На приклад╕ то╖ ж Грец╕╖ можемо просл╕дкувати цив╕л╕зац╕йн╕ зм╕ни, до яких спонука╓ поява державност╕. Оск╕льки майнове розшарування створю╓ майнову аристократ╕ю, то в╕дбува╓ться трансформац╕я системи ц╕нностей з акцентом в б╕к майна (грошей). З часом ця "грошова" складова системи ц╕нностей почина╓ переважати ус╕ ╕нш╕, нав╕ть ц╕нн╕сть людського життя. Орган╕зуються розб╕йницьк╕ напади ╕ морськ╕ походи з метою захоплення раб╕в, худоби, скарб╕в. ╤гноруються ╕ в╕дходять у минуле родоплем╕нн╕ ц╕нност╕, пов'язан╕ з колективним добробутом. ╥х вит╕сня╓ ц╕нн╕сть добробуту ╕ндив╕дуального. Автоматично почина╓ втрачати ц╕нн╕сть будь-яка праця - нав╕що самому працювати, коли ╓ грош╕, за як╕ можна купити раба? З ╕ншого боку, нав╕що працювати, якщо можна жебракувати? Рем╕сники (дем╕урги) стали найнижчою сусп╕льною категор╕╓ю (серед в╕льних людей). ╤ вже Аристотель в "Пол╕тиц╕" пише про "народи, як╕ наче самою природою створен╕ для рабства" ╕ про те що, не ╓ достойним в╕льно╖ людини щось виробляти на продаж. (Краще жебракувати). Тобто, з одного боку ми бачимо розпод╕л прац╕, пол╕си, товарне виробництво, розвинену торг╕влю, систему права, зникнення родово╖ орган╕зац╕╖ ╕ творення ╓дино╖ нац╕╖, а з ╕ншого - поступову моральну деградац╕ю, прогресування паразитичного типу ментальност╕. Поява державност╕ заклада╓ п╕двалини майбутньо╖ сусп╕льно╖ кризи. "Не демократ╕я згубила Аф╕ни, а рабство, яке зробило труд в╕льно╖ людини ганебним", пише Енгельс. Римську ╕мпер╕ю чекала та ж сама доля - презирство до прац╕ серед в╕льних громадян ╕ неефективн╕сть рабсько╖ прац╕ призвели до економ╕чного занепаду. Фактично, тут йдеться не про рабство, а про моральну деградац╕ю, пов'язану з волод╕нням рабами. Людина, яка з презирством в╕дноситься до прац╕, н╕ на що не здатна, вона не ма╓ майбутнього. ╤стор╕я багато раз╕в п╕дтверджувала цю ╕стину. Пост-римську ╢вропу могли п╕дняти т╕льки варвари - в основному германськ╕ племена в╕льних людей.

Ще Лью╖с Генр╕ Морган зауважив, що держава, де головною метою людей ╓ накопичення багатства, м╕стить в соб╕ елементи свого самознищення. ╤стор╕я показала, що ми д╕йсно п╕д╕йшли дуже близько до порогу самознищення. Можна сказати, що держава - це певна патолог╕я сусп╕льного розвитку, яка пов'язана з дом╕нуванням ╕нстинктивного, зв╕риного, ╕ррац╕онального, що присутн╓ в людях. Воно виника╓ в формах патолог╕чно╖ жад╕бност╕, агресивност╕, властолюбства, дом╕нування, жорстокост╕, паразитизму ╕ знаходить сво╓ в╕ддзеркалення в в╕дпов╕дних формах орган╕зац╕╖ ╕ функц╕онування держави. Важливо п╕дкреслити, що вс╕ ц╕ прояви ╓ ц╕лком натуральн╕, природн╕ ╕ виникають з необх╕дн╕стю, якщо не вживати застережних заход╕в. Так само ми змушен╕ пост╕йно дотримуватися суворих правил сан╕тар╕╖ для недопущення б╕олог╕чно╖ агрес╕╖ з боку бактер╕й ╕ в╕рус╕в.

Свою знамениту книгу "Демократ╕я в Америц╕" 1831 року Алекс╕с Токв╕ль почина╓ словами: "Серед безл╕ч╕ предмет╕в ╕ явищ, як╕ привернули мою увагу п╕д час перебування в Сполучених Штатах, найб╕льше я був вражений р╕вн╕стю умов ╕снування людей. Я легко встановив той величезний вплив, який нада╓ ця першорядна обставина на весь плин сусп╕льного життя. ...Я все виразн╕ше вбачав в р╕вност╕ умов початкову першопричину, з яко╖ виходило кожне конкретне сусп╕льне явище". ╤ трохи дал╕: "Ми живемо в епоху велико╖ демократично╖ революц╕╖. Вс╕ ╖╖ пом╕чають, але не вс╕ однаково оц╕нюють. Одн╕ розглядають ╖╖ як модну новац╕ю, випадков╕сть, яку ще можна зупинити, тод╕ як ╕нш╕ вважають, що вона нездоланна, вона уявля╓ться ╖м у вигляд╕ безперервного, найстародавн╕шого ╕ найпост╕йн╕шого з ус╕х в╕домих ╕стор╕╖ процес╕в". Майже дв╕ст╕ рок╕в, що пройшли в╕д часу написання цих сл╕в, п╕дтвердили справедлив╕сть останнього твердження. Демократ╕я - це перша форма бездержавност╕.

