Панове! продовжую свою лекцію! Обминувши морських розбишак, чесних бандитів моря, — як не мою спеціяльність у загальному пляні лекцій у нашій академії, — зупинюся на другому видатному етапі розвитку чесного бандитизму, як професії, — об'єднаної в тред-юніон лицарів ножа, а саме, — на розбишацькому товаристві «Каморра» в Неаполі, — походження якого стосується епохи еспанського панування в Італії.

Це товариство вписало найславетнїшу сторінку в наші справи в Европі.

Найбільшого свого розвитку «Каморра» досягла в епоху орудування Бурбонів.

За Фердінанда І вона вже мала міцну організацію, пройшла в усі шари людности й мала з себе немов би державу в державі.

Уряд мусів увійти з «Каморрою» в спілку.

Королева Марія Кароліна, наприклад, нагороджувала орденами й охороняла відомих розбишацьких отаманів, — Фра-Діяволо, Цампе, Пропіо та інших.

В розбишаку Гаетано Маммоне вона так закохалася, що не соромилася, як інші світові ханжі, називати його «Милим, — Другом — Моїм — Милим, — Генералом»!

З свого боку «Каморра» постачала й зараз постачає в особі нас, — її спадкоємців, — урядові Італії шпигунів та катів.

До складу «Каморри» входили люди всіх шарів людности й різноманітних професій, щоб одержати одну найпочеснішу й найвигіднішу професію бандита, чим і мусимо бути горді, вельмишановні панове!

Тепер «Каморри» не існує.* Працює лише товариство «рикотарі» в Італії, «Завжди вірні» та «Гамбурзькі теслярі» у нас, у Німеччині, й II Інтернаціонал.*

Коли ще взяти на увагу фашистів, — можемо з задоволенням сказати, що ми йдемо по дорозі найбільших успіхів.

Вельмишановна авдиторіє! Серед найвидатніших бандитів XX віку ми мусимо окремо поговорити про наших найкращих спеціялістів у справі кровопускання, про наших почесних членів, які ніколи не соромилися оголосити перед людьми за свою професію, а саме — про німецьких соніял-демократів, — Еберта, — Носке, Церґібеля та інших.

Мусить бути нашим найкращим гаслом те, що сказав пан Носке на Ваймарськім з'їзді партії: — «Я взявся за справу, хоча я знав, що мене будуть ганьбити як криваву собаку в історії німецької революції. Я виконав цю криваву роботу завдяки серйозному розумінню обов'язку. Тоді я сказав собі: хтось мусить зробити цю справу, але я при цьому розумію, що це для мене значить, — що я пробіжу кривавою собакою через німецьку революцію!»

Хіба це не прекрасна фраза, любі мої панове!?

Цілковито з нашого погляду на речі випливає фраза міністра юстиції соціял-демократа Вольфганга Гайне, що він її сказав про спартаківців* на пруських національних зборах 14 березня 1918 року: — «люди мусіли б надто довго сидіти в попередньому ув'язненні, коли б не було заведено прискореної процедури!»

Вельмишановні панове!

Платня за цю роботу була добра!

Ми власне ніколи не були дешеві!

Нашим соціял-братам з професії за виконання замовлень прекрасно платили, такі люди, як Склярц, ворог «Спартака», організатор державної буржуазної ради й фінансист антибільшовицької пропаганди консул Маркс та Сімон.

100.000 марок фінансував Склярц для вбивства Рози Люксембурґ та Карла Лібкнехта.

Роботу було чесно виконано!

Ми завжди виконуємо своєчасно замовлення!

Гезель, — керівник секції 14 VI А, в полку «Райхстаґ», що підписував усі накази разом з зятем Шайдемана Генком та Бавмайстером, — на процесі Принца — Склярца в грудні 1920 року в Моабіті — засвідчив: — «Наказ забити Лібкнехта існував. Нагороду теж було визначено. Було сказано: хто приведе Лібкнехта й Люксембурґ живими або мертвими, одержить 100.000 марок. Гроші було приготовлено в Райхстаґу. З готелю «Еден», незалежно від нас, також було обіцяно 100.000 марок».

Вельмишановні панове!

