Свіже морське повітря могутнім життєдайним потоком влилося у груди. Хвилину хлопець смакував його, не відповідаючи на запитання Глоби. Трохи віддихавшись, він підтягся на руках, швидким рухом скочив у шлюпку і сів на своє місце.

— По-моєму, там усе в порядку, і її можна буде дістати, — сказав він, не звертаючи уваги на запитання Глоби.

— А чому ж ти зразу не дістав її? — різко і злісно крикнув Глоба.

Вася здивовано глянув на нього і навіть здригнувся від несподіванки: завжди спокійного, витриманого Глобу зараз не можна було впізнати. Очі горіли розлючено, обличчя почервоніло Вася злякався. Ось-ось Глоба кинеться на нього з кулаками. Не розуміючи, чому саме

Глоба так хоче, щоб він здобув цю скрипку з потонуло! яхти, Вася відповів тихим, винуватим голосом:

— Я зараз її дістану. Ви не хвилюйтеся.

— Марш у воду, — крикнув Глоба, і наляканий Вася в ту ж мить підвівся з місця. Він не насмілювався навіть глянути на розлюченого Глобу. Йому було страшно вдруге поринати вниз на затонулу яхту, де зелена темрява, липкі водорості і страшні чорні, мертвоокі краби. Але залишатися тут йому було ще страшніше Не вагаючись ні хвилини, він став на борт шлюпки.

Знову, як і перше, на мить його тіло застигло в повітрі, безшумно зникло у воді, і мокрий мотуз побіг униз.

Глоба не заспокоївся. Лютий вираз не зникав з його обличчя. Хвилина, поки Вася був під водою, вирішувала для нього все.

А тим часом Вася знову підплив до розчинених дверей рульової рубки, вже не почуваючи тріскотіння у вухах.

Швидко пливучи обережними, вправними рухами, що нагадували економні рухи жаби під водою, він наблизився до дверей рульової рубки.

Так само обережно, намагаючись ні за що не зачепитись, він проник усередину і, тримаючись за слизьке колесо штурвала, оглянувся.

В рубці жили краби. Тут було їхнє царство. Вони гніздилися всюди — на полицях, на компасах, на столі і під столом. Васі навіть здалося, що він чує тихе шарудіння їхніх твердих клешень. Але це тільки здавалося. Краби, великі й маленькі, нерухомо сиділи на своїх місцях.

Тамуючи в собі почуття огиди й страху, Вася пересунувся ближче до задньої стінки, де мусила бути полиця, про яку говорив Глоба.

Справді, полиця була саме там. На ній Вася не побачив ніякого великого пакунка, в якому могла б бути скрипка. На полиці лежав невеличкий, темний, плоский пакунок, щось на зразок портфеля.

Ні, це ніяк не могло бути скрипкою?

Там, під подою, незважаючи на те, що вже невистачало повітря, і страх все сильніше й сильніше охоплював серце, Васі захотілося заплакати, заплакати від образи. Його обдурили, підло і низько обдурили. А він, наче малесенький хлопчик, повірив злому червонопикому Глобі.

Так само обережно, намагаючись не зачепитись, хоч оченята його помутніли і бачили гірше, Вася виплив з рубки і став підійматися вгору.

Так само висіло сонце, як велика полум’яна куля, але зараз Вася вже не звертав уваги ні на що. Ні на рибок, ні на великих білорожевих медуз, яких принесла тиха підводна течія.

Знову мокра голівка показалася з води, і Глоба аж перехилився над бортом, Побачивши, що у Васі в руках немає нічого, він несамовито вилаявся Чайки злякано знялися із скелі Дельфін в повітря і закружляли над шлюпкою.

— Там немає ніякої скрипки, — сказав Вася, коли він на мить спинився, Щоб вдихнути повітря. — Там лежить якийсь маленький пакуночок, але то не скрипка.

— Це скрипка! — кричить Глоба у нестямі.— Присягаюся тобі, це скрипка! Вона розібрана. Їх завжди так возять — ці старовинні прокляті скрипки!

Але Вася не вірить, і Глобі доводиться просити його, мало не благати ще раз спуститися на яхту і дістати пакунок,

— Це ж для тебе, це ж все для тебе! — запевняв Глоба.

Вася ніяк не міг зрозуміти, чому це раптом Глоба так піклується про нього.

Але, зрештою, Глобі вдається переконати Васю.

І знову у Васі перед очима густі зелені сутінки, і знову мертвоокі краби нерухомо спостерігають кожний його рух. Вася заплив у рубку значно впевненіше, ніж перший раз, і наблизився до полиці.

