(ПОЛІЦІАН стримано вклоняється).
І приятель його Балтаззар, герцог
Суррейський. Граф привіз листи,
Щоб вашу світлість втішити вістками.
ГЕРЦОГ
Он як! Вітаю щиро вас у Римі
І в нашім домі, мій вельможний пане!
І вас, шляхетний герцоге! Я знав
Ще батька вашого, шановний графе.
Ну, Кастільйоне, клич сюди кузину,
Щоб я відразу графа познайомив
З твоєю нареченою. Ви, пане,
Приїхали якраз-бо на весілля...
ПОЛІЦІАН
Щодо листів, які згадав ваш син
(Здається, ніби ваш), то я, на жаль,
Не відаю про них. Коли б такі
Знайшлись, мій друг Балтаззар (де ж це він?)
Їх вручить вашій світлості. Прощайте!
ГЕРЦОГ
Йдете? Так швидко?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Руперте! Беніто!
В покої графу покажіть дорогу!
Нездужа, видно, граф.
Входить БЕНІТО.
БЕНІТО
Сюдою, пане!
(Виходить. ПОЛІЦІАН за ним).
ГЕРЦОГ
Пішов? Нездужа?
БАЛТАЗЗАР
Даруйте, любий пане.
Ви правду мовили: нездужа граф.
Погода вогка, опріч того, втома
З далекої дороги... Я, напевно,
З їх світлістю піду. Йому щось зле.
Я скоро повернусь.
ГЕРЦОГ
Оце так зустріч!
Ну й диво дивне! Чуєш, Кастільйоне?
Ходи, мій сину, маю щось сказати.
Ти, звісно, помилявся, кажучи,
Що веселун Поліціан. А хто
Із нас казав, що меланхолік граф?
ЯВА ШОСТА
Опочивальня в палаці герцога. ПОЛІЦІАН і БАЛТАЗЗАР
БАЛТАЗЗАР
Прочумайся, Поліціане!
Ти не повинен, чуєш, не повинен
Цим настроям піддатись. Будь колишнім!
Гони докучливі пусті химери
Й живи, бо ти вмираєш!
ПОЛІЦІАН
Ні, неправда,
Бо я таки живу.
БАЛТАЗЗАР
Як сумно, друже,
Тебе таким ось бачити!
ПОЛІЦІАН
Мені
Так само сумно, дорогий мій друже,
Що через мене засмутився й ти.
Наказуй, пане! Що мені робити?
На твій наказ приборкаю натуру,
Що я дістав від пращурів своїх,
Що з материнським молоком всмоктав,
І перестану бути вже собою.
Наказуй, пане!
БАЛТАЗЗАР
Тож на герць, на бій —
В сенат або до бою.
ПОЛІЦІАН
Леле! Леле!
Той біс за мною бігтиме й туди!
Той біс не відпускав мене і там!
Що то за голос?
БАЛТАЗЗАР
Я не чув нічого —
Лиш голос твій та ще його відлуння.
ПОЛІ ЦІАН
Отож я марю.
БАЛТАЗЗАР
Обтрусись від марень.
Тобі пристало бойовище, двір,
Тебе чекає Шана, кличе Слава.
Її суремної не вчуєш мови,
Зважаючи на всі уявні звуки
Та голос привидів.
ПОЛІЦІАН
То їхній голос.
Невже ти не почув?
БАЛТАЗЗАР
Не чув нічого.
ПОЛІЦІАН
Не чув! Балтаззаре, не говори
Поліціану про двори й звитягу.
О, як до смерті в'їлося мені
Порожнє, пишномовне марнолюбство
Людей Землі! Побудь іще зі мною!
Росли ми вкупі, вчилися разом —
І досі друзі... та уже недовго...
У Вічнім Місті зробиш ти для мене
Люб'язну й добру послугу, по чому
Благословенна і найвища влада
Обов'язки твої й любов до друга
Навік скасує.
БАЛТАЗЗАР
Ох, страшні слова —
Не хочу розуміти.
ПОЛІЦІАН
Кроки Долі
Все ближчають. Коротшають години,
Піщинки Часу золотом стають,
Балтаззаре, і сліплять очі. Боже!
Не можу вмерти, маючи у серці
Таке разюче відчуття краси,
Що спалахнуло в нім. Мені здається
Духмянішим повітря, ніж звичайно...
Мелодії розкішні ронить легіт...
А на землі чудовніше зело...
Святіші промені рахманний місяць
Із неба ллє... Та тс-с! Тепер не скажеш,
Що ти не чуєш?
БАЛТАЗЗАР
Ні, таки не чую.
ПОЛІЦІАН
Не чуєш? Слухай, слухай! Найтихіший
І найсолодший звук торкнувся слуху.
Жіночий голос! Скільки в ньому смутку!
Мене гнітить його урочий чар.
О, знову, ще! Як западає в серце!
Не чув я голосу такого зроду.
Якби ж почув його бентежні тони
Раніше я!
БАЛТАЗЗАР
Тепер і сам я чую.
Стривай, стривай! Якщо не помиляюсь,
Той голос з-за віконниці лунає, —
Он бачиш те вікно? Так, безперечно,
З палацу герцога. Ота співачка
У домі його світлості. Можливо,
То навіть Алессандра, наречена
Кастіліоне, герцогського сина
І спадкоємця.
ПОЛІЦІАН
Тихше! Знову віні
ГОЛОС (ледь чутно)
Чи твому серцю сила
Відринути моє,
Що так тебе любило,
Добро й біду ділило?
Чи твому серцю сила
Покинути мене?
Скажи, що ні!
БАЛТАЗЗАР
Англійська пісня. Чув, її співають
В Британії, але не так тужливо.
Цить! Цить! Співає знов!
ГОЛОС (трохи гучніше)
Чи серцю сила
Відринути моє,
Що так тебе любило,
Добро й біду ділило?
Чи твому серцю сила
Покинути мене?
Скажи, що ні!
БАЛТАЗЗАР
Замовкла, стихло все!
ПОЛІЦІАН
Не все затихло!
БАЛТАЗЗАР
Ходімо вниз.
ПОЛІЦІАН
Іди без мене, сам.
БАЛТАЗЗАР
Година пізня, — нас чекає герцог,
Тебе очікують усі у залі.
