— Я… я віддам… Продам усе!
— Тобі, суко, ще раз пузо припалити — і ти лимон почнеш віддавати? Ти досі не зрозумів, чого я хочу? — тепер зігнута в лікті правиця Малахова лягла полоненому на горло і натиснула так, що Помідор захрипів, і перед очима в нього від раптового браку повітря замигтіли кольорові зірочки. — Ти не зрозумів, падло? Ви домовитися могли разом, проти мене! Бабки поділити й забути! А ось не вийшло ні хріна, розкололося все! І якщо ти їх мені здаси, а я обидвох візьму, вони тебе за компанію здадуть. Цього боїшся?
Він прибрав руку. Помідор закашлявся. По щоках котилися сльози.
— Ні… Я не знаю нічого… Правда… Конспірація у них…
— Чув я цю пісеньку вже! Подумай! Добренно подумай! Батон, допоможи!
Малахов ступив убік, даючи місце флегматичному Батонові. Очі Помідора стали круглими від жаху, і раптом у пам’яті, як після могутнього підводного вибуху, спливло щось, маленька деталь, уламок щогли, за який схопився потерпілий від корабельної аварії.
— Знаю! — заволав він. Батон таки втопив кулак у його животі, але вдруге бити не поспішав, запитально глянув на хазяїна. Малахов жестом звелів припинити, знову наблизився до полоненого.
— Що ти там знаєш?
— Знаю! Вони… зав’язувати хотіли… Так мені мужик говорив…
— Чули вже. Все?
— Не все! Він якось ляпнув, що до Криму збираються. На спокійне життя. Дві хати вони хочуть там купити! В Євпаторії чи ще десь — він не говорив! — інформація лилася з рота Помідора суцільним потоком. — У одній жити, другу здавати… Пансіонат начебто… Щось таке вішав… Бабла, казав, вистачить…
— Вистачить, казав… — очі Малахова злобно блиснули. — Падло… Гаразд, що я маю з того, що ти навішав оце тепер?
— Треба пошукати по фірмах… Шанс маленький, але є… Ти ж у нерухомості крутишся. Покупка не проста, не дача під Києвом…
У них напевне хата тут, котру теж продати треба, причому десь одночасно з купівлею кримських будинків чи що вони там хочуть… Таких покупок по пальцях перерахувати можна!
Малахов звелів йому заткнути пельку, знову примостився на капот машини, закурив. Логіка в словах цього побитого придурка була. Справді, крупна операція, масштабна навіть, запам’ятатися повинна. Агентств, котрі мають широку мережу регіональних представництв чи просто філіалів, дійсно, не так багато. І не всі під його, Малахова, оком, якщо фірма солідна, у неї своя система охорони, зуби поламати можна, тут самолюбство зараз ні до чого, признаємося собі чесно й відверто, громадянине Круглий. Не всі вам по зубах, погано, та що поробиш. Якщо вирахувати цю угоду, якщо простежити її — ось вона, ниточка в лабіринті! Тільки люди інтереси клієнтів там відстоюють, таємниці бережуть… Нічого, ціна всьому є, а справа така — його престижу стосується, принципів, не можна «кинути» Круглого, покарати зрадників треба…
— Ти вирахуєш фірму, — навіть погляд Малахова завдавав Помідорові тиску й болю, а також давав зрозуміти — заперечень просто не може бути. — Це тобі шанс. Заробляй право жити, гнидо. Спробуєш злиняти… Хоча пробуй, діло твоє. Здогадайся, що тобі за це світить. Все ясно?
Помідор промовчав, сил не було, він просто закивав головою, як механічна лялька.
— Слухаю вас!
Ввічливі безликі «слухаю вас» остобісіли Романові Сергійовичу Томатову, тим більше що розмови завершувалися нічим. Результат нульовий, список потрібних агентств теж меншав, та він, власне, й не був аж таким великим. Але Томатов уперто накручував усе нові й нові номери телефонів. По-перше, йому кортіло жити. По-друге, над ним похмуро висіли двоє горлорізів Малахова. І, нарешті, він сам проникся азартом.
— «Хаус Континенталь»?
— Так. Що вас цікавить?
Схема проста: ніхто сьогодні не каже клієнтові «ні». Як правило, йому хочуть бути максимально корисні, і лише потім, зітхаючи, не відмовляють, не розчаровують — обнадіюють. Зараз допомогти вам, на жаль, не можемо, але у принципі подібні варіанти можливі, подзвоніть так десь днів через два близько одинадцятої, запитайте Галю-Таню-Любу-Віту, думаю, на той час у нас для вас будуть приємні новини, так що дзвоніть, завжди раді нашим клієнтам, до побачення… Але якщо хоч якийсь шанс виконати замовлення є, про це повідомляють. Так, є ще потенційні покупці, але подивимося, у кого більша платіжна спроможність, треба ж домовлятися. Отут і вирине потрібна інформація. Чи варіант: так, подібне вже проходило, ось нещодавно клієнти купили те, те й те, там, там і там… Хай благенький, але шанс. Томатов більше покладався на такий варіант, він був певен, що парочка, котра так круто його під монастир підвела, взагалі зникла з Києва.
