Побудова епізоду нагадує традиційний сценічний прийом «театру в театрі». Виникає ефект «об’ємного» бачення. Читач спостерігає за почуттями Лукреції, яка, в свою чергу, розглядає живописні образи. Оцінивши майстерність художника, римлянка не приймає картини. Для Лукреції етичне начало важливіше за естетичне. А картина не примушує глядача замислитися над тим, що в загибелі Іліона винні блуд Єлени і похіть Паріса.

Моральний максималізм героїні відображений у її міркуваннях про зло, пануюче в світі. Насичений трагізмом монолог Лукреції передвіщає твори Шекспіра пізнішого періоду, наприклад, 66-й сонет, «Тімона Афінського» та ін. Зло торжествує скрізь: «Честь і краса — то все-таки мала Заслона бойова від світу зла», його адептом стає Випадок, який вносить дисгармонію в життя світу. Навіть Час, який міг би стати доброю силою, покірний волі Зла. Незважаючи на всемогутність злого начала, Лукреція все-таки вступає з ним у боротьбу. Самовбивство героїні спонукає римлян повалити тиранію Тарквінія. Останні епізоди поеми — особливо промова Брута — сповнені громадянського пафосу.

Думки поеми глибокі й філософічні. Багато її образів принаджують своєю яскравістю. Та все ж відчуття єдності великої поетичної форми в поемі нема.

Шекспірові виявились ближчими малі жанри ліричної поезії. До створення поем автор «Лукреції» більше не звертається.

З «Лукрецїєю» пов’язана історія створення О.С. Пушкіним повісті «Граф Нулін», сюжетна канва якої є пародійним відтворенням фабули поеми Шекспіра.

Українською мовою поема перекладена вперше.

Той пломінь, що в печінці палахтить — За давніми уявленнями, окремі органи людського тіла е носіями духовної діяльності людини. Так, наприклад, печінці ніби підпорядковані людські пристрасті.

Голуб’ята Венери — Два голуби везли колісницю Венери, римської богині кохання. Вважалися символом любострастя.

Більмом на золотім щиті лишиться — Анахронізм у тексті. Мається на увазі середньовічний звичай замальовувати червоним кольором девіз на шиті лицаря, який порушив кодекс лицарської честі.

Бо в смерті є життя, а смерть — в житті! — Стилістичний засіб, типовий для ренесансної поезії: поєднання протилежностей, які разом дають нове уявлення. Образ побудовано на філософській концепції круговороту вічного відновлення, яка була надзвичайно популярною в добу Відродження.

А трошки зла для блага, далебі, Не вадить праву і меті великій — Таке судження є типовим для шекспірівських героїв-макіавеллістів.

Адже й Плутон скоривсь Орфея співу — Плутон (ант. міф.) — володар підземного світу і царства померлих, брат Зевса. Орфей — легендарний фракійський музика, син Феба й Калліопи. Спів Орфея і його гра зачаровували не тільки людей, а й диких звірів, птахів, дерева і каміння. Співець, щоб повернути до життя свою кохану дружину Еврідіку, спустився в царство померлих. Його спів розчулив навіть Плутона та його дружину Персефону.

Весталки — у давньому Римі жриці богині Вести, що підтримували в храмі священний вогонь. Вони зрікалися шлюбу й повинні були зберігати цнотливість.

І швидше Долю колесом вертіть — Давньоримську богиню долі Фортуну найчастіше зображували на колесі — символ змінності людського щастя — та з пов’язкою на очах.

Нехай у школах спірка не вгава, Таке базікання — рідня облуді — Мотив критики середньовічної науки (схоластики), як нісенітної та некорисної, є провідним у літературі доби Відродження. Висміювали схоластику Томас Мор, Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле та ін.

Терей — За давньогрецьким міфом, Терей згвалтував Філомелу, сестру своєї дружини Прокни, а щоб затаїти свій злочин, вирізав Філомелі язика. Зевс обернув Терея на одуда, Філомелу на ластівку, а Прокну перетворив у солов’я. Варіант: Філомела перетворилась на солов’я, а Прокна — на ластівку. Цей сюжет використаний у «Метаморфозах» Овідія.

Іліон — тобто Троя.

А ген Аякс з Уліссом — Аякс — син саламінського царя Теламона та сестри Пріама Гесіони. Відзначався надзвичайною силою. Улісс (Одіссей) — міфічний володар Ітаки, син Лаерта та Антіклеї. Уславлений своєю хитромудрістю.

Нема Ахілла — Ахілл — син царя мірмідонців Пелея та морської богині Фетіди. Відомий своєю хоробрістю та шляхетністю.

Сам Гектор — Гектор — син царя Пріама і Гекуби. Під час Троянської війни очолив війська троянців.

Гекуба — дружина володаря Трої Пріама, мати численних синів та дочок, що майже всі загинули під час Троянської війни. Пірр — син Ахілла та Деїдамії. Більш відомий як Неоптолем. Пріам — останній троянський цар, молодший син Лаомедонта.

Брут — Юній Брут — перший з роду Юніїв. Щоб врятувати своє життя від гніву царя Тарквінія, удавав божевільного. Саме за це він і отримав своє прізвисько — Брут, яке означає «тварина». З ім’ям Юнія Брута пов’язують вигнання з Риму останнього етруського царя Тарквінія Пишного (509 р. до н. е.).

Олена Алексеєнко

______________________________________

Поему Вільяма Шекспіра «Лукреція» з післямовою та примітками представлено тут за виданням «Шекспір В. Твори у шести томах. Том 6», Київ, «Дніпро», 1986.

В оформленні обкладинки даної публікації використано ілюстрацію Сергія Якутовича.