути до тиші. Нічого не сталося, і він, відчинивши замок зсередини, зайшов до кімнати.

Як і пояснювали, він потрапив до кабінету. Обриси шафи, робочий стіл, комп’ютер, поряд угадувався факс. На стінах вимальовувалися картини, його цікавила та, що була просто над столом.

Сахно акуратно зняв її, оцінивши вагу рами, і, провівши по стіні рукою, намацав металеві дверцята вмурованого сейфа. Тут без світла не обійтися, Сахно пошукав сірники в кишені шкірянки, та згадав, що залишив їх у машині. Твою ж маму! Він так само навпомацки вийшов до передпокою. Кухня просто при вході, там точно є сірники. На пошуки пішло хвилин з десять дорогоцінного часу, спробуй вгадай, де в незнайомій квартирі зберігаються сірники. Повернувшись до сейфа, він присвітив. Автоматичний замок, треба набрати код, який незнайомець звелів запам’ятати, і Сахно чесно вивчив усі сім цифр. Сірник згас, він кинув його на підлогу, запалив другий. Щоб набрати потрібну комбінацію, він витратив ще чотири сірники, бо треба натиснути точно ту, потрібну кнопочку, інакше замок буде заблоковано наглухо. Натискування кожної кнопочки супроводжувалося легеньким піканням. Коли пікнуло усьоме, сейф тихенько загув, як камери схову на вокзалі, і дверцята піддалися.

Чирк — вогник висвітив чорний кейс на нижній полиці. Сахно витягнув його, посипалися якісь тоненькі папочки, що лежали під ним. Чирк — папочки зібрані й покладені на місце. Кінцевої мети досягнуто, і тепер, згідно з наказом, треба все закрити і поспішати назад, поки господар квартири дивиться на молоденьких топ-моделей, деяким він надає свою могутню фінансову підтримку. Трахає за це, мабуть, як тих сучок! А тобі яка печаль? Заздриш? Сахно поклав кейс на стіл. І лише звичайне природне бажання зазирнути в чуже життя глибше затримало його ще на хвилину. Чирк — рука лапнула верхню полицю. Щось намацала. Коли Сахно витягнув руку з сейфа, вона стискала пістолет.

Він тримав зброю лише в армії і не особливо цікавився нею, так само як і футболом, заперечуючи поширену думку, що в усіх мужиків сталий інтерес до спорту й війни. Він сподівався побачити якусь мудрячу іграшку, а це був звичайний собі «Макаров», з яким Сахно досить вправно поводився на полігоні. Клац — з руків’я випала обойма. Неповна, лише п’ять набоїв. Цікаво, куди хазяїн решту вистріляв? Обойму загнав назад, підніс руку з пістолетом на рівень плеча. Темно, нічого не видно, зате він відчув себе впевненіше, ніж будь-коли, і зрозумів раптом, що ніяка сила не змусить його покласти зброю на місце. Тим більше, що невідомо, хто і з чим чекатиме його там, де похована Адель. Зброя не завадить. Хоча б для самозахисту. Сахно хвацько застромив «Макарова» за пасок і далі вже чітко виконував інструкції: відступаючи, позачиняв усе, як було, лишивши після себе побите скло, хтозна на якого дідька треба було його розгачувати.

Назад теж їхав швидко. Глянув на годинник: порядок, у визначений час майже вклався, тобто замість сорока п’яти хвилин витратив на все годину. «Мазда» стояла там, де й була, і Сахно поклав ключ на місце. Здається, п’ятнадцять хвилин нічого суттєвого не змінили в планах незнайомця. Все нормально. Зомбі виконав наказ хазяїна. Пощастило.

Повертатися додому не хотілося, та іншого виходу Сахно не бачив. О першій ночі — куди к бісу, романтика! — він нарешті познайомиться з тим, чиї накази так ретельно виконував. Вони зустрінуться там, де похована Адель. Сахно на хвилину заплющив очі і прокрутив у голові останній діалог.

— Приїдеш на те місце. Приїдеш сам, така умова.

— Я справді не знаю…

— Слухай, навіщо це? Ти ж доросла людина. Заплутався в сітці і ще доводиш, що не та пташка! Уточнювати не буду: рівно о першій будь там, де поховав дружину. Місце ти добре знаєш, не прикидайся ідіотом. Не здумай тікати, знайду де завгодно. Це я так, про всяк випадок. Куди ти дінешся?

