- Та щодо нашого р╕дного села Веселого, - в╕дпов╕ла на закид ╤рина, - я думаю, ми не так мало робимо на духовн╕й нив╕, й нам не соромно перед Богом зв╕тувати. Хоча б одним тим, що наша параф╕я належить до Ки╖вського Патр╕архату, ми, я думаю, заслужили перед Богом прощення багатьох гр╕х╕в.
- Так, так, - п╕дхопив ╖╖ думку Юр╕й Павлюк ╕ знову поважно пригладив сво╖ вуса, - те, що наша параф╕я, неначе духовна цеглинка входить до храму нашо╖ незалежно╖ нац╕онально╖ церкви - це дуже велика справа, це стократ п╕дсилю╓ вс╕ наш╕ справи на благо Укра╖ни, адже ми тепер, як ╕ кожна православна нац╕я, ма╓мо свою власну церкву, тобто тепер наш р╕дний народ ма╓ свою власну, н╕кому не п╕дпорядковану, душу ╕ може прямо, без будь-яких посередник╕в, сп╕лкуватися з Богом. Н╕, - додав в╕н, приклавши руку до грудей, - ми зовс╕м не заперечу╓мо право ╕нших народ╕в, ╕нших нац╕й мати сво╖ власн╕ церкви, в тому числ╕ й на територ╕╖ нашо╖ кра╖ни - будь ласка! Незалежна православна церква Грец╕╖ - будь ласка, нехай греки на Укра╖н╕ мають цю свою церкву! Самост╕йна церква Болгарська чи Румунська - заради Бога, нехай наш╕ православн╕ болгарськ╕ й румунськ╕ брати мають сво╖ церкви в наш╕й кра╖н╕. Будь ласка.
- От, от, - перебив спок╕йну мову Павлюка запальний Олег Яневський, - те ж саме й щодо наших брат╕в рос╕ян - будь ласка, ╓ у вас ваша церква рос╕йська, на здоров"я - нехай будуть ваш╕ церкви в Укра╖н╕, н╕хто ж не заперечу╓!
- ╤ тут ти, Олегу, як кажуть, втрапив у саму серцевину, - дуже поважно, в╕дкинувши всяку поблажлив╕сть до молодост╕ свого сп╕врозмовника, сказав отець Михайло, - ╕ ти, Юрку, теж, звичайно, правий, - звернувся в╕н до Павлюка. - Тут найфундаментальн╕ша засада, найпринципов╕ша основа - на цьому, так би мовити, сто╖мо, ╕ зв╕дси нам зрушити н╕як не можна. ╤ справд╕ ж бо, церква всякого народу - це душа цього народу: рос╕йська церква - душа рос╕йського народу, укра╖нська церква - душа укра╖нського народу. Чому ж душа одного народу повинна п╕дпорядковуватися ╕ншому народов╕? Нам кажуть, що, мовляв, от у католик╕в ╓ п╕дпорядкування церков вищ╕й ╕нстанц╕╖. Але ж у католик╕в теж кожна церква - душа свого народу, просто вс╕ церкви в злагод╕ й любов╕ домовилися пом╕ж собою про р╕вноправне ╖х п╕дпорядкування одному зверхнику - пап╕ Римському, ╕ це ур╕вню╓ вс╕ церкви в ╖х правах бути незалежними одна в╕д одно╖, д╕йсно нац╕ональними церквами, так само, наприклад, п╕дпорядкування вс╕х громадян одному зверхнику, хай це монарх чи президент, - це ж зовс╕м не те саме, якби один сус╕д прийшов до ╕ншого сус╕да ╕ заявив йому, що буде в╕днин╕ керувати ним, як старший брат молодшим. Та й нема╓ ж у православних свого папи Римського. Якщо вам так хочеться, то будь ласка, давайте домовимося пом╕ж православними церквами ╕ п╕дпорядку╓мось одному ╓диному зверхников╕ - але ж, вибачте, в такому раз╕, цей зверхник буде зовс╕м не в Москв╕, а, як ╕ належить, у Константинопол╕, ╕ матиме право, як зверхник вс╕х православних, надавати, чи не надавати, наприклад, автокефал╕ю, а не так, як зараз, коли, бути чи не бути церкв╕ одного народу незалежною, визнача╓ церква ╕ншого народу, хай нав╕ть сус╕днього ╕ братнього. Та й сама ж Московська митропол╕я проголосила себе патр╕архатом в абсолютно неканон╕чний спос╕б, ╕ не будучи н╕ким визнана як окремий Патр╕архат, жила, таким чином, в якост╕ церкви незаконно╖, неканон╕чно╖ сто п"ятдесят рок╕в, аж поки вс╕ма правдами й неправдами, б╕льше неправдами домоглася свого визнання. П╕сля чого, знову ж таки не канон╕чно, не законно новоспечений Московський Патр╕архат п╕дпорядкову╓ Ки╖вську митропол╕ю, знову ж таки, вс╕ма правдами й неправдами, б╕льше неправдами - так що нин╕шня укра╖нська церква, що ╓ в п╕дпорядкуванн╕ Московському Патр╕архатов╕, теж зг╕дно з буквою церковних закон╕в - неканон╕чна. Таким чином весь цей заплутаний тяжкими ╕сторичними кол╕з╕ями Горд╕╖в вузол укра╖нських церковних справ, який, зда╓ться, так важко розплутати, дуже легко розрубати одним махом - кожен православний народ, як це вже ╕сторично й склалося в православному св╕т╕, ма╓ право на свою власну, незалежну, автокефальну церкву! ╤ все! Все дуже легко й просто.
