Ринкова ментальн╕сть як╕сно зм╕ню╓ систему в╕дношень людини ╕ оточення. Св╕т для нього ста╓ в╕дкритим у вс╕й сво╖ повнот╕, р╕зноман╕тт╕ етнос╕в, культур, рел╕г╕й, традиц╕й, мов. Для нього не ╕сну╓ непорушних ╕стин чи авторитет╕в, абсолютизац╕я свого р╕дного, етн╕чного для нього неприйнятна ╕ б╕льше того, шк╕длива, в╕н легко сходиться з представниками р╕зних народ╕в ╕ культур, в╕н готовий сприймати все, що для нього ма╓ ц╕нн╕сть ╕ в╕д кочовика-ногайця, ╕ в╕д татарина-во╖на, ╕ в╕д поляка-шляхтича - "чорт б╕с, аби яйця н╕с". Татари для козак╕в були ситуативно, то вороги, то союзники, козаки не робили проблеми стосовно контакт╕в з людьми ╕ншо╖ в╕ри, високого чи низького походження, питання "шляхетност╕" для них також було ситуативне ╕ розглядалось з точки зору вигоди. Оцей тип укра╖нця-козака, що сяде грати в карти з чортом, чи нав╕ть ос╕дла╓ його, але н╕коли не поступиться нечист╕й сил╕, бо фактично в╕н в нечисту силу не в╕рить, що сприйма╓ чуже, не як загрозу, а як явище, з ц╕кав╕стю ╕ гумором, цей тип, що знайшов в╕дображення в творах л╕тератури, напевно сформувався з отих переселенц╕в-уходник╕в, а згодом, чумак╕в-козак╕в, що почали широко в╕дкритими очима дивитися на широкий б╕лий св╕т.
Надамо слово ╕сторикам: "...зда╓ться, н╕би вся сeлянськa Укрa╖нa к╕нця XVI - сeрeдини XVII ст. жила нa кoлeсax. "Eрa сeлянськoгo вiдxoду", як iнкoли нaзивaють цeй пeрioд iстoрики, дiйснo дaлa нaдзвичaйнo висoкий прoцeнт мiгрaцiй. Зa пiдрaxункaми Микoли Крикунa, лишe зa дaними судoвиx книг трьox вo╓вoдств Укрa╖ни, у пeршiй пoлoвинi XVII ст. втiкaчi пoкинули близькo двox тисяч сiл з Руськoгo i Бeлзькoгo вo╓вoдств, a з тeритoрiaльнo нeвeликoгo Пoдiльськoгo - 618. Дoбрoбут кoлoнiстiв був гaрaнтoвaний сaмoю прирoдoю, бo зaлeжaв лишe вiд ╖xньo╖ прaцьoвитoстi тa зaпoвзятливoстi. Приклaдiв пoдиву гiднo╖ сeлянськo╖ зaмoжнoстi в циx крaяx, дe, як гoвoрили рeвiзoрaм брaцлaвськi бoяри щe в 1545 р., мужик пишнiший i бaгaтший, aнiж пaн, мoжнa нaвeсти чимaлo. Прoтe всe-тaки, всупeрeч нeзрiвняннo сприятливiшим oбстaвинaм життя ки╖вськo-брaцлaвськoгo сeлянинa пoрiвнянo з йoгo вoлинським, a oсoбливo гaлицьким брaтoм, сaмe Брaцлaвщинa й Ки╖вщина нeвдoвзi стaнуть вoгнищeм сoцiaльниx кoнфлiктiв. Причини цьoгo бaчaться нe стiльки в eкoнoмiчниx рeaлiяx чи нaдмiрниx утискax сeлянськo╖ мaси, скiльки в спeцифiчнiй мeнтaльнoстi xлiбoрoбiв стeпoвo╖ зoни. Oсвo╖вши влaснoю прaцeю зeмлi й вoди нeбeзпeчнoгo крaю, кoлoнiсти нe дoпускaли думки, щo цe нe ╖xня, сaнкцioнoвaнa Бoжим прaвoм влaснiсть. З iншoгo бoку, життя вiч-нa-вiч з