Що ж таке являла собою Укра╖на, що зародилася десь на поруб╕жж╕ ╕ дал╕ хвилею прокотилась в╕д Дикого поля по землях древн╕х полян, древлян, с╕верян, улич╕в, бужан ╕ нав╕ть волинян, створивши певну ╓дн╕сть, не нав'язану ╕ не пов'язану силою, а т╕льки власними бажаннями ╕ переконаннями людей? Що мав на уваз╕ Боплан, коли свого часу створював першу мапу власне Укра╖ни, напевно знаючи, що тако╖ держави не ╕сну╓? Без сумн╕ву, в╕н мав на думц╕ ту окрем╕шн╕сть, яка наст╕льки привертала увагу ╕ була наст╕льки очевидною, що безумовно заслуговувала на окрему назву. Але що значила ця назва? ╤ чому це була власне Укра╖на, тод╕ як в Польщ╕, де служив Боплан, тако╖ назви оф╕ц╕йно принципово не вживали, а укра╖нц╕в оф╕ц╕йно називали русинами аж до 1939 року? ╤ чому Укра╖на, под╕лена м╕ж к╕лькома державами, продовжувала залишатися Укра╖ною? ╤ чому польський ╕сторик Ф. Рав╕та-╫авронський в 1922 роц╕ м╕г ц╕лком переконливо написати: "Русини, створивши соб╕ ф╕ктивну "Укра╖ну", як н╕бито етнограф╕чну ц╕л╕сн╕сть, мають тепер чотири "Укра╖ни": велика радянська, "мала", чи зах╕дна, а також фабрикують на наших очах "Укра╖ни" на Холмщин╕ ╕ на Волин╕. Вже зникла з преси прастара Русь, а з'явилась галаслива ╕ неспок╕йна якась "неокозацька Укра╖на, як аг╕тац╕йна номенклатура"". (Цитата по книз╕ Т. Хинчевсько╖-Геннель). Д╕йсно, яка така Укра╖на могла бути, скаж╕мо, на Волин╕, ╕стор╕ю яко╖ ми вже згадували у Вступ╕. Аналог╕чну "картинку" можна розмалювати щодо будь-яко╖ частини Укра╖ни. Про що взагал╕ йде мова?
Поняття, Укра╖на, можна розглядати по-перше, як територ╕альне - певна територ╕я, заселена укра╖нцями, що склалась ╕сторично, по-друге, в орган╕зац╕йному, чи державницькому вим╕р╕ - окрем╕ рег╕они Укра╖ни в певн╕ ╕сторичн╕ пром╕жки часу можна розглядати як форми додержавно╖ чи нап╕вдержавно╖ пол╕т╕╖, ╕нш╕ рег╕они - як протекторати чи васальн╕ утворення, або ж як колон╕╖. (А наприклад, Зенон Когут розглядав Гетьманщину, як корпорац╕ю, що на м╕й погляд ╓ натяжкою). Нарешт╕ ╕сну╓ ще один аспект, який стосу╓ться власне феномену ╓дност╕ Укра╖ни нав╕ть в роз╕рваному ╕ под╕леному стан╕ - найб╕льш важливий для нас, цив╕л╕зац╕йний аспект. ╤ в цьому в╕дношенн╕ Укра╖на являла собою окрему цив╕л╕зац╕ю, що сформувалась в специф╕чному по╓днанню природних, ╕сторичних, економ╕чних ╕ пол╕тичних умов, тобто цив╕л╕зац╕ю, як ц╕лком певну форму соц╕ально╖ практики, створено╖ сусп╕льством. (Можливе визначення також - локальна цив╕л╕зац╕я). Про це св╕дчить сам тип поширення укра╖нства по територ╕╖ п╕вденно-зах╕дно╖ Рус╕. Його можна охарактеризувати як хвильово-дифуз╕йний - власне таким чином розповсюджу╓ться ╕нформац╕я. Основна ознака, що характеризу╓ власне цив╕л╕зац╕йний чи ╕нформац╕йний характер явища - в╕дсутн╕сть локал╕зац╕╖ зг╕дно державних кордон╕в - кордони не здатн╕ стримати ╕нформац╕ю. Це була ╕нформац╕я про можлив╕сть життя без пана ╕ князя, про волю, про життя на п╕дставах товариства, про "весел╕╖ села, що опановують пустиню". ╤ ця ╕нформац╕йна хвиля створила зустр╕чну хвилю - пот╕к людей, як╕ прагнули вол╕ ╕ намагалися за будь-яку ц╕ну д╕статися тих укра╖н, де ця воля ╕сну╓, ╕ вже були морально готов╕ прийняти т╕ норми життя, за якими живуть ц╕ укра╖ни, щоб влитися в те нове сусп╕льство. Коли людина щось робить по добр╕й вол╕, добров╕льно, то це й ╓ самоорган╕зац╕я, спрямован╕сть яко╖ узгоджена з тою доброю волею, ма╓ ц╕лком визначений характер ╕ дуже високу ефективн╕сть. Таким чином в╕дбувався ментальний, а може й генетичний в╕дб╕р певного типу характер╕в, ╕ ця цив╕л╕зац╕я, не маючи власно╖ державност╕ ╕ займаючи м╕зерну територ╕ю на поруб╕жж╕ Рус╕, поступово розповзалась, захоплюючи все нов╕ ╕ нов╕ земл╕, переварюючи залишки ноб╕л╕тету, привертаючи на св╕й б╕к православний кл╕р, ╕ др╕бну шляхту, ╕ нарешт╕ сформувала нац╕ю, що ч╕тко розум╕ла свою в╕друбн╕сть як в╕д рус╕в, так ╕ в╕д ╕нших сус╕дн╕х народ╕в. (Ц╕каво в╕дзначити, що нав╕ть в XVIII стол╕тт╕ ╕дея "товариства" продовжувала працювати - адм╕н╕стративна верх╕вка Гетьманщини в залежност╕ в╕д рангу д╕лилась на "бунчукових товариш╕в", "в╕йськових товариш╕в" ╕ "значкових товариш╕в". На цьому ╕дея "товариства" не померла, а в╕дтворилась в Радянському Союз╕, де товаришами стали абсолютно ус╕. А у сус╕д╕в поляк╕в ╕снувало нав╕ть звернення, "пан товариш"). Ось ця територ╕я, де переважна к╕льк╕сть людей мали укра╖нську само╕дентиф╕кац╕ю ╕ була Укра╖ною по сут╕, а не по юридичн╕й приналежност╕. ╤ ця Укра╖на являла собою ц╕лком визначену ╓дн╕сть, починаючи десь з середини XVII стол╕ття. Утворення Укра╖ни корелю╓ з процесом утворення укра╖нсько╖ нац╕╖.
Перш за все кида╓ться в оч╕ в╕дм╕нн╕сть укра╖нц╕в в╕д найближчих сус╕д╕в, поляк╕в. Це була цив╕л╕зац╕йна в╕дм╕нн╕сть, яка проявляла себе в ментальност╕. Ключове слово, яке характеризу╓ в╕дношення польсько╖ шляхти до хлоп╕в - послушенство (pos?usze?stwo), тобто повне безправ'я хлопа перед паном. Шляхт╕ здавалося, що можна законом встановити певн╕ права (наприклад, юридично перетворити козак╕в на кр╕пак╕в, як це було зроблено в 1638 роц╕) ╕ послушенство посполитого слухняного люду, що не бачить соб╕ життя без шляхти ╕ мр╕╓ про польський "культурний плуг", запану╓ автоматично. (Якби не було впевненост╕ чи хоч би над╕╖, що под╕бн╕ постанови будуть виконуватися, то ╖х би не приймали). Полякам було незрозум╕ле прагнення укра╖нц╕в, особливо - укра╖нських селян-хлоп╕в, до вол╕, як до найб╕льшо╖ ц╕нност╕, ╖х дивували ╕ лякали пост╕йн╕ заворушення ╕ повстання селян, непокора, при тому що кр╕пацтво на укра╖нських землях було об'╓ктивно значно м'якшим н╕ж у сам╕й Польщ╕. Спроба Хмельницького в 1651 роц╕ розпалити внутр╕шню в╕йну в Польщ╕ шляхом п╕дбурення польських селян до повстання (за посередництвом О. Костки-Наперського) зак╕нчилась провалом. Незважаючи на вс╕ зусилля, п╕дняти вдалося лише невелику групу гурал╕в з П╕дгалля (Podhale) в Татрах.