- Дуже, дуже згоден з тобою, Михайле Архиповичу, - нахилився на ст╕л вс╕м сво╖м огрядним т╕лом Юр╕й Павлюк, - ╕ мен╕ щодо зараз тобою сказаного хот╕лось би розглянути проблему б╕льш широко, в, так би мовити, загально моральному, загальнолюдському план╕. Як казав Тарас Григорович, "в сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля": сво╓ - воно ╕ ╓ сво╓, погане воно, чи гарне, але воно сво╓, наше. Якщо воно погане, то це означа╓, що ми сам╕ не дуже гарн╕, це означа╓, що нам самим треба ставати кращими - станемо кращими ми сам╕, то покращиться й все нам належне, все наше стане кращим. Сво╓ ми завжди ╕ в прав╕, ╕ в змоз╕ покращити. А чуже - завжди чуже. Чуже не бува╓ н╕ хорошим, н╕ поганим - воно чуже, незрозум╕ле! Воно накинуте нам зверху насильно, воно давить нас, тисне, зв"язу╓ по руках ╕ ногах, диктуючи нам правила ╕ караючи за ╖х невиконання, а ми, в свою чергу, н╕як на зм╕ст цих правил вплинути не можемо. Чуже - завжди чуже, а тому завжди погане. От ми, наприклад, Укра╖нська Православна Церква, Ки╖вський Патр╕архат, служимо нашому р╕дному народов╕, який споконв╕к╕в, протягом багатьох тисячол╕ть живе отут у себе вдома, на ц╕й територ╕╖, ма╓ свою культуру, ╕стор╕ю, сво╖ традиц╕╖, свою мову, на зверхн╕сть н╕ над ким не заз╕ха╓мо, але й сво╖х прав не в╕ддамо, наш Патр╕арх живе й служить Богу й Укра╖н╕ тут, з нами, й те, що ми назива╓мось церквою Укра╖нською - саме по соб╕ зрозум╕ло, ми чист╕ перед Богом, у нас нема зерна неправди за собою, нам н╕чого приховувати н╕ перед людьми, н╕ перед Богом. Для чого ж називатися укра╖нською церквою орган╕зац╕╖, яка п╕дпорядкову╓ться ╕нш╕й церкв╕, зверхник яко╖ живе в столиц╕ ╕ншого народу, орган╕зац╕╖, яка спов╕ду╓ ╕стор╕ю, традиц╕╖, духовн╕ ц╕нност╕, мову, врешт╕ решт, цього ╕ншого сус╕днього народу, для чого називати себе укра╖нською церквою орган╕зац╕╖, яка проклина╓ наших геро╖в ╕ благословля╓ душител╕в нашо╖ свободи, кривавих кат╕в нашого народу? Для чого? Для чого це лукавство, цей обман? Хто ж вас примушу╓ називатися цим невластивим для вас ╕менем "укра╖нська" - називайтесь, будь ласка, тим, чим ви насправд╕ й ╓, називайтеся Рос╕йською Православною Церквою, спов╕дуйте сво╖ р╕дн╕ рос╕йськ╕ ц╕нност╕, с╕йте серед сво╖х рос╕йських чад, що живуть зараз в Укра╖н╕, добре й в╕чне зг╕дно з вашим рос╕йським розум╕нням - ╕ будьте чист╕ перед Богом ╕ народом.
- Так, правильно, Юрку, - зг╕дливо похитавши головою, мовив отець Михайло, - ти дуже правий, обман Бога ╕ свого народу - це найб╕льший ╕ найг╕рший обман, який т╕льки може бути. Але нам тут нема чого боятися, ми якраз перед Богом ╕ перед укра╖нським народом чист╕ як н╕хто ╕нший.
- А чи не зда╓ться вам, - вступила в розмову нарешт╕ й Оксана, яка до цього лише слухала ╕нших, - що наша розмова якась теоретична й абстрактна, якась занадто захмарна й холодна, так що наш г╕сть, - вона посм╕хнулася в б╕к Серг╕я, - може подумати, що зненацька потрапив на зас╕дання якогось наукового товариства, а не на зустр╕ч близьких друз╕в ╕ однодумц╕в.
- А й д╕йсно, - п╕дтримав Оксану Павлюк, - Серг╕й Михайлович може подумати, що в нас тут зас╕дання яко╖сь академ╕╖ навколо ф╕лософських наук, ╕ нас тут не ц╕кавить н╕чого, окр╕м абстрактного теоретизування щодо загальних тем.
- А з цього приводу, - загадково всм╕хнулася Оксана, - мен╕ хот╕лося б розкрити одну та╓мницю Серг╕я, - вона знову дов╕рливо поглянула на Богданенка, що сид╕в напроти, - та╓мницю, за розкриття яко╖, я впевнена, Серг╕й не буде на мене ображатися. А та╓мниця поляга╓ в тому, що Серг╕й Михайлович Богданенко не лише пише пензлем на полотн╕ картини, але ще й пише пером на папер╕ в╕рш╕, тобто Серг╕й не т╕льки маляр, а ще й поет.
- Та невже, - п╕дв╕вся з╕ свого м╕сця Павлюк, - невже? Якщо це так, то я просто дуже, дуже радий! - його щире здивування було сповнене рад╕сним захопленням. - Розум╕╓те, просто я теж, гр╕шним д╕лом, трохи бавлюся в поез╕ю, - скромно додав в╕н.