Розд╕л 3.2. Бездержавн╕сть.

Всяке явище само породжу╓ причину сво╓╖ загибел╕.

Гегель.

Щоб не виникало недоречних питань, визначимось як ми розум╕╓мо бездержавн╕сть. Перш за все, це н╕ в якому раз╕ не ╓ анарх╕я - безвладдя. Бездержавн╕сть виника╓ коли суб'╓кт ╕ об'╓кт влади сп╕впадають ╕ являють собою сусп╕льство. Тобто сусп╕льство само встановлю╓ правила свого власного життя, а якщо виника╓ необх╕дн╕сть, то само вибира╓ кер╕вництво, яке викону╓ орган╕зац╕йн╕, а не пан╕вн╕ функц╕╖. Але не ╕сну╓ апарату, який сто╖ть над сусп╕льством, тим б╕льше, якщо цей апарат репресивний. Бездержавн╕сть може виступати як бездержавна сусп╕льна форма орган╕зац╕╖, або ж як тенденц╕я бездержавних прояв╕в в держав╕, тобто як тенденц╕я до поступового переходу функц╕й держави до сусп╕льства, або ж в╕дмова в╕д деяких державних функц╕й. В певному сенс╕, бездержавн╕сть - це ╓ народовладдя.

Класичний (точн╕ше нав╕ть, античний) под╕л на цив╕л╕зац╕ю ╕ варварство визначав цив╕л╕зац╕ю (варварство) за дом╕нуючою ознакою - наявност╕ (в╕дсутност╕) державност╕, причому наявн╕сть державност╕ традиц╕йно вважалась однозначно позитивною (прогресивною) ознакою. Б╕льш уважний погляд на ╕стор╕ю приводить до переконання, що бездержавн╕сть явля╓ собою певну як╕сть сусп╕льства, що не т╕льки не ╓ ознакою його недостатньо╖ орган╕зац╕╖, а навпаки, часто ╓ метою сусп╕льного розвитку. Я можу нав╕ть ц╕лком об╜рунтовано стверджувати, що держава ╓ "могильщик" сусп╕льства, причому будь-якого. ╤ чим б╕льше державност╕ ма╓ сусп╕льство, тим скор╕ше воно заганя╓ себе в могилу. ("Могила" тут вжива╓ться в переносному розум╕нн╕ - кор╕нна реорган╕зац╕я ╕ реструктуризац╕я сусп╕льства. Але й могил в прямому розум╕нн╕ при цьому бува╓ достатньо). Пров╕дною внутр╕шньою причиною занепаду ста╓ деградац╕я ментальност╕ (морал╕) сусп╕льства, що призводить до кризи в ╕нших вим╕рах соц╕ально╖ системи. (Класичний приклад - сусп╕льство ╕мперського Риму, де розплодилась така маса в╕льних громадян-паразит╕в, що вже було неможливо вс╕х забезпечити дармовим хл╕бом ╕ видовищами, почався економ╕чний, а згодом ╕ пол╕тичний занепад).

Основна ознака держави - наявн╕сть спец╕ал╕зованого апарату насильства (влади), що в╕докремлений в╕д населення. Тобто озбро╓на орган╕зац╕я самого населення, як це бува╓ в бездержавному вар╕ант╕, ста╓ неможливою. По-друге, цей апарат насильства спрямований в тому числ╕ ╕ головним чином проти певних груп свого ж таки народу, щоб п╕дтримувати ситуац╕ю, яка явно ц╕ групи не задовольня╓. Така орган╕зац╕я влади ╕ ╖╖ в╕дношень з народом лег╕тим╕зу╓ться в систем╕ права, яке ф╕ксу╓ обов'язки ╕ права мешканц╕в, а також санкц╕╖ за ╖х порушення. Як правило, держава лег╕тим╕зу╓ ╕ п╕дтриму╓ ╕снування антагон╕стичних груп, тобто внутр╕шнього розколу сусп╕льства, його поляризац╕ю. Ця ситуац╕я стиснуто╖ пружини не може тривати до неск╕нченост╕. Врешт╕-решт наростають кризов╕ явища, наступа╓ пер╕од революц╕╖ чи смути. В бездержавному вар╕ант╕ сусп╕льства спец╕ал╕зований апарат влади в╕дсутн╕й, народ може мати зброю, в╕дсутня р╕зниця м╕ж правами ╕ обов'язками (в ╕деал╕), а орган╕зац╕я життя сусп╕льства в╕дбува╓ться шляхом самоорган╕зац╕╖ (самоврядування). Державна влада завжди виступа╓ в форм╕ центрально╖ влади, то ж р╕вень централ╕зац╕╖ (децентрал╕зац╕╖) влади може бути певним критер╕╓м р╕вня державност╕ (бездержавност╕) сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖. (В╕дзначимо, що наявн╕сть ╕╓рарх╕чно╖ структури влади аж н╕як не ╓ ознакою ╖╖ децентрал╕зац╕╖).

