— Пані Малино, за тиждень до захисту? А я мав на вересень важливі плани.

Знаю: три тижні вилежування на Канарах.

— Зрештою, я можу й тепер, але ворожка мені відрадила.

— І ви, освічена людина, вірите у ворожок?

— А чому б мала не вірити? Адже ворожка — це не єдиноріг чи там гном.

— Якщо ви ще скажете, що вірите в єдинорогів, ви мене остаточно доконаєте.

— Окрім того, — тягнула я, — це не якась звичайна ворожка з вулиці, а моя бабуся.

— Це, звісно, міняє суть речей, — ущипливо визнав керівник. Хвилину дивився на мою заяву. — І що цікавого сказала цього разу твоя бабуся-ворожка?

— Що я мушу відкласти захист, бо хтось помре, — збрехала я.

— Хтось із родини?

— Ні, в казенному домі, тобто в університеті. Помре в далекій мандрівці.

— Вона щось уточнювала? — зацікавився він.

— Тільки те, що він має темне волосся і що йому загрожує раптова смерть далеко від дому. На острові. Пізнім літом.

— Звичайно, краще не ризикувати, — він швидко нашкрябав «Не заперечую». — Про себе я не турбуюсь. Йдеться тільки про безпеку інших моїх колег, викладачів, професорів.

— Звичайно, — погодилась я. — Я знала, що ви мене зрозумієте.

— У такому разі що ж, Малинко, подружко, випускнице. Побачимось у вересні.

2.07. Нині я повернулася з чергової ідіотської співбесіди. Знайшла оголошення про те, що потрібні перекладачі з англійської. Ми зустрілися рівно ополудні. Я ледве встигла видрукувати резюме. Захекана, забігла до зали. В ній зібралося кільканадцять осіб. Сидимо, неуважно розглядаючись навсібіч. Цікаво, кому пощастить? Рівно о дванадцятій до зали ввійшла висока білявка. Окинула присутніх поглядом начальниці. Значуще гмикнула, обрізаючи шепотіння, й почала:

— Усім мої вітання. Наша пропозиція вже неактуальна. Під час вчорашньої співбесіди ми знайшли двох перекладачів. Але прошу тиші, пропоную вам рівноцінну, навіть кращу роботу. Тобто продаж ексклюзивних турів для багатих клієнтів із нашого міста.

— Звичайний маркетинг? — скривилася дівчина, що сиділа біля вікна.

— Не зовсім. Продаж. Запрошую всіх до відеосалону. А вам дякую, — звернулася вона до дівчини. — Наші працівники повинні мати найвищий клас.

— Я так розумію, такий самий, що й ви, — дівчина посміхнулась і вийшла із зали. Разом із нею пішли дві її товаришки.

— Дуже добре, — кивнула білявка. — Такі нам тут не потрібні. Може, хтось іще бажає покинути цей офіс? О́кей. Прошу всіх до відеосалону.

Ми скупчились у невеличкій темній кімнаті. Білявка ввімкнула відео й пообіцяла за годину повернутися. Ми зосталися самі. На екрані з'явився напис: «Ласкаво просимо до раю!» На задньому плані великий басейн, а в центрі сорокарічний лисуватий морж розвалився на прозорому матраці. Допив коктейль, жахливо при цьому сьорбаючи, і почав оповідь. Його одразу заглушив голос синхронного перекладача.

«Чи ви марили, — бубонів перекладач, — про справжні вакації в раю? Про фінікову пальму, коктейлі й високу сексапільну дівчину в бікіні?».

Ми побачили трьох усміхнених дівок, які завзято крутили сідничками.

«Чи марили ви про релакс в океані, дансинґ у фантастичних нічних клубах? Усе це може бути твоїм. На скільки захочеш. На п'ять, вісім, а то й на десяток років. Це факт! Гарантований винятково «Fun Holidays». Тільки у нас і тільки тепер. Якщо ти замовиш хатинку в раю вже сьогодні, то одержиш десятивідсотковий бонус».

Потім на екрані виник неоковирний золотий напис «Щасливі зміни». Напис розтанув, і ми побачили щасливців, які спокусилися на чудову пропозицію від «Fun Holidays». Кожен із них, занурений у басейн, дерев'яним голосом перекладача розповідав про те, як разюче змінилося його життя, відколи він винайняв хатинку в раю. Найбільше змінилося життя тих, хто винайняв її зразу і щонайменше на «десяток років».

«Завдяки «Fun Holidays» я познайомилася зі своїм третім чоловіком. Він так мріяв про подорож на острови, а я реально могла йому це дати. Дякую тобі, «Fun Holidays».

