Так було і цього разу.

- Ще хвилинка, і засну... - детектив Ниточка позіхнув, підійшов до невеликого віконця у похилій стелі горища і... аж здригнувся від здивування! А потім швидко надів капелюха, вийшов з агентства і перетворився на замовника Ниточку.

- Стук, стук! - постукав замовник Ниточка.

- Прошу! - відповів детектив Ниточка.

Замовник Ниточка відчинив двері і зупинився перед столиком, за яким зазвичай сидить детектив Ниточка.

- Доброго дня, - тихо сказав замовник Ниточка, -чи могли б ви знайти для мене трішки часу? - не чекаючи відповіді, клієнт Ниточка сів на місце детектива Ниточки і відразу в нього ж і перетворився.

- Звичайно, - відповів детектив Ниточка. - Чим я можу вам допомогти?

Детектив Ниточка підхопився з-за столика, став у дверях і перетворився на замовника Ниточку.

- Бачите... - невпевнено почав замовник Ниточка. -Я трішки збентежений...

Замовник Ниточка стрибнув за столик і знову став детективом.

- Сміливіше! - підбадьорив детектив Ниточка, -я обіцяю зберігати все в таємниці. Те, що почую, залишиться тільки між нами.

Не минуло й секунди, як у дверях агентства знову з’явився замовник.

- Ви знаєте, - стурбовано продовжив, - у мене таке враження, що я збожеволів.

Потім він сів за столик і миттєво перевтілився в детектива Ниточку.

 - Ви збожеволіли? - здивовано запитав детектив. -Як на мене, зовсім не схоже на те.

- Однак, це правда, - зітхнув замовник Ниточка. -Так, принаймні, мені здається

- Якісь особливі ознаки? - детектив Ниточка насупив брови.

- Привиди! - прошепотів, червоніючи, замовник. -Або, інакше кажучи, оптичний обман. Хвилину тому, коли я визирнув з вікна, в мене склалось враження, що на вулиці перед моїм будинком виріс ліс. Але це ж неможливо, правда?

Детектив Ниточка уважно подивився на замовника Ниточку, а потім підвівся і підійшов до вікна.

- Гм... - почувся повен задуми голос. - А яке сьогодні число?

- Двадцять шосте грудня, - підказав замовник Ниточка.

- А скажіть: ліс, який ви бачили, - продовжував детектив Ниточка, - був листяним чи, може, хвойним?

- Хвойним! Без жодних сумнівів! - сказав замовник Ниточка.

Детектив Ниточка пошкріб потилицю.

- У мене для вас чудова новина, - заявив за хвилинку-другу. - Ви повністю здорові!

- Справді?! - зрадів замовник Ниточка. А потім підбіг до детектива, на радощах розцілував його в обидві щоки і вибіг із агентства, ні про що більше не запитуючи.

- Агов! - скрикнув приголомшений детектив Ниточка. - А мій гонорар?!

Але коли відчинив двері в коридор, там уже нікого не було.

- От і маєш! - роздратовано буркнув детектив Ниточка. - Знову клієнт без грошей!

Потім важко зітхнув і повернувся на своє місце.

Детектив Ниточка справді мав рацію, коли стверджував, що замовник Ниточка не божевільний - навіть якщо бачив ліс, який росте на вулиці. Як ти гадаєш, звідки ця впевненість?

Попри те, що детектив Ниточка розплутав у своєму житті багато загадок, він ніколи не міг впевнено відповісти на одвічне питання - коли знову отримає доручення?! Коли зможе помірятися силою з якоюсь таємницею? Інакше кажучи - коли перестане бути безробітним і почне заробляти гроші?! Навіть такий худий детектив, як Ниточка, мусить час від часу щось їсти - а кожен знає, що важко робити покупки, маючи порожній гаманець. Однак бували тижні, коли ніхто (а це означає - зовсім ніхто! ) не стукав у двері детективного агентства «Рожеві Окуляри». Навіть діти (від яких, звичайно, не взяв би ні копійки, але іноді вони пригощали його цукерками і шоколадом)! Яка ж була радість детектива Ниточки, коли одного чудового березневого вечора у двері агентства не просто постукали, а навіть голосно загрюкали. За хвилину двері відчинились, і на порозі з’явився захеканий Юхим Тимофійович, двірник.