Вожд╕вства вже мали стани, зокрема знать, але вона носила сакральний, а не майновий характер. Так, наприклад, германська знать "походила в╕д бог╕в". Германськ╕ так зван╕ "корол╕" виконували сакральн╕, в╕йськов╕ ╕ судов╕ функц╕╖. Важлив╕ р╕шення приймав верховний орган - народн╕ збори, в яких брали участь вс╕ в╕льн╕ озбро╓н╕ чолов╕ки, також ╕снувала рада стар╕йшин. Тобто не було спец╕ального апарату влади, який би п╕дтримував майнове розшарування, встановлював писан╕ закони ╕ сл╕дкував за ╖х виконанням. Разом з тим р╕вень "дикост╕" варвар╕в по в╕дношенню до "цив╕л╕зац╕╖" часто переб╕льшу╓ться. Наприклад кельти (предки зокрема ╕рландц╕в, шотландц╕в ╕ валл╕йц╕в), що заселяли територ╕╖ зах╕дно╖ ╢вропи з першого тисячол╕ття до н. е., вже починаючи з VIII стол╕ття до н. е. мали досить розвинене ╕ р╕зноман╕тне ремесло, зокрема серед знайдених вироб╕в Гальштатсько╖ культури (VIII - VI ст. до н. е.) вже був знаменитий шотландський тартан, точн╕ше його предок - картата (напевно це укра╖нське слово походить якраз в╕д слова тартан) тканина досить високо╖ якост╕, вироблена з застосуванням ткацького станка. Знайден╕ дороги, що були збудован╕ у II ст. до н. е., а в часи Цезаря в╕йська вже могли в╕льно пересуватися по вс╕й ╢вроп╕ дорогами варвар╕в. Кельти ╕ германц╕, що вит╕снили кельт╕в, (але не дуже в╕д них в╕др╕знялись, бо вит╕снення супроводжувалось обм╕ном культур), безумовно являли собою ц╕лком певну ╕ досить розвинену цив╕л╕зац╕ю, а процеси що в╕дбувалися в ╢вроп╕ в пер╕од в╕д Риму до Середньов╕ччя, ╕ як╕ створили середньов╕чну ╢вропу, були насл╕дком з╕ткнення цив╕л╕зац╕й антично╖ ╕ варварсько╖. "Результатом этого взаимодействия, как следствия взаимопроникновения и взаимоуничтожения римского и варварского миров, явилось зарождение нового типа цивилизации". (В.П. Буданова "Варварский мир эпохи великого переселения народов". М. Наука, 2000). Можна доповнити цей висновок фактором християнсько╖ церкви, яка на той час сформувалась як ц╕лком незалежна формац╕я, що на довгий час стала ще одним самост╕йним центром влади ╕ на протяз╕ довгого часу конкурувала в цьому в╕дношенн╕ з владою молодих ╓вропейських держав. Справа в тому, що християнство стало першою тотал╕тарною рел╕г╕╓ю, тобто такою, що намага╓ться контролювати ус╕ аспекти людського життя без винятку (включно з та╓мними помислами). Цей контроль поступово перетворювався у реальну всеб╕чну владу над людьми. Чернеч╕ общини - монастир╕ стали першими справжн╕ми феодалами, бо завдяки лихварству захоплювали ус╕ земл╕ селян в межах досяжност╕ ╕ перетворювали в╕льних землевласник╕в на кр╕пак╕в. Боротьба за владу м╕ж королями ╕ церквою часто переходила в реальн╕ в╕йни. (Ц╕ процеси прекрасно показан╕ в робот╕ Март╕на ван Кревельда, Розкв╕т ╕ занепад держави. Зокрема в╕н констату╓: "Т╕льки в ╢вроп╕ позиц╕я церкви була наст╕льки потужною, що зам╕сть того щоб заново п╕дкоритись ╕мперський влад╕, вона боролась з нею аж до виникнення патово╖ ситуац╕╖. В результат╕ феодал╕зм, зам╕сть того, щоб досить швидко п╕д╕йти до свого к╕нця, тривав майже тисячол╕ття ╕ дав сво╓ ╕м'я ц╕л╕й ╕сторичн╕й епос╕. Що ще б╕льш важливо, ╕мпер╕╖ б╕льше не вдалося в╕дродитись. В пром╕жках м╕ж двома великими вселенськими орган╕зац╕ями виросли велик╕ монарх╕╖...". Взагал╕, ╕деолог╕╖ (рел╕г╕╖) в ус╕ часи супроводжують державу, бо являють собою ще одно джерело влади, на цей раз над душею, причому не т╕льки на цьому св╕т╕, а й на "тому").