Поки ми розповідали цю історію, яка здається вам небилицею…
— А історія того в лівреї, що на віолончелі цигикав?
— Обіцяю вам її, читачу, слово честі, вона вас не мине, але дозвольте мені вернутися до Жака з його паном.
Жак зі своїм паном добувся до пристановища, де вони мали переночувати. Було пізно; міську браму вже замкнули, тому й змушені були вони спинитися на околиці. Тут чую я галас…
— Облиште! Вас там не було, не про вас мова.
То правда. Ну, Жак, його пан… Почувся страшенний галас. Я бачу двох…
— Ви нічого не бачите. Не про вас мова, вас там не було.
То правда. Двоє добродіїв досить спокійно розмовляли на порозі кімнати, яку вони займали; якась жінка, взявшись у боки, шпетила їх на всі заставки, а Жак намагався заспокоїти ту жінку, але вона на його миролюбні намови зважала не більше, як і ті двоє — на її клятьбу.
— Ну ж бо, тітонько, тихіше, — казав їй Жак, — угамуйтеся. Що воно там? Ці добродії, здається мені, порядні люди.
— Вони — порядні люди? Це тварюки, безжальні, немилосердні, бездушні! Ох, що їм зробила бідна Ніколь, що вони отак знівечили її? Через них вона калікою, мабуть, буде на все життя.
— Може, лихо не таке вже й велике, як ви гадаєте?
— Кажу ж вам, що її покалічено, люто побито.
— Треба подивитися, треба по хірурга послати.
— Пішли вже.
— Покласти її в ліжко.
— Уже лежить і кричить, аж серце крається. Бідна моя Ніколь!..
Посеред цього голосіння з одного боку дзвонили й кричали:
— Хазяйко, вина!
— Зараз, — відповідала вона.
З другого боку дзвонили й кричали:
— Хазяйко, білизну!..
— Зараз, — відповідала вона.
— Котлети й качку.
— Зараз.
— Глек на воду й горщика!
— Зараз, зараз…
А з другого кінця помешкання хтось кричав несамовито:
— Проклятий балакун! Базікало неприторенне! Яке тобі там діло? Чи я, по-твоєму, до ранку тебе чекатиму? Жаку! Жаку!
Хазяйка, трохи стямившись від свого горя й люті, сказала Жакові:
— Облиште мене, пане, ви надто добрий.
— Жаку! Жаку!
— Біжіть швидше. Ох, коли б ви знали всі нещастя цього бідного створіння…
— Жаку! Жаку!
— Ідіть же, то, мабуть, пан вас гукає.
— Жаку! Жаку!
То справді був Жаків пан, якому довелося роздягнутися самому. Він помирав від голоду й гнівався, що йому не подають їсти. Прийшов Жак, а за хвилину й сама хазяйка, що справді здавалася пригніченою.
— Вибачте, будь ласка, — мовила вона до Жакового пана, — адже буває в житті таке, чого несила стерпіти. Що ви бажаєте? Можна курчат, голубів, спинку чудового зайця, кролів, ця округа кролями славиться. А може, вподобаєте дичину?..
Жак замовив вечерю панові на свій смак, як звичайно робив. Подали страву, і пан, уминаючи її, казав Жакові:
— Що ти там у біса робив?
Жак. Може, добре, може, лихе, хтозна.
Пан. А що саме доброго чи лихого?
Жак. Не давав цій жінці довести до того, щоб і її побили два добродії, які щонайменше поламали руку її служниці.
Пан. А може, для неї добре було б, якби її побили…
Жак. З багатьох причин, одна від одної кращих. У моєму житті, кажу я вам, не траплялося мені більшого щастя, як…
Пан. Побиття?.. Налий!
Жак. Так, пане, побиття, побиття на великій дорозі, вночі, коли я повертався, як розказував вам, із села, зробивши, по-моєму, дурницю, а по-вашому — благородний вчинок, віддати свої гроші.
Пан. Пригадую… Налий!.. А яка ж причина суперечки, яку ти втамував, і жорстокого поводження з хазяйчиною дівчиною чи служницею?
Жак. їй-богу, не знаю.
Пан. Не знаєш, у чім річ, а втручаєшся! Жаку, це суперечить і обачності, і справедливості, і твоїм принципам… Налий!..
