— Але між нами є невелика різниця. — Дон Дієго підвівся, щоб обговорити це серйозне питання. — Справа в тому, що ви хизуєтеся своєю гуманністю, якої мені бракує.

Капітан Блад сів на краєчку довгого дубового стола.

— Але ж і я не дурень, — сказав він. — І не допущу, щоб природна ірландська сентиментальність стала на перешкоді розуму. Небезпечно залишати на кораблі вас і ваших негідників. До того ж і корабель недостатньо забезпечений водою та провізією. Правда, нас тут небагато, але ви й ваші люди небажано збільшуєте кількість ротів. Самі бачите, що хочеш не хочеш, а доведеться послухатись розуму і відмовитись від такого приємного товариства, як ваше. Мусимо підготувати ваші ніжні серця до неминучого і люб'язно запросити вас переступити через борт.

— Розумію, — скрушно мовив іспанець і, сівши на край дивана, обхопив голову руками. Він розгадав, що за людина цей Блад, і вирішив говорити з ним тоном напускної вишуканості і удаваної незворушності. — Визнаю, — згодився він. — Ви маєте рацію.

— О, — ви знімаєте з мене такий тягар, — сказав капітан Блад. — Мені не хотілося б бути надто брутальним без крайньої необхідності, враховуючи те, що і я й мої друзі багато чим вам завдячуємо. Які б не були наслідки вашого нападу на Барбадос для інших, а для нас цей напад був дуже вчасним. Тому-то мені приємно чути, що ви згодні зі мною. Іншого вибору, як бачите, у нас нема.

— Але, мій друже, можна ж знайти інший вихід.

— Якщо ви маєте якісь пропозиції, я радо вислухаю їх.

Дон Дієго погладив свою гостру чорну борідку.

— Ви дозволите мені подумати до ранку? У мене мало не розвалюється від болю голова, і я не можу зосередитись. Погодьтеся, що така справа вимагає серйозного підходу.

Капітан Блад, підвівшись, узяв з полиці тридцяти-хвилинний пісковий годинник, повернув його піском догори і поставив на стіл.

— Пробачте, дон Дієго, можливо в такій справі не слід так квапитись, але час, який я можу вам дати, сплине разом з піском цієї скляночки. Якщо й тоді ви не зможете запропонувати прийнятного для мене варіанту, то я змушений буду попросити вас і ваших друзів піти прогулятися за борт.

З цими словами капітан Блад, вклонившись, вийшов і замкнув двері.

А дон Дієго лишився в каюті і, підперши долонями підборіддя, спостерігав, як пересипається з верхньої скляночки в нижню поруділий пісок. Він мовчки дивився на пісок, і на його худому засмаглому обличчі дедалі глибше проступали зморшки.

І тільки-но впали останні піщинки, як знову відчинилися двері каюти.

Іспанець зітхнув і випростався, зустрічаючи капітана Блада готовою відповіддю, по яку той прийшов.

— Я знайшов вихід, синьйоре капітан, але все залежить від вашого милосердя. Чи ви не можете висадити нас на берег одного з островів цього огидного архіпелагу, вручивши нашу долю у наші власні руки?

Капітан Блад стиснув губи.

— У цьому є і свої труднощі, — з притиском сказав він.

— На іншу відповідь я й не сподівався… — Дон Дієго зітхнув і підвівся. — Тоді краще припинити всякі розмови.

Блакитні очі Блада наскрізь пронизали іспанця, мов два стальні жала.

— І ви не боїтесь померти, дон Дієго? Іспанець, насупившись, відкинув голову назад.

— Ваше запитання образливе, сер!

— Тоді дозвольте мені викласти його інакше, в більш прийнятній формі: чи хочете ви жити?

— О, відповісти на це я можу. Дуже хочу сам жити, а ще більше хочу, щоб жив мій син. Проте це аж ніяк не означає, що з мене можна зробити боягуза собі на втіху, пане глумителю.

Цього разу він не стримався і виявив свій внутрішній гнів.

Капітан Блад відповів не одразу… Як і раніше, він сів на краєчок стола.

— А не хотіли б ви часом, сер, заслужити життя й волю собі, вашому синові і решті іспанців, що перебувають на судні?