У чорному пакунку, звичайно, не могла вміститися ніяка, навіть розібрана, скрипка. Проте Вася ніколи не бачив розібраних скрипок і повірив.

Відкинувши великого краба, Вася спробував зняти пакунок з полиці.

Це було зовсім не такою легенькою справою. Черепашки, маленькі й гострі, густо обліпили полицю і наче цементом, прикріпили до неї пакунок.

Зелена вода біля Васиних рук раптом набула трохи рожевого відтінку. Вася відчув гострий біль у пальцях правої руки. Це він порізався об гостру черепашку.

Нарешті пакунок було відірвано від полиці.

Не гаючи тут більше жодної секунди, Вася швидко, відчуваючи, як нестає повітря, поплив угору.

Темніло в очах, і нерухоме сонце на поверхні води здавалося чорним.

Глоба зустрів його появу з пакунком у руках вигуком, але Вася нічого не чув. Тримаючись за борт, він хапав ротом повітря, намагаючись вдихнути його якомога глибше, якомога більше.

Глоба вже не звертав на Васю ніякої уваги: він вирвав у нього з рук пакунок, швидко кинув його на лаву шлюпки, каблуком оббив гострі черепашки, розірвав стару прогумовану матерію, і на світ з’явився невеличкий, потемнілий від часу портфель.

Глоба був такий радий, що навіть не помітив, як вліз у шлюпку Вася. Хлопець уже віддихався. Личко його, раніше сине від задухи, вже стало, як звичайно, рожевим. Зараз він хотів бачити скрипку, ту саму скрипку, що за неї йому довелося пережити стільки страшних хвилин.

Алє перед Глобою на лаві замість скрипки лежав невеличкий портфель крокодилової шкіри, і нічого схожого на скрипку в човні більше не було.

Від обурення Вася немов скам’янів. Застиглими оченятами він дивився, як Глоба, поспішаючи, розкрив портфель і витяг з нього трохи пожовклі папери.

Він розбирав і розкладав їх радісно і з нетерпінням. У нього в руках Вася побачив велике фото. На ньому молодий Глоба стояв на повний зріст. Він був знятий в офіцерській формі. Побачивши це, Вася тихо охнув

— Де ж скрипка? — сказав він, наближаючись до Глоби. — Де ж скрипка?

— Мовчи, щеня! — навіть не повертаючи голови, відповів Глоба.

У Васі аж дух захопило від обурення. Значить, цей Глоба підло дурив його? Замість скрипки він примусив дістати якісь документи!

На хвилину Вася розгубився, не знаючи, що діяти. Ніколи ніякої скрипки на яхті не було, а Глоба просто використав його вміння добре пірнати й плавати під водою! Раптом Васі спало на думку, що цей офіцер Глоба, мабуть, робив колись страшні злочини, а тепер він сам, піонер Вася, допоміг йому.

Від образи й болю Вася мало не заплакав.

Глоба, не звертаючи на нього уваги, заховав фото, гадаючи, що хлопець не встиг його роздивитися, і продовжував тремтячими руками перебирати папери. Кожного з них було цілком досить, щоб з головою викрити контррозвідника Глобу. Він мусив їх спалити негайно, як тільки прибуле на берег.

— Ви мене обдурили! — сказав Вася, відчуваючи, як ридання стискають йому горло. — Ви мене обдурили!..

На цей раз Глоба здивовано позирнув голову. У тоні, яким було сказано останні слова, ясно почулася погроза.

— Ти бачив фотографій? — насторожено, повагом спитав Глоба, повертаючись до корми, де сидів все ще роздягнений Вася.

— Бачив! — зухвало виловів хлопець, і Глоба здригнувся, — бачив і знаю хто ви такий. Ви — падлюка і білий офіцер. Сьогодні про це знатимуть чисто всі.

Металеві нотки зазвучали у Васиному голосі. Він дивився Глобі прямо в очі.

Глоба зробив крок до нього, і в ту ж мить Вася скочив на борт шлюпки.

— Ага, злякався?

Глоба не відповів. Не зводячи з Васі важкого погляду, він пересотупив через лаву. Обличчя і очі почервонили, налилися кров'ю і весь він був такий страшний, що Вася, ні секунди не вагаючись, кинувся в море і поплив. Не відв’язаний мотуз, з шарудінням тручись об борт, потягся за ним. Другим кінцем він був прив'язаний до лави на шлюпці.