— Мене цікавить Крим. Чи є можливість купити будиночок і квартиру десь там? Матеріально я не обмежений, мені потрібна саме така сполука: окремо будинок і окремо квартира. Можливий варіант обміну, свою київську квартиру на Євбазі я продаю, так що обмін із доплатою може бути. Ви слухаєте?
— Так, я все чую, — голос набув явно зацікавлених ноток. — У нас є філія в Криму, ми мусимо перевірити, чи можна щось для вас зробити. Я зараз переключу вас на потрібний вам відділ, там допоможуть.
Заграла мелодія, потім у трубці клацнуло, і він почув точно такий самий жіночий голос:
— Слухаю вас. Мене звуть Аліна.
Томатов акуратно повторив своє прохання, краєм ока помітивши, що горлорізам достобіса набридло слухати одноманітну монотонну балачку. На тому кінці дроту запала тиша, котра тривала не більше як двадцять секунд. Тепер голос звучав обережно.
— Ви можете до нас приїхати? Самі розумієте, краще не по телефону. Знаєте, де ми знаходимося?
Зараз Томатов розмовляв до певної міри із колегою. З посередником. І зрозумів невідому йому Аліну, як посередник посередника: щось може вигоріти. У нього засвербів кінчик носа, кажуть, це ознака близької пиятики, та в його випадку цей симптом означав реалізацію планів, удачу. Скільки фірм він обдзвонив? Шість? «Хаус Континенталь» — сьома у списку, є ще одна контора — і все. Невже пощастить? Так не буває…
Бойовики Малахова залишилися чекати його в машині біля офісу на Печерську, куди вони домчали за двадцять хвилин після розмови. Як і було домовлено, Аліна чекала біля входу. На вигляд їй років тридцять п’ять, це Рома Помідор одразу відзначив. Незважаючи на спеку, довга темна спідниця, в тон їй легенький жакет-безрукавка, зайвої косметики нема, вираз обличчя діловитий. Коротка стрижка. Клієнти у справах приходять, відволікати їх нічого не повинно.
Вони пройшли до неї в кабінет, один із численних невеличких пенальчиків, на які покраяне було приміщення офісу. До справ перейшли відразу, і це сподобалося Томатову. І купюру зелену змахнула зі столу наче між іншим…
— Бачте, у нас є підходящий варіант, — Аліна витягла з принтера роздрукований текст. — Родина продає особняк, — вона підсунула до Помідора дві кольорові фотографії з його зображенням. — Передмістя Євпаторії, буквально десять кілометрів від міста. Туди транспорт ходить. Коштує, звичайно, чимало, але вкладення грошей, самі розумієте, вигідне. Є кілька квартир, міняють Євпаторію на Київ… Тільки у нас тут делікатна ситуація, — вона обережно добирала слова — Особняком у принципі цікавиться одна пара. Досить давно, це мої, гм, клієнти. Їм потрібні саме квартира і особняк. Квартиру я підібрала… Справа в тому, що вони хочуть провести справу одночасно, в один день, — Томатов мовчав, затамувавши подих, як рибалка, котрий відчув, що на гачок уже накльовується, і боїться відлякати рибу. Аліна повела далі. — Так зручніше, я розумію. Власники особняка готові, через тиждень їхня донька повертається з-за кордону, а так вони у принципі на чемоданах. Для чого вони продають гарний будинок, не купуючи нічого навзамін, я поняття не маю…
Тут Аліна кривила душею. Кожен продавець, звичайно, перевірявся агентством. Власник особняка — бізнесмен із «нових», у нього почалися проблеми, та він далекоглядний, і, за чутками, збирався до Росії, де його дістати важче, майно почав продавати, поки не пізно. Аліна сама була зацікавлена у якнайшвидшому завершенні цієї операції: адже поки особняк не проданий господарем, його можуть або запалити бандити, або конфіскувати представники влади, а як чужа власність він втратить інтерес для певних осіб. Тиждень — термін невеликий, почекати можна, покупці тим більше готові. Але з приватизацією квартири питання затягувалося, і якщо запропонувати цьому клієнтові іншу квартиру й особняк, можливо, процес піде швидше. Не хочеться втрачати гарну клієнтуру, але справи понад усе…