«Я винайняв хатинку і другого ж дня виграв десять тисяч доларів. Моя дружина Дженні каже, що це просто-таки фантастично».

«Я ніколи не виїжджав поза кордони держави. Завдяки «Fun Holidays» зміг відвідати фантастичні країни Сходу. Тепер я знаю, що Марокко не розташоване в Європі».

«Коли я винайняла хатинку в Мексиці, то вирішила все змінити. Звернулася до пластичного хірурга і тепер маю дві сексуальних груді. Сам подивися! Якби не «Fun Holidays», я була б пласка й нещасна. А завдяки клубу я сексуальна й більше не потребую рятівного кола. Мої груди плавають!»

Коли ми познайомилися з усіма персонажами «Щасливих змін», з'явився наступний напис: «Ти теж можеш. Як це зробити?» Ми побачили на екрані офіс, а в ньому поламані пляжні парасольки. Під кожною сидів чоловік у гавайській сорочці та шортах і, жваво й щедро жестикулюючи, заохочував до купівлі. Шістдесятирічний пан із сивою кучмою волосся, виполосканого у відбілювачі для білизни, проводив екскурсію по офісу і зраджував нам секрети роботи у «Fun Holidays». І при цьому широко шкірився, розтягаючи шкіру, вкриту дешевою автозасмагою, і демонструючи імпозантний порцеляновий прикус. Закінчивши презентацію, він тицьнув у нас пальцем і сказав: «Зроби це! Тепер! Зміни свою долю!»

Кінець сеансу. Кілька хвилин ми сиділи нерухомо. Не знаю, як інших, а мене вразило.

— Люди, це суцільне шахрайство, — обізвавсь якийсь відчайдух. — Учора тут не було жодної співбесіди. Я знаю, бо мав тут лекцію, саме в цій залі. Вони винайняли її на сьогодні, щоб заманити кількох наївняків.

— Певно, що так, — утрутилася невисока білявка в сірих штанях. — Я була на такій презентації майже два роки тому. Тоді вони шукали телемаркетерів, а фірма називалася «Fantastic Time».

— Це нічого не означає, — обірвала шатенка в елегантному піджаку. — Співбесіду могли провести десь-інде. Багато фірм винаймають зали тільки для презентації.

— Власне, — докинула її сусідка в ідентичному піджачку, — окрім того, закордонні фірми змінюють назви, щоб не сплачувати податків.

— Що найкраще про них свідчить, — ствердив відчайдух.

— А поза тим, оголошення вийшло сьогодні, — втрутилась я. — Як співбесіда могла бути вчора?

— Не було жодної співбесіди, — прояснила блондинка в сірих штанях. — їм узагалі не потрібні перекладачі.

— Ми встигли це помітити, — відізвалося кілька осіб.

— Уся ця грандіозна фірма, яка шукає нових шляхів розвою, — вела далі білявка, — це жменька імпортованих шахраїв. Вони щопівроку змінюють назву, щоб утекти від тих, кого вже встигли надурити. Моя знайома працювала для них телемаркетером. Цілі канікули.

— І що вона робила? — зацікавилася сусідка шатенки.

— Видзвонювала до різних добродіїв, повідомляючи, що вони виграли тиждень відпочинку під пальмами. А потім запрошувала на співбесіду.

— Хто б не спокусився, — озвався відчайдух. — А що потім?

— Якщо він приходив сам, його обслуговувала цицька-та працівниця в бікіні. Якщо з дружиною, то презентацію проводив сивуватий чувак у костюмі. В обох випадках жертва довідувалася, що одержить свій виграш, якщо винайме бамбукову хатинку з опорядженням принаймні на чотири роки.

— І скільки коштує таке щастя? — запитав відчайдух.

— Сумнівне щастя, бо хатинка виглядає як хижа, нашвидку склепана знесиленим Робінзоном Крузо. Опорядження пасує до хатинки. Дві лежанки, маленький умивальник, столик на одну пляшку рому й невеличка шафка. Це все — включно з вигрібною ямою й колонією тарганів, арендованою на чотири роки, — коштує стільки, що й новісінький «фіат».

— Це не дорого, — запевнила нас шатенка. — Адже в ній можна жити все літо.

— Питання, хто це може собі дозволити? Більшість людей ледь вибирається у двотижневу відпустку.

— А що з тією твоєю знайомою? — звернувся до білявки відчайдух.

— Їй обіцяли, що за кожну завербовану особу вона одержить комісійні. Тож вона дзвонила до нестями. їй навіть не оплатили телефонні рахунки. Сказали, що ніхто не зголосився.