— Окрім Теззі, — втрутився, очевидячки, ще не цілком свідомий загрози Мар'ян.

— З ним буде окрема розмова, — зловісно пообіцяв Вітій. — Зараз, якщо ні в кого більше немає бажання мене перервати або поставити дурне запитання… Ні? Чудово. Зараз кожен з вас мені розкаже, де і як провів сьогоднішню ніч.

Бійці Магістрату перезирнулися.

— А до чого це… — почав був Фелікс.

— Дурні питання, рівно ж, як і скарги та пропозиції, — тільки після мого офіційного дозволу, — гримнув Вітій.

На Луччин подив, Мора у відповідь широко заусміхалася. Квестор осудливо зиркнув на неї, проте, здається, лють його дещо вщухла.

— Отже, я вас уважно слухаю. Давайте від старшого. Юр?

Горган незворушно повідомив, що з дванадцятої до четвертої здійснював обхід другого та третього квадрантів, після чого навідався до контори та забрався додому. Фелікс до першої був на базі, тоді обійшов перший квадрант і по тому рушив спати. Клим у свою чергу навідався в четвертий і близько п’ятої змінив Луку в «голуб’ятні». Мора просиділа всю ніч в офісі, впорядковуючи базу даних. Ювен о першій вирушив додому, де сумлінно проспав до обіду. Мар’ян нібито пішов додому о дванадцятій, проте під суворим оком начальства швидко зізнався, що замість отчого дому подався заливати горе до клубу з дівками, де і просидів до самого ранку. Тим-то він тепер позіхає, усміхнувся Лука. Сам він до п’ятої сидів у «голуб’ятні» — факт, який могла підтвердити купа народу.

Вислухавши всіх, квестор Вітій замислився на якусь хвильку.

— От кур-рва, — підсумував він.

Лука озирнувся на Мар’яна. Той принишкло медитував над кавою. Мора супилась. Клим незатишно шарпався на своєму місці, мовби пориваючись кудись бігти. Схоже, йому, на відміну від інших, було відомо, що відбувається.

— Отже, громадяни, — зітхнув Вітій, — виглядає так, що жоден з вас не має стовідсоткового алібі. Окрім хіба Луки, ну та про нього наразі не йдеться.

— Вітію, — дратівливо мовив Фелікс, — ти поясниш нам, що діється? Чи ми тут у «мафію» гуляємо?

— Пояснити? — квестор люто потер пальцями очі. — Хто б мені це пояснив… Але зараз ви мене зрозумієте. Справа в тому, що сьогодні близько другої ночі було вбито Павліну Чарну, нашого свідка у справі Шацького. Та тихо! — мусив закликати він, бо зібрання миттєво заворушилося. — Так, так, Шафраник — клінічний ідіот, це я й без вашого знаю. Він відправив її додому, нас не повідомивши і не виставивши хоч би якої охорони. І, мовби цього мало, з’ясовується, що бідолашну вбито не чимось там, а нашою кулею. Ви розумієте, колеги? Кулею з тих, що записані на озброєнні Нічного Магістрату!

На якусь мить у парадній запала цілковита тиша — не порушувана навіть диханням. Лука, як і решта, миттєво здогадався, про що мова. Напилювання з карбункула, вживане для знищення inferi, зовсім не виключало використання кулі для інших, більш практичних цілей. Зокрема, убивства свідків. Попри сумні новини, Луці приємно залоскотало у шлунку. Знав же — щось тут не так; шостим чуттям чув, третім оком бачив! І ось вони — докази!

— Попри всю мою повагу, — зітхнув Вітій, — я змушений просити тих із вас, хто має персональну зброю, прозвітувати про кількість набоїв. І не дивіться на мене — ми з Климом уже один одного перевірили; тепер ваша черга. Давайте, давайте, не стидайтеся — краще я, аніж Шафраник, який щиро любить нас усіх на купу…

Перезираючись та обурено бурмочучи, працівники Магістрату заходилися видобувати з кишень, підсумок та кобур магазини з набоями. Як із цікавістю відзначив Лука, жоден із них не наважився прийти на нагальну нараду роззброєним. І дійсно, хто ж зна іще, до чого може призвести несподіваний мозковий штурм; онде навіть Мора зграбно відстебнула від паска важкенький чохол. Останній, правда, був прикрашений стразами та емаллю, і Лука ледь не пирхнув, вчасно спохопившись та оцінивши жіночу мудрість — раптом що, чохлик легко було сплутати з модним мобільним аксесуаром.