І то правда. Куди йому подітися, грішному, в цьому житті? Ну, пожалій себе, хлопчику манюній, пожалій. Поплач ще в чиюсь жилетку, може, з трясовини й виведуть. Сахно торкнувся пістолета, і це його трохи заспокоїло. Добре, що пукавка при ньому, цього ніхто не сподівається. А стріляти він утрапить, будьте спокійні!

«Піф-паф — і ви пакойнікі-пакойнікі-і-пакойнікі-і!» — пригадалася пісенька з мультика, наспівуючи її, Сахно рушив додому.

Спроба подзвонити Марині виявилася марною — ніхто не брав трубки. В нічний клуб пішла, моди дивитися, подумалося ні з того ні з сього. Ну й грець із нею! Сахно, не роздягаючись, вмостився перед телевізором і, мов той хлоп'як, яким себе щойно уявляв, почав гратися пістолетом, цілячись у постаті на екрані і клацаючи запобіжником. Нарешті настав час рушати, і Сахно відчув, що хоче цієї зустрічі якомога швидше, бо вона нарешті прояснить усе, а якщо й не прояснить — то допоможе старенький дядько «Макаров». О-о, це авторитетний джентльмен!

Дорога була знайомою, пост ДАІ вже не видавався страшним, хоча десь підсвідомо Сахно чекав, що його зараз зупинять як грабіжника-відчайдуха, прикмети якого вже знає навіть звичайний патрульний, і він почне відстрілюватися, за ним поженуться, а він, як Чак Норріс… Дурні фантазії зникли, щойно він проминув пост. Уже недалеко.

Дивно, але він мало не проскочив потрібного повороту. Довелося повертатися на знайому вже колію. Тепер він побоювався, що промине те місце, і доведеться бібікати й горлати, аж тут одночасно з цією думкою, яку було важко прогнати, попереду блиснули вогники, і Сахно, обережно вирулюючи між дерев, під’їхав ближче. Не доїхавши зо два десятки метрів, вийшов і, міцно стискаючи кейс у правиці, посунув до незнайомої машини.

Назустріч зсередини вибралася кремезна постать. Чоловік не перекривав світло фар, воно било Сахнові просто в очі.

— А казав — «не знаю, не знаю»! — Голос точно такий, як і в телефонній трубці. — Знайоме місце?

Сахно мовчки підійшов до машини і поклав кейс на капот. Але чоловік, здавалося, не цікавився принесеною здобиччю. Він роздивлявся Сахна, а той, у свою чергу, намагався знайти у рисах незнайомця хоч щось знайоме. Та він таки справді ніколи не бачив цього молодика, десь так років на п’ять-шість молодшого за себе, коротко стриженого, з міцними щелепами і сильними руками.

— Чого дивишся?

— Може, хоч зараз поясниш, у чому справа?

— Не спіши ти, як голий до баби. На могилу дружини приїхав, нє? Іди, оградку поправ, прибери. Іди, іди, часу мало.

— Хто ти такий і з якої радості…

— Іди, я сказав!

Чи то атмосфера подіяла, чи Сахно вже так налаштував себе, але в ньому знову прокинувся зомбі. Ноги чомусь перестали слухатися, войовничий запал зник, і Сахно потупцяв у той бік, де нещодавно бачив свіжий пагорбок.

Тепер на його місці знову була яма. Викопана нашвидку, абияк, не така глибока, але все ж таки — розрита могила. Сахно вкляк на місці, мову раптово відібрало, зник навіть слух, і якийсь час він знаходився у цілковитій темній глухій порожнечі, аж поки не почув, немов крізь товстий шар вати:

— Ну і як воно? Так і будеш стовпом стовбичити? Давно ями не бачив?

Сахно повільно, дуже повільно обернувся. І тут відчув, що пережити те, що відкрилося його очам, йому навряд чи під силу: поряд із незнайомцем, спершись йому на плече, в світлі автомобільних фар під струменями дощу стояла Адель.

Його «мертва» дружина Адель.

7

— І що буде далі?

8
{"b":"594870","o":1}