В польськ╕й ментальност╕, на в╕дм╕ну в╕д укра╖нсько╖, найб╕льшого значення надавалось походженню, ╕сторичним кореням. (Це знайшло в╕дображення в польськ╕й ╕стор╕ограф╕╖, особливо - стар╕й. М╕ж ╕ншим, М.╤. Костомаров також поставив походження на перше м╕сце серед ознак, що визначають народ). Шляхетн╕сть, чистота кров╕, пряма л╕н╕я в╕д сармат╕в ╕ ще дал╕, аж до легендарного Яфета ╕ аж н╕як не в╕д Хама - все це мало надзвичайне значення для польського шляхтича, бо на цьому була заснована його шляхетська г╕дн╕сть ╕ його право панувати над посполитими хамськими нащадками. "Польська шляхта це - електорка корол╕в, батько й мати сенату, виконавець суду, сила в╕йська, оздоба миру, щит вольност╕. Так╕й велик╕й ╖╖ чест╕ заздрять сус╕ди, не розум╕ють варвари, лякаються неприятел╕", Piotr Mieszkowski, 1625 р╕к. (Ц╕каво, що такого типу укор╕нену в походження ментальн╕сть серед поляк╕в можна зустр╕ти ╕ сьогодн╕, в часи ун╕версальних ц╕нностей). То ж не дивно що Ф. Рав╕та-╫авронський, який написав к╕лька праць з укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, вже в нов╕ часи, в 1913 роц╕ констату╓: "туранськ╕ етн╕чн╕ корен╕, що зас╕ли в кров╕ укра╖нського народу руського ╕ час в╕д часу вибухають, були одн╕╓ю з найважлив╕ших причин, що кидають той народ в об╕йми безмежно╖ свавол╕, ╕ що роблять з нього дуже ненад╕йний ╕ малопридатний матер╕ал для державного буд╕вництва, ╕ то ще надовго", тобто знову ж таки "не пощастило з походженням". Варто зазначити, що коли ╕сторик мав на уваз╕ такий тип державност╕, який на той час був в Рос╕╖, (частиною яко╖ на той час була Польща), то в╕н безумовно, мав рац╕ю - такою Укра╖на стати не могла, так само, як ╕ шляхетською Польщею з ╖╖ нап╕врабськими холопами. Наведу ще одну думку, що стосу╓ться Хмельниччини. "╤ нав╕ть тод╕, коли збройн╕ сили бунту були на вершин╕ свого розвитку ╕ могутност╕, нав╕ть тод╕ не з'явилася серед того люду ╕дея окремо╖ в╕тчизни, прагнення до завоювання державно-незалежно╖ Укра╖ни", Edward Abramowski. Щоправда, цей пол╕тичний мислитель ╕ ф╕лософ робить неспод╕ваний (вт╕м, ц╕лком лог╕чний для поляка) висновок, що "то був класовий конфл╕кт того ж самого народу, внутр╕шн╕й конфл╕кт Реч╕ Посполито╖". Йому не могло прийти на думку, що для укра╖нця прагнення до державност╕ на той час не ╕снувало. Укра╖ною ставало все, куди сягала ╕ укор╕нювалась укра╖нська ментальн╕сть, спрямована проти ╕де╖ панування людини над людиною. Не ма╓ значення яка то буде держава - аби була свобода. Саме так не могло вм╕ститися в голов╕ боярина Бутурл╕на, що в╕н ма╓ присягнути козакам в╕д ╕мен╕ царя, щодо недоторканост╕ ╖хн╕х вольностей. Б╕льш сутт╓ву р╕зницю м╕ж поляками ╕ укра╖нцями в╕дзначив М.╤. Костомаров: "Поляки и Южноруссы - это как бы две близкие ветви, развившиеся совершенно противно: одни воспитали в себе и утвердили начала панства, другие - мужицтва, или выражаясь словами общепринятыми, один народ - глубоко аристократический, другой - глубоко демократический". (Две русские народности, 1861). Як тут не згадати висловлювання Шан Яна (IV ст. до н. е.): "Коли народ сильний, арм╕я вдв╕ч╕ слабша, коли народ слабкий, арм╕я вдв╕ч╕ сильн╕ша. Коли народ слабкий - держава сильна, коли держава сильна - народ слабкий. Тому держава, що йде ╕стинним шляхом, намага╓ться ослабити народ". Прост╕ше говорячи, сильний в╕льний народ ╕ сильна держава - дв╕ реч╕ несум╕сн╕.