— Заслужити? — здивувався дон Дієго, і спостережливі блакитні очі Блада враз зауважили, як він здригнувся. — Заслужити, кажете? Що ж, коли ваша пропозиція не зачіпає моєї честі…

— Хіба мені можна закинути подібне? — обурився капітан. — Хіба я не розумію, що і в пірата є честь? — І він одразу ж виклав свою пропозицію. — Коли ви, любий друже, глянете в ті вікна, то на обрії помітите щось схоже на хмаринки. То острів Барбадос. Цілий день ми йшли на схід з одним наміром — збільшити, наскільки можливо, відстань між нами й Барбадосом… Але зараз, коли ми з вами розмовляємо, нікому керувати судном. Єдиний моряк серед нас, який розбирається в навігації, лежить у гарячці і марить. Такий сумний результат нелюдського поводження з ним на березі, до того як ми забрали його з собою. Я, приміром, можу керувати судном у бою, на борту знайдеться ще кілька чоловік, які допоможуть мені, але ми нічого не тямимо у тих вищих таємницях, за законами яких прокладаються шляхи в безмежних просторах океану. Триматися землі й ходити навмання навколо цього, за вашим влучним висловом, огидного архіпелагу — означало б накликати на себе біду. Ви розумієте це не гірше за мене. Отож моя пропозиція така: ми хочемо найкоротшим шляхом дістатися до голландської колонії Кюрасао. Ви дасте, мені слово честі, що приведете фрегат туди, якщо з свого боку я дам вам слово відпустити вас? Якщо ви погодитесь, ми відпустимо вас і всіх ваших людей зразу ж, як тільки прибудемо в Кюрасао.

Дон Дієго схилив голову на груди і замислений підійшов до вікон, що виходили на корму. Він дивився на залите сонцем море і на вируючий кільватерний струмінь[32] фрегата, його фрегата, який захопили оці англійські собаки. А тепер вони просять ще й доставити його в порт, і його, мабуть, переобладнають для військових операцій проти його батьківщини. На терези покладено оці міркування і життя шістнадцяти чоловік; до чотирнадцяти з них йому не було ніякого діла, але інші два — це він та його син.

Нарешті він обернувся. Обличчя в нього було бліде, як смерть, але Блад цього не помітив, бо дон Дієго стояв спиною до світла.

— Я згоден, — сказав іспанець.

Давши слово честі привести фрегат у Кюрасао, дон Дієго д'Еспіноса, який виконував обов'язки штурмана, дістав право вільно ходити по кораблю, що належав колись йому. Через те, що повстанці не могли вивести корабель з небезпечних вод, які омивають береги іспанського Мейну,[33] а також через те. що навіть події у Бріджтауні не навчили їх бачити в кожному іспанцеві зрадливу, жорстоку собаку, яку слід убивати, вони, у відповідь на його вишукану чемність, прихильно поставилися до нього. Обідав дон Дієго у великій каюті разом з Бладом і трьома офіцерами: Хагторпом, Волверстоном і Дайком.

Дон Дієго виявився приємним і цікавим співбесідником, а його мужність і незворушливий спокій, з якими він переносив своє лихо, посилювали дружні почуття до нього.

Ніщо не викликало підозри, що дон Дієго веде нечесну гру. Здавалося, що він завжди був щирим з усіма, тим більше, що він зразу ж указав англійцям на їхню помилку: залишивши Барбадос, вони, мовляв, пішли за вітром, а треба було, прямуючи від архіпелагу в Карібське море, залишити острів з підвітряного боку. Саме через цю помилку їм довелося тепер знову перетнути архіпелаг, щоб повернути до Кюрасао, а шлях цей не можна було пройти без деякого риску для себе. В першому-ліпшому місці між островами вони могли зіткнутися з таким же або й набагато сильнішим іспанським чи англійським кораблем. І те й інше було небажаним, бо команда їх невелика і їм аж ніяк не можна вступати в бій. Щоб якомога зменшити цей риск, дон Дієго обрав курс спочатку на південь, а потім на захід. Пройшовши між островами Тобаго та Гренада, вони проскочили небезпечну зону і ввійшли в порівняно безпечні води Карібського моря.

— Коли цей вітер не переміниться, — сказав дон Дієго за вечерею, пояснюючи їхнє місцеперебування, — то не мине й трьох діб, як ми будемо в Кюрасао.

Вітер дув три дні, другого дня він навіть подужчав, а проте, коли настала третя ніч, ніяких ознак землі вони ще не побачили. «Сінко Льягас» борознив океан, запнутий з усіх кінців блакитним шатром неба. Занепокоєний капітан Блад нагадав дону Дієго його обіцянку привести фрегат у Кюрасао на третій день.