До Великого Жовтня 1917 року в світі панувала і правила ідеалістична буржуазна ідеологія. Та віра в краще майбутнє дала світу інший погляд на історію. Створення першої в світі держави трудящих започаткувало переможний поступ нової матеріалістичної пролетарської ідеології, що дав надзвичайно високий імпульс в світовому русі вперед, до комунізму. За роки Радянської влади було збудовано матеріальну базу і, головне – виховано людину матеріаліста, людину комунізму. З усвідомленням цього розпочата Перебудова, сенс якої – здолати протистояння в суспільстві, нав’язане боротьбою ідеологій. Ця боротьба йде й досі, після «холодної війни», в ефірі і на сторінках газет, в магазинах і на базарі, в сім’ї і в душах кожного. Та дух матеріаліста не зламати! Віра в світле майбутнє людства, в комунізм, в рай для людини праці переможе.

Сімдесятирічний переможний крок матеріаліста дав світу велике Знання, хоч і не всі новітні досягнення радянських вчених і науковців відомо широкому загалу в силу їх стратегічної значущості. Усвідомлення краю протистояння, межі самознищення спонукало до Перебудови. Нетвердість віри в Комунізм тягне нас в забуте минуле. З 80-х років минулого століття світ стоїть, топчеться на порозі комунізму, чекає доки ми, українці, дійдемо примирення між заходом і сходом у власній «незалежній» державі. Доки ще нам «на власній шкірі» проводити досліди власної зневіри в омріяні ідеали добра і справедливості?

Суттю руху вперед до кращого є єдність і боротьба протилежностей. В ній вищий сенс «боготворіння». Роман минулих цивілізацій «Про бога Ісуса» відзначив своє двохтисячоліття. Боязливість невідомого як страх перед укусом змія збудоване релігією в образі Зла. Віковою історією доведено, що добро перемагає зло. Істинна доброта – ознака людини праці, людини творця. Вона в її душі. Не розуміючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповідників, до церкви. За «відкупленням гріхів» людина, що страждає, шукає розради. Душа ж – це гармонія самосвідомості (усвідомлення свого знання, морального обліку і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісної оцінки самого себе як чутливої і мислячої істоти, як діяча), або простіше – душа то є любов. Життя, рух синтезу і розмноження, для людини зіткане з випадковостей. Більшість не знає їх законів. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвідомленої необхідності, свої висновки, а на їх підставі виводить власні закономірності своєї долі. Релігійна передначертаність з упованням на «милість божу» декому «допомагає». Та людина – мислитель, творець знаходить відраду в колі друзів. А за їх відсутністю, на сьогодні, їй не допоможе навіть Бог. Бо розрада коштує дуже дорого. І несуть останнє, під тягарем важкої праці, необізнані, зневірені до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвічній землі православних русинів, «сім шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживає поодинці». Що ж спільного між унією і православною церквою. Трактування Бога як святої трійці, зрозуміти поняття якої неможливо без усвідомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайній бесіді отця з сином, при якій від старшого до молодшого передаються і погляд, і поведінка, і мова в вустах. В той же час уніатські священики стверджують, що Бог – то є деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерія (безмежна множина любих властивостей, зв’язків, відносин і форм руху) ж як і Всесвіт безмежні. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як і вислів «біліший за біле» чи «чорніший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж він є, то це людина, може і в образі Ісуса, як твердять православні, у крайньому разі не його, Ісуса, намісник, а звичайний пастир, що вважає себе рабом божим. Та «все в світі відносне» як стверджує загальна теорія відносності Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) і не може бути вічного життя. Народжуються і вмирають зірки, народжуються і вмирають комахи, час життя так само відносний з розмірами об’єкту і умовами життя.

«Спочатку було слово»… Ні! Хтось мав його висловити, бо ідея і матерія – єдине ціле, ідея це теж матерія.

Доленосність України, української сім’ї працелюбних народів, сім’ї освічених батька і матері, сім’ї жінки і чоловіка, прагнучих щастя своїм дітям обумовлена історією, часом. Миролюбність українця, що століттями горбатив спину на чужого і свого пана, висвітлена в творах видатних митців: Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Бориса Олійника, вражає своєю національною гордістю. Ця гордість – гордість революціонера і борця, гордість трудівника ще чекає всесвітньої слави перемоги над собою. Бо наше глибоке падіння, наша розруха, наше зубожіння – в нас самих, у втраті почуття гідності під навалою закордонного «хламу» на наших прилавках, під тягарем включеного «на всі оберти» механізму задурювання західної ідеології. Наша повага до жінки-матері, жінки-трудівниці «раптом» померкла під навалою західної моралі, західної зневаги до «слабкої статі». Раптом всім захотілося багатства, грошей і нічого не робити, кинувши напризволяще жінку-матір із своїми діточками, відсторонивши її від продуктивної праці, від політики. Зупинено рух в подоланні проблем сім’ї, почастішали «бесіди» чоловіків із чаркою, дедалі більше стає одиноких «сильних» жінок, матерів, виховательок, інженерів, науковців, красунь.

