А поки що справи йшли сво╓ю чергою. Робота над розписом храму просувалася напрочуд швидко ╕ вдало. П╕д Серг╕╓вим пензлем справд╕ таки народжувалася р╕ч надзвичайна, й хоча хвалити самого себе - справа невдячна, йому ╕нод╕ все ж хот╕лося вигукнути щось на кшталт похвали сво╖й власн╕й робот╕: так вже доладно була вир╕шена загальна композиц╕йна побудова, в яку, наче пот╕чки у велике р╕чище, так природно вливалися окрем╕ еп╕зоди, так вже напрочуд довершено вигравала колористична пал╕тра, з першого погляду вбираючи оч╕...
Поки що, до завершення роботи, Серг╕й найсувор╕шим чином забороняв кому б то не було дивитися на свою роботу, хоча ╕нколи виникала майже непереборна спокуса показати бодай Оксан╕ це диво, що немов саме собою народжувалось - так наче рукою Серг╕я поза його волею водила якась всемогутня потойб╕чна сила. В╕н, звичайно, перемагав цю спокусу, вт╕шаючи себе передбаченням про те, як в╕н покаже вже повн╕стю готовий розпис. Покаже вперше - першою, хто побачить його роботу буде Оксана.
Таким чином, навдивовижу усп╕шне просування роботи, тепло с╕мейного вогнища, б╕ля якого в╕н щодня з╕гр╕вав свою душу, наснажуючись на продовження розпису, неймов╕рне передчуття майбутнього щастя заго╖ли Серг╕╓ву травму так швидко й непом╕тно, що в╕н нав╕ть не м╕г пот╕м точно згадати, коли ж саме забув удома св╕й ц╕пок ╕ п╕шов зранку до храму обома сво╖ми власними здоровими ногами.
А кр╕м роботи Серг╕╓в╕ довелося займатися в цей час ще й влаштуванням сво╖х власних справ. По-перше, ясна р╕ч, треба було познайомити Оксану з Серг╕╓вою мамою. Важко нав╕ть уявити, наск╕льки рад╕сною була для Л╕д╕╖ Антон╕вни новина про те, що Серг╕й знайшов таки нарешт╕ свою половинку, ╕ наск╕льки ця рад╕сть стала б╕льшою, коли вона познайомилася з Оксаною, адже побути хоч трохи поряд з ц╕╓ю дивовижною д╕вчиною й не стати хоч трохи благородн╕шим ╕ щаслив╕шим було просто неможливо.
А ще в цей час Серг╕й ╖здив з Оксаною в ╖╖ монастир. Оксан╕ треба було попрощатися з╕ сво╖ми сестрами, побачити востанн╓ настоятельницю, адже мат╕нка Параскева була для Оксани майже другою мат╕р"ю. Та й кр╕м всього ╕ншого, Серг╕╓в╕ таки дуже хот╕лося познайомитися з ц╕╓ю незвичайною ж╕нкою, яка передрекла його кохан╕й Оксан╕ щасливе зам╕жжя й, так би мовити, подарувала ╖м кохання.
Прибули вони з Оксаною до монастиря погожого л╕тнього ранку. Зустр╕ч була надзвичайно теплою. Вс╕ щиросердно бажали закоханим щастя. Бажала щастя ╖м, звичайно ж, ╕ сама мат╕нка Параскева. Хоча... Хоча Серг╕╓в╕ чомусь здалося, що в глибин╕ ╖╖ очей проглядав таки н╕би якийсь смуток. А може це йому т╕льки здалося. Вт╕м, в╕н вир╕шив, що якби в глибин╕ душ╕ ╕гумен╕ й зача╖вся непроханий сум, то н╕чого дивного в цьому таки й не було б - попрощатися з такою д╕вчиною, як Оксана, було под╕╓ю не з веселих. Хоча й розмова Серг╕я з настоятельницею монастиря видалася йому теж не зовс╕м зрозум╕лою. Була це розмова справд╕ таки дивна, надзвичайна, але...
Мат╕нка Параскева була справд╕ дуже щасливою з того, що Оксан╕ трапився такий наречений, як Серг╕й. Н╕, вона таки вважала його г╕дним бути поряд з ╖╖ п╕доп╕чною. Але... Розмова стала згодом насправд╕ дивною. Мат╕нка Параскева, раптом приск╕пливим довгим поглядом зазирнувши Серг╕╓в╕ в оч╕, спитала його, чи в╕н пригаду╓ св╕й сон, який йому наснився в першу н╕ч його перебування у Веселому! Ошелешений Серг╕й не ст╕льки намагався пригадати, який саме сон насправд╕ наснився йому т╕╓╖ само╖ першо╖ ноч╕ його перебування в Веселому, ск╕льки хот╕в збагнути саму можлив╕сть того, що ця добросерда сива ж╕нка й д╕йсно таки може знати про те, що йому таки наснився тод╕ сон...
