Ось блимнули зловісно вікна їхньої кімнати. Хапаючися, ми перейшли коритар.

— Та тихо! — вигукнула Софочка, коли я загуркотів, на щось спіткнувшися.

— Чудна жінка! — подумав я. — Все одно зараз поназбігаються зі всіх боків сусіди. Дивно, як це досі вони, — не вчули пострілу, чи що?

Я нишпорив очима по їхній кімнаті. Де ж він? Що це? Невже вона сховала мертве тіло? Збожеволіла, чи що?

— Та куди ти дивишся, ось! — вона схопила зі столу клаптик паперу.

— Ага, — подумав я, — самовбивця, бувши дуже коректною людиною, поклав собі десь поза межами цієї затишної кімнатки вчинити своє жахливе діло.

І вп'явся очима в його записку. Софочка, не давши дочитати, палко обняла мене зі стогоном щастя:

— Тепер я зовсім твоя!..

— Бідний Джим,— подумав я, — це все ж тяжко для його чутливої вдачи, — носити в собі думку, що був причиною смерти людини...

Я й не став розпитувати про подробиці драми. Навіщо? Неприємно про не слухати. Я не люблю бути свідком нещасних випадків і старанно обминаю на вулиці натовп, коли вчую, що цей натовп зібрався заради звірячої цікавости до чужого лиха.

Аж ось Джимове обличчя скривила саркастична посмішка.

— Знаєш, що в записці було? — сказав він. —Цікава записка. Я навмисно заховав її й ношу при собі, як яскраве свідчення про моє йолопство, як хоч і запізнену пересторогу... На, перечитай, — витяг він із гаманця потертий аркушик.

Я неохоче розгорнув його. Що там може бути цікавого? Але, прочитавши, аж зареготав з несподіванки.

«Моя люба Софочко, — писав самовбивця, — тепер я можу спокійно лишити тебе. В тебе є щирий приятель. Він мені дуже сподобався й я гадаю, що ти будеш із нам щаслива. Звичайно, я додому не повернуся. Речі мої надішлеш на адресу, про неї я тебе повідомлю, як тільки дізнаюся стороною про твоє одруження з Джимом. Поки що я взяв службу банківського артільника. Служба приємна, — весь час роз'їзди, а я надто засидівся був. От тільки, — треба мати при собі револьвера. Так належить. Але бажання бути вільним переважило навіть мою огиду до зброї. Цілую востаннє, ще сьогодні вранці твій чоловік, а тепер — вільний птах!..»

— Ну, що ж, ходім до мене обідати, покажу тобі мою чорнооку долю, — сказав Джим, ховаючи записку,

Я згодився. Все ж цікаво побачити таку енергійну жінку.

— Так відразу після того й подружилися? — запитав я дорогою.

— Та ні, — відповів Джим. — Я ще трохи пручався. Але, знаєш — осінь, нема своєї затишної кімнати...

Я остовпів, побачивши Софочку. Але не встиг я слово сказати, привітавшися з нею, як Джим зник, побігши до Церобкопу* по вино до обіду. Тоді я, скориставшися, що ми з нею віч на віч, запитав її:

— Саро! Ти який раз це взяла шлюб?

— Десятий! — щиро сміючися, відповіла вона і казала далі вже поважно, навіть похмуро:

— Ну, а що ж таким, як я, робити? Ви ж бо забили нам усі шляхи до життя, залишивши єдину службу: хатньої господині, як це в моїй анкеті значиться. Я чесна й порядно виконую цей обов'язок. Я не винна, що мені часто доводиться міняти посаду. Такий метушливий, несталий час!.. І хіба я Джимові не пара?

Вона мала рацію: вона з мелітопольських степів, а Джим, ну — з пляжу! Обидва вони потрапили в потік гемороїдальних облич і захлянув він їх, цей потік, особливо гидотний так у серпні чи в липні, коли задуха й спека... О, Харків — курна столиця-полустанок. Коли ж до станції доб'ємось?..

Оповідання Дмитра Бузька «Софочка й Джим» представлено тут за публікацією в журналі «Нова ґенерація» № 1 (січень) 1929 року. Збережено тогочасний правопис, котрий дещо відрізняється від сучасного.

О Харків — курна столиця-полустанок. — Харків з 1919 по 1934 рік був столицею Української Радянської Соціалістичної Республіки.

... на вулиці Лібкнехта. — З 1924 по 1941 рік головна вулиця Харкова називалася вулицею Карла Лібкнехта (на честь німецького революціонера), після чого їй повернули первинну назву — Сумська.

«Нова Баварія» — сорти харківського пива і назва пивного заводу, де його виготовляють; що той завод знаходиться у харківському районі Нова Баварія. Тут мається на увазі пивна, де пропонувалося це пиво.

... побігши до Церобкопу... — Церобкоп — Центральний робітничий кооператив — назва багатьох магазинів у Радянському Союзі у 20-30-х роках.