- Рятуйте! - зойкнув Юхим Тимофійович, спираючись на дерев’яну лопату. - Немає сил з цими шмаркачами!

Детектив Ниточка здивовано поглянув на нього. Мешканці будинку, в якому на горищі розмістилося детективне агентство, знали Юхима Тимофійовича, постійно зайнятого вусаня, як людину, яка любить спокій і порядок. У такому стані, як тепер, його важко було навіть уявити.

- Вони роблять це навмисно! - нарікав Юхим Тимофійович. - Цілими днями розчищаю доріжки, посипаю їх піском. Але досить мені лише на хвилину піти додому, як усе знову засипане снігом!

Детектив Ниточка відранку намагався закип’ятити воду. На жаль, це виявилось зовсім непросто. По-перше, електричний чайник детектива Ниточки зіпсувався ще півроку тому. А по-друге, якраз у цей день відключили опалення.

«Що спільного між одним та іншим? » - відразу запитає здивований читач.

Ой, виявляється, є спільне...

Як відомо, детектив Ниточка може собі дати раду в будь-якій ситуації. Коли кілька місяців тому він виявив, що вода в чайнику ще й досі холодна (хоч кип’ятить він її вже більше двох тижнів), не розгубився (як учинили б більшість людей на його місці - хоч би і детектив Мартв’як), а негайно поставив чайник на гарячу батарею. Таким чином, всього за якісь три години детектив Ниточка підігрів воду. Може, не настільки, щоб заварити міцний чай - але, якщо на те пішло, детектив не надто полюбляв міцний чай. Слабкий, ледве теплий чай, на його думку, так само смачний, як і добре заварений, гарячий. А крім того, - скільки детектив Ниточка електроенергії зекономив, відколи зламався його електрочайник! Ого! Аж порахувати важко! На жаль (або на щастя), прийшла весна, опалення відключили - і детектив Ниточка був змушений вигадати новий спосіб підігрівання води.

- Може, поставити чайник на сонці?.. - бурмотів собі під носа, кружляючи детективним агентством «Рожеві Окуляри». - А може, покласти його під пахву, як термометр? Якби вдалось підігріти воду до температури тридцять шість градусів, це вже було б щось!

Однак, хвилинку поміркувавши, відкинув цю концепцію - перспектива тримати чайник під пахвою декілька годин не здалась детективу Ниточці привабливою. Тим паче, він пообіцяв батькам Оксанки і Дмитрика, що буде час від часу заглядати до їхніх дітей: батько симпатичних малих мешканців третього поверху поїхав на два дні до Львова, а мама сьогодні повинна повернутися з роботи пізно ввечері. Єдина людина, яку могли попросити наглядати за Оксанкою і Дмитриком, був детектив Ниточка. Діти його любили - це по-перше. А по-друге, детектив Ниточка майже весь час перебував у будинку. Коли б щось трапилось, Оксанка і Дмитрик завжди могли побігти до нього, а детектив Ниточка кожну хвилину міг зійти вниз скрипучими дерев’яними сходами на розвідку... Але догляд за дітьми з чайником під пахвою був би дуже незручним.

Детектив Ниточка зітхнув, поставив чайник і вийшов з агентства «Рожеві Окуляри».

На превелике здивування Ниточки, під дверима квартири Оксанки і Дмитрика стояв розлючений детектив Мартв’як. Він гатив у двері кулаком. Обличчя у нього було таке, наче Мартв’як хотів когось розірвати на шматки.

- Що ви чините? - запитав детектив Ниточка.

Детектив Мартв’як роздратовано поглянув на конкурента. Він зневажливо закопилив губи і вже хотів сказати щось образливе, але в останню мить чоловіка наче щось стримало. Потім він байдуже відвернувся і продовжив свою справу. По інший бік дверей чувся якийсь шурхіт, однак ніхто не відчиняв.