Жак. Принципи не що інше, як правила, що їх приписують іншим задля себе. Я мислю так, а от не можу не робити інакше. Всі казання нагадують вступи королівських едиктів; всім проповідникам хочеться, щоб їх настанови виконували, бо нам від того було б, може, краще, вже їм — напевно… Чеснота…
Пан. Чеснота — то гарна річ, Жаку; і злі, і добрі про неї хорошої думки… Налий!..
Жак. Бо й ті, й ті мають з неї пожиток.
Пан. А чому побиття було для тебе таким великим щастям?
Жак. Пізно вже, ви добре повечеряли, і я також; обидва ми потомилися; послухайте мене, лягаймо спати.
Пан. О ні, та й хазяйка нам дещо винна. Тим часом починай далі історію твого кохання.
Жак. На чому, пак, я спинився? Прошу вас, пане, нині і завжди стежити, щоб я не збивався з дороги.
Пан. Зобов'язуюсь і, перебираючи на себе суфлерські обов'язки, кажу тобі, що ти лежав у своєму лігві без грошей, дуже заклопотаний самим собою, а лікарева дружина з дітьми доїдала твої грінки на цукрі.
Жак. Тоді до хати під'їхала карета. Заходить лакей і питає:
— Чи не тут мешкає один бідак — той солдат, що ходить на милиці й учора ввечері повернувся із сусіднього села?
— Так, — лікарева дружина, — а ви що до нього маєте?
— Маю забрати його в карету й повезти із собою.
— Він у ліжку. Відхиліть заслону й поговоріть з ним.
Жак доказав до цього місця, коли ввійшла хазяйка й запитала:
— Що ви хочете на десерт?
Пан. Що маєте.
Хазяйка, не відходячи від них, гукнула:
— Нанон, принесіть фруктів, печива, варення…
На слові — Нанон — Жак мовив сам до себе:
— Ах, то ж її дочку знівечили, де ж тут не гніватися…
А пан обізвався до хазяйки:
— Щойно ви дуже сердились?
Хазяйка. А хто б же не сердився? Бідолашна Ніколь нічого не зробила їм; вона тільки зайшла до їхньої кімнати, та як закричить… Слава Богу, я вже трохи заспокоїлась. Хірург гадає, що то пусте; проте в неї дві величезні рани — одна на голові, друга на плечі.
Пан. Вона давно вже у вас?
Хазяйка. Чи й півмісяця буде. її покинули на сусідній станції.
Пан. Як то покинули?
Хазяйка. А так, Боже мій, покинули. Бо є люди від каменю твердіші. Вона мало не втопилась, коли перепливала річку, що тече тут поблизу. Вона дісталася сюди ніби дивом якимсь, і я прийняла її з милосердя.
Пан. Скільки їй років?
Хазяйка. Я думаю, більше як півтора…
На цім слові Жак зареготав і скрикнув:
— Це собака!
Хазяйка. Такої гарної сучечки в цілому світі не знайдеш; я не віддала б Ніколь і за десять луї. Бідна моя Ніколь!..
Пан. У вас добре серце, пані.
Хазяйка. Ваша правда, я своїх тварин і слуг жалію.
Пан. Дуже добре робите. А хто ж то так побив вашу Ніколь?
Хазяйка. Два добродії із сусіднього міста. Вони все шепочуться поміж себе, думають, що ми не знаємо, про що вони та яка в них пригода. Вони ще й трьох годин не пробули тут, а мені вже все про них було відомо. їхня пригода цікава, і, коли б ви не поспішали спати, я розповіла б вам її точно так, як переказав їхній слуга моїй служниці, в якій він пізнав свою землячку, а вона моєму чоловікові, а він мені. Мачуха молодшого з тих добродіїв проїздила тут місяців зо три тому; їхала вона не зовсім зі своєї волі до одного провінційного монастиря, де не дожила до старості; вона в ньому померла, отож ці добродії в жалобі… Та що це я — так непомітно, та й починаю вже їхню історію. До побачення, панове, і надобраніч. Як вам вино, чи добре?
Пан. Чудове.
Хазяйка. А з вечері задоволені?
Пан. Цілковито. Шпінат був трохи пересолений.
Хазяйка. Буває іноді такий гріх зо мною. Спати вам буде зручно, простирадла чисті; тут їх двічі не стелять.
По цьому хазяйка вийшла, а Жак із паном полягали, сміючись із непорозуміння, що мали собаку за корчмарівну чи служницю, і з хазяйчиної пристрасті до бродячої сучки, яка жила в неї два тижні. Пов'язуючи на ніч голову, Жак сказав панові:
