Цій справі було покладено край, фурії заспокоїлись, і я одразу завоював велику прихильність містера Краба. Свої таємниці він довіряв тільки мені і доручив мені постійну роль Томаса Гавка в редакції «Ласуна»; оскільки він не міг мені дати ніякої платні, то дозволив просто користуватися його порадами.

— Мій любий Яквасе, — сказав він мені якось після обіду, — я ціню ваші здібності і люблю, як рідного сина. Я зроблю вас своїм спадкоємцем. Після моєї смерті «Ласун» стане вашою власністю. А тим часом я виведу вас у люди... неодмінно виведу... тільки слухайтесь моїх порад. Перш за все треба спекатись цього старого Кнура.

— Кнура? — зацікавився я. — Свині, чи не так?.. Aper[10] (як кажуть латиною)?.. Хто свиня? Де?

— Ваш батько, — була відповідь.

— Справді, — сказав я. — Свиня.

— Вам треба подумати про майбутнє, Яквасе, — вів далі містер Краб, — а цей ваш наставник висить у вас на шиї, мов камінь. Нам потрібно негайно відітнути його. (Тут я витяг ножа). Нам потрібно відітнути його, — провадив далі містер Краб, — раз і назавжди. Він заважатиме нам... заважатиме. Повірте мені, вам слід дати йому стусана, або побити кийком, або скоїти щось подібне.

— А що ви скажете, — скромно поцікавився я, — якщо спочатку я дам йому стусана, потім поб'ю кийком і, смикнувши за ніс, приведу до тями?

Містер Краб замислено подивився на мене й відповів:

— Вважаю, містере Таме, вашу пропозицію цілком слушною... усе це просто чудово, тобто ви маєте рацію, але з перукарем упоратися не так просто, і, гадаю, після того як ви зробите з Томасом Тамом те, що надумали, слід добряче підбити йому кулаком обидва ока, щоб він навіть не наважувався стежити за вами під час розваг. Якщо ви вчините саме так, можете вважати, що виконали своє завдання. А втім, було б непогано хлюпнути на нього раз-другий грязюкою з рівчака, а тоді віддати до рук поліції. Наступного ранку ви можете просто піти в поліцію і заприсягнутись, що на вас учинили напад.

Мене зворушило те тепле почуття, з яким містер Краб дав мені таку чудову пораду, і я, не гаючи часу, скористався з неї. Зрештою, я спекався старого кнура і відчув себе вільною людиною, справжнім джентльменом. Проте нестача грошей певний час викликала в мене якусь невпевненість, та згодом, уважно пороздивлявшись на всі боки і побачивши, що робиться в мене під носом, я збагнув, як уладнати таку річ. Я сказав «річ», бо по-латині, наскільки мені відомо, «річ» звучить гет. Між іншим, про латину, чи може мені хтось сказати, що означає quocunque[11] або modo?[12] Мій план був до краю простий. Я купив за безцінь шістнадцяту частку «Кусливої Черепахи» — оце й усе. Справу було зроблено, і я поклав гроші до своєї кишені. Звичайно, треба було владнати деякі дрібниці, які були, так би мовити, наслідком, результатом. Я, наприклад, придбав перо, чорнило, папір і з шаленим завзяттям узявся за діло. Я закінчив статтю для журналу, дав їй назву «Цвірінь-цвірінь автора «Брильянтину Тама» і переслав до «Нісенітниці». Однак цей журнал у «Щомісячних відповідях кореспондентам» назвав мою статтю «марнослів'ям», і я змушений був перемінити заголовок на «Кукуріку» Якваса Тама, ескв., автора оди «Брильянтин Тама» і редактора «Кусливої Черепахи». З цією поправкою я знову послав статтю до «Нісенітниці», і, чекаючи на відповідь, щоденно друкував у «Черепасі» по шість шпальт, так би мовити, філософсько-аналітичних розвідок про літературну вартість журналу «Нісенітниця» і особисті якості його редактора. Наприкінці того ж тижня в редакції «Нісенітниці» збагнули, що припустились прикрої помилки і «сплутали безглузду статтю «Кукуріку», що її написав якийсь незнаний невіглас, з однойменною неоціненною перлиною знаменитого автора «Брильянтину Тама» Якваса Тама, ескв.». «Нісенітниця» висловила «щире співчуття з приводу цілком природного непорозуміння» і до того ж обіцяла надрукувати оригінал «Кукуріку» в наступному номері журналу.