Ми лише цуцики перед нашими старішими вчителями!

Нахилимо ж голови на знак нашої поваги перед ними і пам'ять померлих вшануємо вставанням авдиторії. (Апльодисменти, уркани насвистують марш «Ді вахт ам Райн»).

Вельмишановні панове!

На сьогодні прошу мою лекцію вважати за закінчену!

Нагадую, щоб по виході з цього помешкання були обережні, бо пан Церґібель не те, що Носке й відчуває, що все таки з нами конкурувати не може як останній, а через це, на превеликий жаль, нас, своїх друзів, які незлобно вважають його за одного зі своїх, — нещадно переслідує своїми собаками, що звуться шуцманами, а нам при такій ситуації варто не забувати вірша Публія Верґілія Марона про бджіл, що — «іґнавумфукос пекус а праесепібус арцент» — «вулики охороняють від трутнів срамотного стада», а від лукавого ворога здихай нас господи — «аб хосте маліґно лібера нос, доміне»!

Адью!»

Ця стенограма лекції професора Ляхма Альтер-Кнастера досить оригінальна, щоб дати уявлення про німецький бандитизм.

Хто ним цікавитися більше, того прошу звернутися до першого розбишацького роману в Німеччині, які так наплодилися в ній після успіху «Розбишак» Шіллера. Роман видано в 1791 році, Франкфурт-Ляйпціґ, і має назву «Абаліно, дер гроссе бандит», — автор Цшокке. Прошу також перечитати книгу мемуарів Носке — «Від Кілю до Капу», та спогади генерала Меркера.

Хто цікавиться бандитською мовою, — ротвелшем, того засилаю до першого зразка німецько-бандитського словника, який міститься в нотатках каноніка Дітмара фон-Мекебаха у Бреславлі й стосується половини XIV-го віку. Другого по черзі словника, — ротмана Герольда Едлібаха, — видано в Цюриху, в 1488 році, а третього, — «Лібер ваґаторум» Лютера, — в 1523 році. Після цього німецько-бандитські словники почали плодитися, як черви після дощу. З них найкращий словник німецько-бандитської мови, та ж книга мемуарів Носке, та кілька протоколів судових засідань у справах Бармата, Принца-Склярца та інших.

Поки ви будете з усім цим зазнайомлюватися, — я буду сидіти в цьому великому буржуазному притоні, що зветься Німеччиною, — державою найманих капіталом убивць-асасинів — соціял-демо-кратів, і зрідка для заспокоєння душі буду заходити в гнізда тихих, скромних, рідних, люб'язних берлінських бандитів, що в льоху на Мюнхеберґер-штрасе, за Шлезьким вокзалом, — районом розбишак, — п'ють зі мною по-товариському кляйне й ґроссґлясами* гіркий асбах-уралт і по-своєму шанують країну Леніна.

Хай ці слова не будуть блюзнірством, бо ці мої друзі-бандити, — лише чорнороби від ножа, і примушені до своєї професії соціяльними парадоксами капіталістично-церґібелівського устрою. — Вони мають свої верхи, світських бандитів і шахраїв, — на зразок Ігнатія Штраснова та Гарі Домели, — які не зазирають в брудні притулки своїх менших колег, хіба що зрідка. А над Штрасновими й Домелями, шахраями-аристократами, стоїть уряд, що садить у тюрми звичайних бандитів, і «бандитів» у лапках, тобто комуністів і пролетарів, змішуючи разом карну злочинність з політикою, та тримаючи в одній руці чесність і букву закону, тоді як друга рука тримає закривавленого ножа. І на цю руку даремно шукати кари іншої від пролетарської революції.

Текст «Притони» є другим твором у авторській збірці прози Олекси Влизька «Поїзди йдуть на Берлін», виданої 1930 року державним видавництвом «Література і мистецтво», Харків-Київ.

Фараони-шуцмани. – Шуцман (нім. schutzmann) – так у Німеччині називався поліціант. Фараони – презирливе прізвисько поліціантів.

Тепер «Каморри» не існує. – Насправді ця неаполітанська мафія, що виникла ще в XVIII сторіччі, продовжує існувати й досі під тією ж назвою.