Візьмемо умовно, що предметом нашої аналізи є якийсь філософський трактат. З математичної точки погляду транскрипцію всякого трактату можна було б розглядати, як приклад комбінації X-кількости шифрів – слів, витягнутих із загальної суми слів даної мови; він може бути викладений в точній цифрі, скажімо – n. Але з n-ними кількостями елементів можна зробити тільки певну і суворо розраховану кількість переміщень і сполук.

Звідціля витікає, що на даній мові може бути написано тільки певне і обмежене число трактатів, і що корпорації філософів, зацікавлених в відкритті істин, треба бути більш швидкій.

Чи встигне вона відкрити істину в рамцях цих можливих сполук – її щастя. Ні, покінчено, баста – запас трактатних можливостей зникає, і істина так і залишається не знайденою. Звідціль виходить, вельмишановний друже, що включення в машину цих основних мовних елементів, цього її числа слів – цілком достатнє для того, щоб одержати можливість продукувати які завгодно філософські істини.

Точна, чутлива конструкція машини, що створює безперервний потік сполуки слів. Особливий прилад, – що відкидає зовсім непотрібні сполуки і контролює працю – це все, що потрібне для досягнення мети.

Друже, мій автомат «Z-42» є не що інше, як новіший удосконалений ідеолог, сконструйований на основі цього рятівного «принципу ідеалістичної шарманки».

Проте, вельмишановний друже, не будемо витрачати такого цінного для нас часу і поспішімо до моєї лабораторії, до мойого кабінету сакраментальної механіки.

Двері, що вели в кабінет сакраментальної механіки, треба було відчиняти, як тісно забитий корок.

В нагороду за цю працю за дверима відкрився вид на складну гаму напівтіней, що переходила в півтемряву і заповнювала собою весь простір помешкання, дотриманого в суворому стилі могильного склепу.

Важка, наглухо зачинена шафа і опорожнений флакон «Спермін Пела»* складали єдине устаткування цієї «лабораторії». Маленька, мабуть, односвічна лампка, вмонтована в дверцята шафи, якраз над довгуватим прорізом – була єдиним джерелом світла.

Атмосфера кабінету сакраментальної механіки, величність оксамитово запліснявілих стін і сувора мудрість глибокодумно навислої стелі – розраховано ділова скромність обстановки – все це одразу відбилося на до хворости чутливій натурі генія.

– Алло! – крикнув він голосом, що зненацька став різким і проникливим, немов звертався до великої авдиторії, що була неспокійною, невгамовною, шумливою, яку, що б там не було, треба було перекричати. – Алло! Прошу звернути увагу на цілковиту портативність мого філософа, на доцільність конструктивного виконання і на загальну гру площин усіх фасадів.

Шафа! Ви бачите перед собою тільки шафу!

Весь механізм, весь складний механізм вкладений в шафу, що робить його зручним до переносу.

А тепер, – прошу вас, – зазнайомтесь з цією особливо важливою деталлю. Ось цей кубічний виступ, цей ящик, це дуже делікатна і найчутливіша частина. Ця частина, яка єсть не що інше, як приміщення для гонорару, дає мені всі підстави дати моїй машині славне ім’я Ультра-Гіпер-Супер-Модерн-Мислителя.

Так-так. Досить. Кінчено. Дурнів більш нема. Наука не працює даремно. Хочете мудрість – платіть гроші. Кидайте їх сюди, ось в цю дірочку.

Потім, немов раптом схаменувшись, геній поспішив додати уже в більш мирному тоні:

– Вибачте мені, друже мій... Я трохи захопився... Але все ж таки, вельможний друже, вам доведеться кинути монету, коли ви дійсно бажаєте попробувати, як діє машина.

Долар! Хе-хе – мій Зет в душі чистокровний янкі, хоч і родився в Пржау. Отже – тільки долар! Тепер увага – і Зет приступає до праці.

В цю мить почувся сухий, немов цокання телеграфу, тріск, шум, і слідом за цим крізь особливу вузеньку щілину, прорізану в дверцях шафи під самою електричною лампкою, поповз шмат паперу, вкритий великими друкованими літерами.

