Що полонить людські серця змогла ти?
Мої ти очі змушуєш брехати,
Що світлий день — затьмарений для них.
Чому так до лиця тобі пороки,
Що навіть вчинений тобою гріх
Мені, чеснотою здається, доки
Тебе не виправда в очах моїх?
Чому — тим краща, ти в моєму вірші,
Чим більший гріх знаходжу я в тобі?
Хай я, люблю, ненависне юрбі,
Та честі не уймай мені, як інші.
До грішниці росте любов моя —
Тим вартий більшої любові я,
151
Кохання юне — то й не зна сумління,
Хоч, певна річ, воно любові плід.
Тож вад моїх тобі чіпать не слід, —
Це твій порок у мене вріс корінням.
Бо зрадиш ти — безчестю віддаю
Я дух шляхетний на догоду плоті.
І душу вмить осквернену мою
Купає плоть в гріховному болоті.
Від імені твого, твоїх приваб
Та плоть тремтить і цілиться на здобич.
Вона за щастя має, наче раб,
За тебе стати і сконати обіч.
По совісті, повір, моя ти любо,
Любов’ю зву цю боротьбу і згубу.
152
Я кривоприсягаю вже давно,
Але і ти зламала клятву двічі:
Ти і мені брехню говориш в вічі,
І честь подружню топчеш у багно.
Та за подвійну зраду і наругу
Я докорять тобі не маю прав,
Бо й сам не першу, може, і не другу,
А соту вже присягу я зламав.
Я присягався у твоїй чесноті,
У вірності й правдивості колись.
Я власні очі засліпив, щоб проти
Поганьбленої істини клястись.
Глумивсь я з правди, клявся проти неї,
Свої уста споганивши брехнею.
153
Заснув Амур, тримавши смолоскипа;
Одна з дівчат Діаниних тоді
Взяла вогонь, що з рук Амура випав,
Та й погасила нишком у воді.
Вогнем любовним у долині гаю
Нагрілось раптом зимне джерело
І від недуг болящим помагає,
Бо дивний чар навіки зберегло.
Ту головешку запаливши знову
З очей моєї милої, хлоп’я
Грудей моїх торкнулося. В діброву
Ходив купатися даремно я.
Бо купіль та зціля мої недуги,
В якій божок вогню добув удруге.
154
Божок кохання задрімав колись,
Поклавши обіч смолоскипа свого,
А німфи, те помітивши, знялись
І потайки наблизились до нього.
Одна із них схопила той вогонь,
Який серцям спричинював знемогу,
І, в зимний струмінь кинувши його,
Тим обеззброїла неждано бога.
Вогнем нагрівшися, вода тоді
Коханцям рани гоїла глибокі.
І я не раз купавсь у тій воді,
Щоб серцю втрачений вернути спокій.
Любовний пломінь воду підігрів,
Вода ж не остудила почуттів.
Примітки
Сонети Шекспір написав між 1592-1598 роками. Про це свідчить близькість стилю їх до стилю інших творів, писаних у 1593-1595 роках (поеми «Венера і Адоніс», «Лукреція», п’єси «Два веронці», «Марні зусилля любові», «Ромео і Джульєтта»). Та можливо, що окремі сонети були створені раніше і пізніше цього часу.
Вперше надрукував їх без відома автора в 1609 році видавець Томас Торп. Сам автор не брав участі у виданні і тому в розміщенні сонетів немає певної послідовності, певної логічної стрункості. За життя Шекспіра сонети більш не виходили. Тільки через 24 роки після смерті автора, в 1640 році, сонети були включені в збірник «Поеми». Видавець Джон Бенсон досить вільно повівся в текстом: вісім сонетів було просто викинуто з циклу, порядок творів порушений; сонети, адресовані до друга, відредаговані так, що їх можна вважати присвяченими жінці.
Хоч у виданні 1609 року порядок сонетів теж довільний, проте для перекладів оригіналом вважається цей першодрукований текст. Дослідники творчості Шекспіра (між іншим, і А. Анікст) вбачають у циклі сонетів такий поділ на тематичні групи:
А. Сонети, присвячені другові: 1-126.
1. Оспівування друга:1-26.
2. Випробовування дружби: 27-99.
а)Гіркість розлуки:27-32.
б)Перше розчарування в другові:33-42.
в) Туга і побоювання: 43-55.
г) Зростаюче відчуження і меланхолія: 56-75.
д) Суперництво і ревність до інших поетів: 76-96.
е) «Зима» розлуки: 97— 99.
3. Тріумф поновленої дружби: 100-126.
Б. Сонети, присвячені «смуглявій леді»: 127-152.
В. Висновок — радість І краса любові: 153—154.
Сонет 26
Зміст сонета подібний до вмісту присвяти поеми «Лукреція» графові Саутгемптону. На цій підставі з'явилося багато припущень, що саме граф Саутгемптон і є тією особою, якій присвячено «Сонети».
Сонет 44.
В основі сонета віра в те, що людина створена з чотирьох елементів (стихій): вогню, повітря (вищі елементи), землі і води (нижчі елементи).
Сонет 53
А д о н і с — у стародавніх греків бог умирання і оживання природи, прекрасний юнак, коханий богині любові Афродіти.
Г е л е н а — за грецькою міфологією дочка Зевса і Леди, славилась своєю красою, звідки й її ім'я — Гелена Прекрасна.
Сонет 68
Поет говорить про моду на фальшиві зачіски а чужого білого волосся. Таке волосся зрізали навіть у померлих. Цим поет і обурюється.
Сонет 77
Висловлювалося припущення (Е. Мелон), що цей сонет супроводив подаровану Шекспіром своєму другові записну книжку.
Сонет 80
«Я к и й п о е т . . .» — Серед дослідників немає одностайної думки, хто був той поет-суперник, про якого йде мова у цьому і дальших сонетах. Більшість вважав, що це Джордж Чепмен (1559-1634), перекладач «Іліади» і драматург.
Сонет 99
В оригіналі вірш має 15 рядків. У перекладі додержано форми сонета.
Сонет 126
У перекладі збережена незвична форма цього сонета: рими парні і 12 рядків тексту.
Сонет 127
«К о л и с ь ч о р н я в и х г а р н и м и н е з в а л и . . .» — В часи Шекспіра неодмінною ознакою краси вважалося біле волосся.
Сонети 135-130
Ці два сонети являють найтрудніший випадок перекладу — відтворення каламбурів. В оригіналі гра слів побудована на скороченому імені «Will» (від «William» — «Уїльям») і слова «will» — бажати, хотіти, воля, веління. Перекладач знайшов у лексиці української мови багатий матеріал для перекладу каламбурів.