Нас тягнуть в Європу, в стан загарбників. Невже нас нічого не навчила історія народів світу. Одні жили за рахунок колоній (Англія, Франція, Іспанія і Португалія), інші гнобили сусідів (Австро-Угорщина, Польща, Німеччина), вікінги (скандинави) – грабували набігами з-за моря і північних лісів перших і других. Миром «помазані» православ’ям русини йшли до інших з миром. З миром йшов Суворов за Альпи, допомагаючи поневоленим братам-слов’янам Болгарам та Югославам. З миром прийшли радянські слов’яни й в Афганістан, та Америка нав’язала їм війну з маджохедами і талібами. То чому ж нам не живеться з Братами й Сестрами і так кортить до «цивілізованих» експлуататорів, які навчені Великим Жовтнем і змушені були «соціалізувати» свої суспільства. З усвідомленням власного «я», творячи для себе й інших, ми разом здатні дати світу значно більше, ніж можемо в нього запозичити.

Наша доля не в ринку з його зубожілою мораллю, мораллю здирництва й облуди, шахрайства і свавілля приватного власника. Наш шлях із соціалізмом кращого зразка, з оплатою за працею, із цілеспрямованим курсом на зменшення долі важкої ручної праці, з рівноправ’ям між чоловіком і жінкою, і саме за таким рівноправ’ям, в єдності і боротьбі протилежностей, наше майбутнє, прогрес і добробут суспільства.

Ідеї комунізму живі. Як би не опорочували їх західні «голоси», їм жити і перемагати. Вивчаючи потреби людства й задовольняючи їх найдешевшим шляхом (бо все геніальне – просте, а значить й дешеве), знімемо ж скоріше шори гіпнозу від західного маркетингу й дизайну, творимо ж для себе й людства справжні цінності добра і високих технологій, в набутті яких немала доля праці українських науковців й інженерів на теренах великого Союзу.

Може пора всім оговтатися, матеріалісту і православному об’єднатися проти чужеземної навали, всім миром взятися за відбудову набутого, зробивши висновки із славнозвісного «одобрямсу», укріпитися в вірі у справжнє майбутнє – соціалізм і комунізм (рай на Землі для трудящих).

От і сталася приватизація Укртелекому та маркетинговий аналіз стану якості послуг, що надає населенню така потужна структура, як ПАТ „Укртелеком” свідчать про значні проблеми керівництва в галузі перспективного прогнозування розвитку підприємства. Існуючий стан викладання у вузах України такої нагальної в ринкових умовах дисципліни „маркетинг” приводить до того, що його сутність зводиться до констатації факту рівня конкурентоспроможності тої чи іншої існуючої послуги. В той же час, відсутність у існуючих маркетологів Укртелекому знань про стан розвитку галузі електрозв’язку в СРСР, Україні і Росії, відірваність від новітніх розробок Одеського НДІ радіомовлення, фактично поставили вітчизняну радіопромисловість на коліна. Як і передбачалося, у радіоефірі сьогодні панує FM-радіомовлення, де працює імпортне передавальне обладнання. Стабільність аудиторії трансляційного радіомовлення в контексті пропагування розвитку української мови і української пісні свідчать про недбале ставлення в Україні як до ефіру, так і до української слухацької аудиторії. Відірваність Росії від єдиного на теренах СРСР Одеського НДІ радіомовлення змусили її шукати своє місце у стандарті DRM цифрового радіомовлення. В той же час розробки інституту в галузі радіоприйому із синхронним детектуванням у трансляційному радіомовленні та на середніх і коротких хвилях кінця 80-х років минулого століття відкривали широкі перспективи розширення мережі, випуску і нарощуванню виробництва сучасних багатофункціональних і простих, нескладних для виробництва і дешевих для споживачів, стереофонічних «радіоточок». Приймачі радіомовлення синхронного детектування у своїй схемі мають мінімум намотувальних елементів та для передачі і відтворення стереосигналу не потребують декодерів, а через використання довгих ліній зв’язку – і антен. Проста методика трансляції стерео сигналу застосуванням прямої модуляції бокових полос несучої сигналу дозволяють створити парк новітніх стереоприймачів на середніх і коротких хвилях, як альтернативі DRM-стандарту, який занадто дорогий для пересічного слухача. Тому, плануючи прибутки ПАТ «Укртелеком», в першу чергу мав би мислити не про гроші, а про споживача, про цілі «українізації», шляхи здешевлення витрат на її реалізацію і про відновлення вітчизняної радіопромисловості. Можливо й держзамовленням.