За хвилину на стіл лягли п’ять магазинів. Витягати набої та рахувати їх, наче курчат на ринку, не було потреби — магазин мав отвір, що дозволяв оцінити його наповнення. Поки начальство уважно переглядало припаси, Горган, продовжував шукати щось у кишені. Лука примружено спостерігав за убивцею, і не даремно — в його магазині бракувало набою. Щойно цей факт з’ясувався, як решта колег звернули на проквестора збентежені погляди. Вітій здивовано звів брови.

— Юр? Ну і як ти це поясниш?

Витримавши драматичну паузу, Горган видобув з кишені останній патрон. Червона іскра гостро сяйнула на кінчику.

— Вийняв з набійника, — спокійно мовив він. — Техніка безпеки.

Вітій примружився на нього, проте суворий погляд, що так добре спрацював із Мар’яном, лишив проквестора незворушним.

— Ну гаразд, — махнув рукою квестор, — забирайте геть свої бебехи. Вважайте, що ви мене переконали. Я й не думав, чесно кажучи, підозрювати когось із вас…

— Ну, мерсі! — пробурчала Мора. — Спершу ледь не до стінки всіх рядочком, а тепер, каже, не підозрював…

— Мила моя, — зітхнув Вітій, — не про мене мова. Хіба не розумієш, що означають наші набої в руках убивці?

— Хтось хоче нас підставити! — підскочив Мар’ян.

— Хороший хлопчик, — похвалив його начальник. — І це ми повинні мати на увазі. А ще?

— Вони мають доступ до нашого озброєння, — повагом мовив Фелікс, — або навчилися виготовляти подібне.

— А це означає…

— Ой… — повідомила Мора.

— Власне, — кивнув квестор. — Це означає, що вони знають про нас та наші методи. Ті, хто прибрали з дороги Павліну Чарну, — це не прості торговці «умброю», як минулого разу. Ці люди добре поінформовані про те, хто їм протистоїть. І, як не прикро, ми знаємо про них значно менше, ніж вони — про нас. Нам невідомі ані їхні цілі, ані їхні ресурси, хоча навіть тепер можна бути певним, що їм не бракує ні рішучості, ні нахабства. Вживши саме цю кулю для вбивства, вони фактично оголосили нам з вами війну.

Фелікс тихо вилаявся.

— А Маркус про це знає? — поцікавився Клим.

— Ма-аркус… — протягнув Вітій, — про це не знає. І я скажу вам, чому. Після того випадку із Шацьким він був страшенно лютий на нас і хотів навіть перевести Магістрат на режим спостереження, як це вже сталося в інших містах. Мені насилу вдалося переконати його не робити цього от конче зараз.

Мар’ян різко цюкнув чашкою об стіл.

— Ні…

— А що означає «режим спостереження»? — вирішив з’ясувати Лука.

— Це… це означає здати зброю і ходити голим! — гнівно пояснив білявий.

Лука не зразу збагнув, до чого тут дефіляди голяка, але зрештою допетрав, що то в Мар’яна таке специфічне бачення розлуки з пістолетом.

— Це означає покинути оперативну роботу, а лише збирати інформацію і передавати її в поліцію, — переклав Ювен.

— Бачимо, як та поліція дає собі раду, — пробурчав Клим. — Остобісіли вже ті зухвалі засранці!

Квестор скривився.

— Ну годі. Отож, коли б Маркус дізнався про ту кулю, то… можете собі уявити наслідки. Я сподіваюся вирішити цей інцидент із Шафраником. Все ж таки, він відчуває за собою провину… і, можливо, кулю вдасться вилучити зі справи.

— Вітію, — стурбовано мовила Мора, — якщо Маркус довідається про ці твої маневри…

— Та нічого, я поволеньки все йому поясню. Він нормальний дядько і все зрештою зрозуміє. Проте для цього потрібен час, а щось мені підказує, що часу в нас обмаль. Тому, хлопці і дівчата, відсьогодні ніхто не ходить в обхід наодинці. Навіть ти, Горгане, і не дивись на мене, як той побитий василіск… Дам тобі до пари… ну скажімо, нашого юного інтерна.

Лука ледь не підскочив.

— Але я ж іще…

— Знаю. Але нічого не вдієш. Ось щойно Клим прийме у тебе залік, так і станеш до роботи.

Лука перевів нажаханий погляд на проквестора. Дивна річ — той навіть не думав сперечатися. Примружив лише свої гадючі очі, ніби розважуючи, в який спосіб позбутися докуки, але промовчав.

— Отже, шановні, — підсумував квестор. — Надходять скрутні часи. Вважайте, не робіть дурниць. А раптом що, стріляйте першими.