тaтaринoм вирoблялo нeзaлeжнiсть i вiдвaгу, спoрiднeну з кoзaцькoю. Тoму нaвiть лeгкi спрoби зaпрoвaдити крiпoсницькo-пaнщиннi пoрядки, звичнi для внутрiшнix рeгioнiв дeржaви, викликaли тут бурxливу рeaкцiю як зaмax нa вoлю". ╤ дал╕: "Кiлькiсть мiськиx пoсeлeнь, щo виникли в oстaннiй чвeртi XVI - пeршiй пoлoвинi XVII ст. у пoгрaничниx (укрa╖нниx) вo╓вoдствax - Ки╖вськoму тa Брaцлaвськoму, врaжaючa - пoнaд 300. I xoчa в пeрeвaжнiй бiльшoстi ╖хн╓ нaсeлeння нe пeрeвищувaлo сoтнi двoрiв, тoбтo близькo 600-700 чoлoвiк, однак рoль oсeрeдкiв, дoвкoлa якиx снувaлoся життя, вoни викoнувaли. Бiльшiсть зaснoвувaлaся вiдрaзу нa мa╜дeбурзькoму прaвi, тoбтo з пeвними, нexaй ╕ спрoщeними, фoрмaми сaмoврядувaння. Нaвiть oбмeжeнi форми мa╜дeбурзькoгo сaмoврядувaння сприяли тoргoвiй aктивнoстi мiськoгo нaсeлeння i пoжвaвлeнню рeмiсництвa. Нaприклaд, у Бiлiй Цeрквi, щo виниклa як прикoрдoнний зaмoк у сeрeдинi XVI ст., a 1588 р. oдeржaлa привiлeй нa мa╜дeбурзькe прaвo, нa 40-i рoки XVII ст. вжe мeшкaлo пoнaд 250 рeмiсникiв рiзниx прoфeсiй - дo 30% житeлiв". (Н. Яковенко. Нарис ╕стор╕╖ Укра╖ни з найдавн╕ших час╕в до к╕нця 18 стол╕ття.)
Як сказав Боплан про козак╕в, "вони надзвичайно кохаються у сво╖й свобод╕, без яко╖ не уявляють життя". Д╕йсно, це було головне. В╕д часу, коли укра╖нська ментальн╕сть, дух свободи ╕ уявлення про те, як треба жити ╕ як не треба жити н╕ в якому раз╕, поширилась практично в межах нин╕шн╕х укра╖нських земель, то вже вона сама стала причиною ╕ рухомою силою подальших под╕й. Вона створила феномен, як дехто говорить, держави, яко╖ н╕коли не було. Як не дивно, ця держава не вмерла й не загинула, а навпаки, розширилась ╕ "переварила" прибульц╕в. З пад╕нням польсько╖ влади Запорозьке в╕йсько взяло на себе функц╕╖ цив╕льно╖ адм╕н╕страц╕╖, утворивши фактично новий пол╕тичний орган╕зм, який ми назвали козацькою державою, але який, на жаль, державою ще не був. Саме це через нетривалий час призвело до Ру╖ни. Держава не може сформуватися "з нуля" одномоментно, ма╓ пройти певний процес ╖╖ адаптац╕╖ до реал╕й, утворення певно╖ ╓дност╕ ╕ узгодженост╕ ус╕х частин механ╕зму, досягнення певного р╕вня профес╕онал╕зму. ╤ держава не може утворитися в сусп╕льств╕, де переважна б╕льш╕сть людей позбавлена державницько╖ ментальност╕, де держава асоц╕ю╓ться з панством, кр╕пацтвом, насильством ╕ приниженням. Але т╕ сусп╕льн╕ форми, що виникли на Укра╖н╕, являли на той час оптимальн╕ (╕ на м╕й погляд, ун╕кальн╕) форми узгодження сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ ╕ ╕ндив╕дуально╖ свободи.