Філософ Z-42 запрацював. В міру того, як паперова стрічка виходила з автомату, лице Луї Манекена починало робитись більше і більше здивованим.

Нарешті, не стерпівши, пробубонів (оточення кабінету сакраментальної механіки впливало на його гнітюче, навіваючи йому молитовне благоговіння і нахил до ледве чутного вислову своїх єретичних думок):

– Дозвольте, але це не більш – не менш, як точний передрук «Критичного досліду» Крафт Льоса, що його вміщено в останньому номері «Пржау-календар». Я добре знаю цю газету, – з гордістю додав Луї, – це справжній льокай патріархальної сім’ї і найзаконніших прав власности. Як вірний член нашого ферейна, я є її річним передплатником.

Луї говорив цілком щиро. Подібно до всякого чесного поломщика, кінцевою метою його ремесла було втворення пристойного капіталу і завоювання собі місця в багатих колах, що належали йому по праву. Традиційна сім’я і власність, як і для кожного шахрая, була для його найвищими святощами.

– Ну, що ж! – сухо відгукнувся чавуннобородий геній. – А хіба це не чудовий штамп? Вельмишановний друже мій, під найсуворішим секретом я можу сказати вам, що усі «критичні досліди» в «Пржау-календар» постачає мій автомат «Z-42». Але немає чого витрачати задарма коштовний час. Вкиньте ще монету. Подивимось, чим на цей раз винагородить нас Зет... Гм...

– Дозвольте! – закричав Луї. – Я протестую! Я відмовляюся платити гроші... Мені обіцяли генератора ідей... Джерело істин... А тут я бачу знов... Лізе... Чорт знає що!.. Ціла збірка поезій. Жозеф Незабузочкин, «Весняні переспіви» якісь!..

– «Який справді жаль», – промугикав геній, наладжуючи неслухняні кюлоти. – Бачите, – контролююча частина моєї машини ще не злагоджена як треба! Це трохи утруднює процес вибору сурогатів. Й перед тим, як розкачатися, мій «Z-42» неодмінно повинен пройти етап незмінних функцій, це, так би мовити, найбільш вживані сполуки слів, що найлегше випадають. Але продовжимо дослід. Спробуйте подвоїти суму, це повинно дуже добре відбитись на творчому уявленні машини. Так, дякую вам... Ну, ось, бачите, зовсім інша справа! Ого-го! Та я цього навіть не чекав від мого мислителя!

Але, на жаль, так і залишилося невідомим, що саме проговорив на цей раз механічний оракул. В цю мить за вікном про...

...лунав триразовий свист, і чавуннобороднй геній, збліднувши, піддержуючи одною рукою кюлоти, кинувся до дверей.

– Одну хвилину! – кинув він, вибігаючи з кабінету сакраментальної механіки. – За ходом дії мені необхідно вийти!

Але ця хвилина, розтягнувшись, поступово перетворилась на втомливий десяток, потім і в терпку чверть... Чавуннобородий геній все ще не повертався.

Нарешті навіть у Манекена терпіння не стало (разом з кришкою гонорарної коробки).

Користуючись з прорізу і спеціальних пінцетів, Луї, від нічого робити, взявся виймати назад свої кровні долари.

Потім, нудьгуючи, Луї почав обмацувати потопаючу в темряву машину. Її передній фасад був дуже похожий на зовнішність непалимої каси. Це мимоволі викликало в Луї цілий ряд безумовних рефлексів. Чуття професії заговорило в ньому.

Старий шахрай, геніальний злодій, він мимоволі, немов тіло коханки, гладив ласкавою рукою поверхню «Z-42», обмацував його архітектурні форми, конструктивні вирізи, пробував відчинити дверці, але вони не відчинялись. Потім, раптом забачивши в задній стінці шафи якесь чотирикутне віконце, щось в роді душника, він поспішно всунув в його руку і став шукати всередині, обмацуючи дивовижну машину.

Деталі механізму, мабуть, дійсно були досить цікавими. Луї з непохитною цікавістю продовжував вивчати їх. Фізіономія його при цьому не переставала відбивати найвищого ступня задоволення.

Він ні на хвилину не припиняв своїх шукань, до того часу, аж поки з самої середини машини не вирвався дзвінкий схвильований голос.