Але мат╕нка Параскева сво╖ми напутн╕ми словами наштовхнула Серг╕я на згадку про справдешн╕й сон т╕╓╖ ноч╕. Так, п╕сля ╖╖ спершу туманних натяк╕в, а пот╕м все прозор╕шого змалювання його сну, Серг╕й таки досить ч╕тко згадав той св╕й сон, який справив на нього на той час велике враження, але згодом забувся, як забуваються власне вс╕ сни. ╤ от зараз якимось недов╕домим чином мат╕нка Параскева видобула цей сон з його пам"ят╕. Серг╕й згадав, що в цьому сн╕ йому являлися й сам Господь в образ╕ отця Михайла, який, власне, сприймався Серг╕╓м як образ його власного, н╕коли йому не в╕домого, батька; була там ╕ сама Богомат╕р-Оранта, яка теж дивним чином зливалася то з образом Оксани, то з образом ╖╖ матер╕ й матер╕ самого Серг╕я... Але головне, що Серг╕й пригадав зараз саму суть того сну, в╕рн╕ше, можливо, нав╕ть не пригадав, а т╕льки зараз з допомогою мат╕нки Параскеви справд╕ зрозум╕в глибинний смисл того сну - ╕ полягав той смисл у спонуканн╕ Серг╕я вищими силами до правильного вибору. Так, ╕ Отець Небесний ╕ Мат╕р Божа спонукали Серг╕я не схибити, наставляли зробити правильний виб╕р... Правильний, в╕рний виб╕р - саме на цьому наголосила й мат╕нка ╕гуменя, чи то нагадуючи, чи то розтлумачуючи Серг╕╖в сон.
Збитий з пантелику, ошелешений враженням в╕д з╕ткнення з╕ справд╕ чимось дивовижним в образ╕ мат╕нки Параскеви, Серг╕й, розм╕рковуючи, ще довго блукав затишними, впорядкованими дор╕жками монастиря, доки Оксана, попрощавшись з╕ сво╖ми подругами, теж розмовляла з╕ сво╓ю улюбленою мат╕нкою Параскевою. Коли ж Оксана п╕д╕йшла до Серг╕я, то в╕н побачив ╕ на ╖╖ обличч╕ враження досить далеке в╕д беззастережно безхмарно╖ радост╕. Хоча, яка така беззастережна рад╕сть може бути п╕сля прощання з подругами ╕ головне з такою наставницею, як мат╕нка Параскева. ╤ все ж. ╤ все ж, тод╕ якраз Серг╕й ще пригадав, що мат╕нка Параскева не погоджувалась на зм╕ну статусу Оксани, як послушниц╕, на стан монахин╕ через те, що т╕й ще належить зробити виб╕р. Виб╕р? Виб╕р! Виб╕р... Але ж, власне, виб╕р вже зроблено - як Оксана, так ╕ Серг╕й вир╕шили остаточно свою долю, долю, що в╕дтепер буде ╖х сп╕льною долею, яка вестиме ╖х ╓дино можливим шляхом у в╕чн╕сть.
Одне слово, хоча як Серг╕й, так ╕ Оксана за яко╖сь сп╕льно╖ мовчазно╖ згоди уникали розмови про сво╓ сп╕лкування з мат╕нкою Параскевою, кожен з них розум╕в, що це сп╕лкування було в той час головним для них обох. Мовчазн╕ й задумлив╕ - такими вони покидали монастир. Безхмарна рад╕сть не стала тод╕ дом╕нуючою в ╖хньому настро╖. А власне, чому б це рад╕сна безжурн╕сть повинна була супроводжувати в╕дв╕дини Божо╖ обител╕, де перед тво╖ми очима поста╓, взагал╕ то, не нав╕яна оманливою д╕йсн╕стю легк╕сть ╕ безтурботн╕сть безв╕дпов╕дального життя, а поста╓ ╓дино ╕снуюча ╕стина.
Та як би там не було, а коли Серг╕й з Оксаною повернулися в Веселе, то гору взяло, хоч ╕ не таке вже безжурно безтурботне, але все ж досить таки рад╕сне й щасливе життя. Розпис храму просувався надзвичайно стр╕мко й вдало - враження Серг╕я, що його рукою з пензлем водить якась вища всевладна сила, ставало все в╕дчутн╕шим.
Почуття ж Оксани з Серг╕╓м все м╕цн╕шали. Не те, щоб ╖хня вза╓мна пристрасть щодень розгорялася все сильн╕ше, розп╕каючи ╖хн╕ душ╕ бажанням вкинути врешт╕ свою власну розбурхану жаданнями плоть в розшал╕ле багаття ц╕╓╖ пристраст╕, зовс╕м н╕. Просто ╖хн╕ душ╕ ставали все б╕льше й б╕льше одн╕╓ю душею.
Звичайно, те що ╖хн╕ т╕ла теж врешт╕ стануть одн╕╓ю плоттю, теж н╕хто не намагався заперечувати, чи якось сором"язливо замовчати, це було саме собою й так зрозум╕ло. П╕сля вес╕лля вони стануть також ╕ одн╕╓ю плоттю, це було природно й беззаперечно, але все ж було другорядним, п╕дпорядкованим духовному ╓днанню моментом, а тому й згадувати про чисто плотське, як щось окреме, було не те що незручно чи соромно - це було просто не доречно, просто не мало н╕якого н╕ зм╕сту, н╕ смислу. Просто ╓диний дух, ╓дина душа стане ╓диною плоттю, й це не стане чимось новим, оск╕льки душ╕ вже стали ╓диною душею.
Взагал╕ то, для Серг╕я це було таким окрилюючим, таким незвичним, таким новим в╕дчуттям, адже це чи не вперше в його житт╕ зовс╕м зн╕мало з його в╕дносин з ж╕ноцтвом те сором╕цьке почуття провини й гр╕ховност╕, яке гн╕тило його просто таки неймов╕рно, все глибше й глибше вкидаючи його в темну глибину розум╕ння того, що вза╓мини статей - то лише ф╕з╕олог╕чний тваринний процес. ╤ от, на тоб╕, ось воно врешт╕, негадане й непрошене, найсправжн╕с╕ньке, осп╕ване в╕ками кохання. Любов. Виявля╓ться, таке й справд╕ можливо.