Річ у тім, що я так і думав і тоді, і пізніше, і не маю ніяких підстав думати інакше тепер, коли «Нісенітниця» таки помилилась. Навряд чи хто у світі, маючи добрі наміри, так неприпустимо помилявся, як «Нісенітниця». Відтоді я полюбив «Нісенітницю» і невдовзі глибоко збагнув саму суть її літературної вартості і принагідно залюбки розводився про неї на сторінках «Черепахи». А тут іще дивний, я б сказав, небувалий збіг, що спонукає серйозно замислитись: така ж революційна зміна поглядів, таке ж неймовірне bouleverse-ment[13] (як кажуть французи), такий же всеохопний шкереберть (якщо тільки можна навести тут цей досить широко вживаний індіанцями крутий вислів), що стався попри всі pro et con[14] у моїх взаєминах із «Нісенітницею», згодом, за таких самих обставин, відбувся й у взаєминах з редакціями «Горланя» і «Гармидера». Внаслідок цього геніального трюку мені поталанило: я «напихав повний гаманець»* і, кажу про це чесно й упевнено, почав стрімко робити блискучу кар'єру. Я став знаменитим і можу тепер сказати словами Шатобріана: «Я творив історію — J'ai fait 1'histoire».

Я справді «творив історію». З тих славетних часів, що про них я веду свою оповідь, мої діяння і твори ввійшли до скарбниці людства. Вони вже відомі всьому світові. Отже, немає рації докладно описувати, як я, стрімко підіймаючись щаблями кар'єри, успадкував «Ласуна» і злив його з «Гармидером»; як згодом придбав «Горланя» і таким чином об'єднав три періодичні видання; як, нарешті, уклав угоду з останнім конкурентом і об'єднав усю літературу країни в одному чудовому, всесвітньовідомому журналі

«ГОРЛАНЬ, ЛАСУН, ГАРМИДЕР І НІСЕНІТНИЦЯ».

Так, я творив історію і досяг світового визнання. Моя слава розлетілась до найдальших куточків землі. У першій-ліпшій газеті ви неодмінно натрапите на згадку про безсмертного Якваса Тама: містер Яквас Там сказав так, містер Яквас Там написав так, містер Яквас Там зробив так. Але я людина скромна і покірливо залишаю цей світ. Зрештою, в чому полягає суть того незбагненного явища, яке ми називаємо «геніальністю»? Я погоджуюсь з Бюффоном...* з Хогартом...* по суті, геній — це насамперед старанність.

Погляньте на мене! Як я трудився... як працював... як писав! О боги, хіба я не писав? Я не знав слова «відпочинок». Удень я був прикутий до стола, а вночі, блідий від недосипання, працював при світлі лампад. Бачили б ви мене тоді. Я схилявся то направо, то наліво; то подавався вперед, то відкидався на бильце крісла. Я сидів tete baissee[15] (як кажуть мовою якихось індіанців), схилившись над білим, мов алебастр, аркушем. І хай там горе чи радість, голод чи спрага, я писав. Я писав у будь-яку погоду, я писав удень і вночі. Не має значення, що я писав, головне — стиль, який я запозичив у Дурисвіта. Бах! Трах! Пропоную вам познайомитись із ним.

Сатирична новела Едґара По “The Literary Life of Thingum Bob, Esq. Late editor of the "Goosetherumfoodle" by himself” була написана американським класиком 1844 року. Перші публікації: грудень 1844 у річмондськім літературнім журналі Southern Literary Messenger; 26 липня 1845 у нью-йоркській газеті Broadway Journal. У обох цих видавництвах Едґар По деякий час був штатним співробітником, літературним критиком, а у другому, до того ж, співвласником і редактором. В новелі присутні автобіографічні аспекти з життя самого По. Наприклад, як і герой новели, Едґар По не отримав гонорару за першу публікацію своєї новели «Метценґерштайн» (що її було надруковано 14 січня 1832 року у газеті Saturday Courier, але навіть без імені та прізвища автора). Тут новелу “The Literary Life of Thingum Bob, Esq.” представлено в українському перекладі Владислава Борисовича Носенка «Літературне життя Якваса Тама, есквайра (колишнього редактора журналу «Нісенітниця»)».