Як╕сть народу взна╓ться в випробуваннях. ╤сторичн╕ виклики т╕льки зм╕цнюють сильний народ, загартовують його ╕ розширюють його адаптац╕йн╕ можливост╕. Саме таким викликом стали для Укра╖ни майже безперервн╕ агресивн╕ д╕╖ Кримського ханства, що почалися в к╕нц╕ XV стол╕ття ╕ тривали майже п╕втора стол╕ття. Власне ц╕ д╕╖ довершили формування ц╕лком певно╖ соц╕ально╖ практики ╕ в╕дпов╕дного укра╖нського типу людини, яку ми зна╓мо вже з ╕сторичних джерел. Цей пер╕од остаточно сформував укра╖нську нац╕ю, як нац╕ю в╕льних людей, що можуть власними силами протистояти потужним зовн╕шн╕м загрозам.
Розд╕л 2.4. Держава, яко╖ н╕коли не було.
Надлежит искоренять в малороссах развратное мнение, по коему
представляют себя народом от здешнего совсем отличным.
Катерина ╤╤
Останн╕м часом з'явилась маса публ╕кац╕й (особливо в ╤нтернет╕) про укра╖нську "недодержавн╕сть", написаних на р╕зних р╕внях грамотност╕, з'являються карти, на яких показано, з одного боку, коли ╕ ким та чи ╕нша частина Укра╖ни була колон╕зована, ╕ перестала ╕снувати власне, як Укра╖на, а з ╕ншого боку, коли ╕ завдяки кому не╕снуюча Укра╖на приростала територ╕ями. Кр╕м того переконливо доводиться, що укра╖нц╕ ╕ рос╕яни - це один ╕ той самий чорт, т╕льки з р╕зних бок╕в. ╤стор╕ю про не╕снуючу Укра╖ну я пам'ятаю з глибоких радянських час╕в, б╕льше того, я не п╕ддавав жодному сумн╕ву ╕сторичн╕ факти - Укра╖ни як держави в загальноприйнятому сенс╕ д╕йсно не було, причому, н╕коли, якщо не рахувати к╕лькох рок╕в за час╕в Хмельниччини, та й то навряд чи те утворення можна було назвати державою. Звичайно, на так╕ аргументи можна в╕дпов╕сти: головне, щоб ╕снував народ, а держава буде.
Але можна глибше копнути в суть питання (до якого ми ще будемо неодноразово звертатись): чому укра╖нськ╕ земл╕ не т╕льки не зменшились, чи нав╕ть зникли з ╕сторично╖ карти, як то в╕дбулося, скаж╕мо з землями каталонц╕в, саксонц╕в, гасконц╕в, бургундц╕в, бретонц╕в, гот╕в, шваб╕в ╕ безл╕ч╕ ╕нших, а безперервно приростали. Вони приростали власне, як укра╖нськ╕ земл╕, тобто земл╕, де серед населення переважа╓ укра╖нський тип культури ╕ ментальност╕. Характерний приклад - Слобожанщина чи П╕вн╕чне Причорномор'я, куди ст╕калися представники найр╕зноман╕тн╕ших етнос╕в, але врешт╕ решт були укра╖н╕зован╕. (Винятком ╓ Стародубщина, яка починаючи з 1660 рок╕в ╕нтенсивно заселялась старообрядцями - соц╕альною групою, що була схильна до само╕золяц╕╖ ╕ не п╕ддавалась жодн╕й асим╕ляц╕╖ чи культурним впливам. Старообрядц╕ Стародубщини зберегли свою культурну ╕дентичн╕сть нав╕ть п╕сля насильницького ╖х виселення в Бурят╕ю).
